Українська Каліфорнія, яку зруйнували росіяни: про наслідки підриву Каховської ГЕС говоримо із засновницями проєкту Nova Kahovka Story

Українці досі не отямилися від теракту, який 6 червня скоїла Росія. Підрив греблі Каховської ГЕС — страшний злочин, який змінив обличчя України назавжди. Загинули люди, постраждала екосистема, економічні наслідки українці відчують у майбутньому. Варто усвідомлювати й масштаби втраченої культурної цінності.

Про культурну цінність Нової Каховки до окупації, втрачену історію та те, що ще можна врятувати у "Ранку Вдома" розповіли співавторки проєкту Nova Kahovka Story журналістка Анна Лодигіна та архітекторка, співзасновниця товариства охорони культурної спадщини Єлизавета Євсеєва.

—  Розкажіть, будь ласка, про проєкт Nova Kahovka Story? Яку мету переслідували, коли його створювали?

Лодигіна: Ми запланували цей проєкт ще до того, як росіяни підірвали ГЕС. Працювали над ним кілька місяців. Команда складається з фахівців, які народилися та проживали в Новій Каховці. Усі ми хотіли допомогти місту, яке в окупації з першого дня повномасштабного вторгнення. Звісно, ми різним чином допомагали місту: збирали кошти, гуманітарку, допомагали евакуюватися людям. В якийсь момент захотілося зробити щось більше.

Нам здалося, що люди загалом в Україні недостатньо розуміють, що це за місто. Тобто його почали впізнавати переважно через те, що воно було окуповане. Воно знаходиться на ГЕС. Всі обговорювали протягом року можливість підриву ГЕС. Тим, хто там виріс, було трішки образливо за це.

Це дуже специфічне місто, дуже гарне, воно дуже молоде. Йому 71 рік лише. Це місто, яке збудували наші прадіди. Мій, наприклад, прадід будував ГЕС. Тобто для нас це місце, де закопане наше коріння. Його будували з неймовірною любов'ю найяскравіші архітектори та художниками.

Тож наша команда почала мізкувати над тим, як розповісти про Нову Каховку. Хотілося, щоб місцеві мешканці теж інакше подивилися на своє місто. Ми прагнули популяризувати історію про місто, завдяки цьому збирати кошти на його відновлення, тому що в місті є кілька важливих культурних пам'яток, які пошкоджені через обстріли росіян. Ці пам'ятки під загрозою знищення. Ми це розуміли і прагнули їх зберегти.

Нам пощастило знайти свою команду, всі народилися у Новій Каховці — від дизайнера до SMM-менеджера. Мені дуже важлива співпраця саме з Лізою, її мамою, тому що вони опікуються культурною спадщиною міста вже дуже давно. Завдяки їм якраз та культурна спадщина збереглася. Команда спільно розробила проєкт для Instagram. Ми планували трішки пізніше запускатися. Втім, коли ГЕС підірвали, то ми вирішили стартувати вже.

Ми були в шоку від цієї новини. Це те, чим нас лякали з дитинства. Всім у школі батьки, дідусі постійно говорили про те, що це неможливо. Пояснювали, якщо раптом щось відбудеться з ГЕС, то вода затопить все. Тобто місто піде під воду і селища, це не просто загибель людей та втрата будинків, це справжня екологічна катастрофа. Ну і коли ми подолали шок, то вирішили стартувати. На жаль, через такі трагічні події.

Наша задача — розповідати саме про культурну спадщину, як її можна зберегти та чому важливо згодом відновити. Зокрема, кам'яні вишиванки. Це феномен.

Таким чином ми ще й прагнемо привернути увагу до того, що Росія знищує не просто українців та наші міста, вона знищує нашу культуру, наш спадок. Це геноцид українського народу.

— Розкажіть будь ласка детальніше про те, що це за кам'яні вишиванки? Про який культурний спадок загалом йдеться?

Євсєєва: Це та тема, з якою ми працюємо постійно. Щобільше, далеко не всі місцеві знають про неї. Місто дійсно воно виникло, як експеримент у 1950-х роках. Його швидко побудували. До того часу, за тоталітарної практики, міста, які поставали навколо промислових об'єктів, будувались переважно військовополоненими та ув'язненими. Тобто це завжди були вартівні, анклави, де завжди були бараки.

Вся увага йшла до основної промислової споруди. Будь-який комфорт, інфраструктура, житло в місті — це завжди було лише засобом для того, щоб контролювати людей, прив'язати їх до місця, дати якусь там винагороду за роботу. Розмови про те, що так жити не можна, тривали багато років до того. Ми це все в дисертаціях бачимо.

Найбагатша галузь Радянського Союзу — гідробудівнича, могла собі дозволити побудувати місто для людей. Так, як вони мріяли, так, як вони це задумували. Архітектори, вже їздили, після війни, в Європу. Вони знали європейські тенденції, розуміли, як має виглядати комфортне місто. От в Новій Каховці вони змогли це все реалізувати.

Тоді увага Академії архітектури України, яку заснував Заболотний і якою він керував до останнього свого дня, повністю була прикута до Нової Каховки. От, власне, в Новій Каховці вони відчули не тільки можливості, а й певну таку свободу, захищеність. Не було такої прискіпливої уваги, як, наприклад, до відбудови Києва чи Харкова, де архітектори мусили додавати до своїх творів велику кількість монументальної само пропаганди.

Тут вони могли фактично вільно працювати. Натхненно працювати. Провідною темою став ренесанс української культури. У 1953 році, по смерті Сталіна, вони взагалі відчули, що Україна відновиться, заживе.

Працювали над об'єктами в Новій Каховці одразу декілька художників бойчукістів. Що не дивно, бо після репресій в 1937-му році, вони були фактично відсунуті від роботи.

Григорій Довженко повертаються в монументальне мистецтво вже по війні. Власне, саме для відбудови цих міст, зокрема, Нової Каховки, знаходить унікальну техніку — різьблення по сирому тиньку.

Він зашиває всі житлові будинки, громадські будівлі, орнаментами. Всі ці роки він глибоко вивчав орнаменти, традиційні, козацькі, барокові. Саме в Новій Каховці він вибухає цими орнаментами. Це була їхня з Олександром Довженком концепція — велике море та гори.

Майбутнє Каховське море поглинає ті самі землі, колиску української культури там, де жили й татари, і турки, і елліни. Все це йде під воду без суттєвих археологічних досліджень.

Олександру Довженку це дуже болить. Він пише прямо в щоденниках, не вибираючи слів, наскільки це великі втрати та нарікає на те, що ніхто не документує історії. Так виникає ідея створити концепт прекрасного міста.

Якщо вже й має постати місто на берегах Каховського моря, то воно має бути не стільки прекрасним, гарним, мати стільки українського духу, щоб хоч якось компенсувати такі втрати. Саме в період з 1953 по 1955 роки Довженкам це вдається.

Далі приходить постанова про боротьбу з надмірностями. Робота Григорія Довженка і всіх його соратників, фактично всієї Академії архітектури, засуджено. Їхня робота визнана як розтрата. Постійно йдуть критичні статті, де кажуть, що радянській людині це не потрібно. Григорій Довженко переживає другу хвилю репресії. Та це повністю обрізає йому крила. Він тяжко переживає це, як і Олександр Довженко.

Далі починається застій. Пам'ятаєте цитату Василя Стуса: "Якби Довженків було десять чи двадцять, то, може би це болото українське, якось би змінилося в Новій Каховці". От в Новій Каховці Довженків було два, вони повністю змінили ставлення до архітектури. Ця трагедія затоплення резонувала в їхніх серцях.

Кажучи про ці вишиванки, треба розуміти, що це народна назва. Насправді це орнаментальні панно Григорія Довженка. Ці орнаменти просто знищувалися. Їх забілювали двічі на рік. На початку 2000-х років люди про них забули, ці орнаменти зникали. Хоча ніби не багато часу пройшло — 50-60 років. Втім цього виявилося достатньо. Я вчилася в художній школі й нічого про них не знала. Нам цього не розповідали.

У 2010 році влада міста затверджує інвестиційну програму на знищення 187 будинків в центральній частині для нової шести-семиповерхової забудови. Тоді архітектори та активісти почали досліджувати тему. Тільки тоді ця історія розкрилася. Якщо в 1950-60-ті роки не можна було в принципі згадувати про бойчукістів, то, на щастя, після 1990-х років з'явились книги, де була згадана історія Григорія Довженка.

Ми почали досліджувати цю тему. Зрозуміли, що місто унікальне не лише тим, що це ансамбль, побудований отак цільно, гарно, разом з ГЕС.

Зазначу, що знищена Каховська гідроелектростанція — машинна зала, були пам'яткою архітектури, історії, науки й техніки. Також пам'яткою вважається вся центральна частина Нової Каховки. Історія монументального мистецтва містобудування — цілісне утворення, яких дуже мало у світі, які добре збереглися.

Тому потрібно це зберігати, до обстрілів це не було так складно. Перед початком будівництва нових будинків наше товариство добилося того, щоб старі будинки отримали статус пам'ятки. На щастя, всі експертні ради Міністерство культури підтримували наші кроки й, попри великий спротив забудовника, вдалось захистити місто, принаймні цими статусами.

— В якому стані ці пам'ятки зараз, після року окупації та підриву ГЕС?

Євсєєва: За ці півтора року від обстрілів було знищено орнаментальні панно на п'яти будинках. Після підриву ГЕС постраждала вся територія пам'ятки, тобто всі будинки були підтоплені. Зараз вода зійшла. Йдеться про негайне відкачування води з підвалів, тому що це, звісно, спричинить руйнування. Вишиванки зруйнується разом з будинками.

Найскладніша ситуація з тими будинками, які були в парковій зоні. Вони затоплені по вінця. Це літній театр першого об'єкта Григорія Довженка, абсолютно унікальний. Він затоплений повністю. Там були і розписи, і вітражі. Ми не знаємо, що з ним зараз.

Аналогічно і Палац культури. Також він багато оздоблений і кам'яними вишиванками. Вони там низько на першому поверсі. Перший поверх був затоплений на два з половиною метри. До того ж Палац культури не встигли реконструювати після пожежі. Там повні підвали води. Якщо швидко не вживати заходів, це загрожує цілковитим руйнуванням.

Лодигіна: Моя бабуся розповідала про те, яким було місто на початку. Ці вишиванки були неймовірно красивими, яскравими. Саме панно було біле, а основа різноколірною. Там був і зелений, і жовтий, і фіолетовий розпис. Оскільки це була концепція міста-саду.

Паркова зона органічно переходить в житлові будинки, все місто було засаджено деревами, квітами. Весною ти виходиш і просто бачиш місто в зелені, у квітах. Місцеві, які мало подорожували, до цього звикли. Вони на це не звертали увагу.

Той, хто багато подорожував і повертався додому усвідомлював унікальність Нової Каховки. Таких міст немає, їх там дуже мало, навіть за кордоном. Коли в Нову Каховку приїжджали за обміном американці, то вони казали, що в нас тут маленька Каліфорнія.

Коли, звісно, ти вже подорослішав, побував за кордоном, то ти розумієш, що справді це була перлина південна, але недооцінена, на жаль. Сьогодні її нещадно знищують.

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

• Книга з доповненою реальністю: автор "Нокс. Крізь свідомість" Антон Хуснутдінов розповів, як оживають герої зі сторінок
• Як світ допомагає Україні з пошуком зниклих безвісти: інтерв'ю з керівником програми Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти Метью Холідеєм
• "Книжковий Арсенал 2023" повертається у новому форматі: проєктна менеджерка Наталія Драпак розповіла про зміни
• Сексуальне насильство під час війни: керівниця програми UNFPA Альона Зубченко поділилася статистикою та методами допомоги жертвам