Дистанція та визначеність: психолог пояснив особливості інклюзивного спілкування

Антон Семенов. Скриншот: kanaldim.tv

Людей, які внаслідок війни втратили кінцівки, зір чи слух стає дедалі більше. Тож актуальним є питання інклюзивного спілкування. Як цьому навчитися, говоримо у "Ранку Вдома" з соціальним психологом Антоном Семеновим. Експерт пояснив базові принципи та дав корисні поради.

Ведучі — Лілія Ребрик та Костя Октябрський.

— Майже всі заклади переймаються тим, щоб стати інклюзивними. Втім, є такі поранення, які пов'язані не лише з фізичним, а й з психологічним станом. Таким людям може бути складно отримати належний сервіс. В чому полягають головні складнощі?

— Дійсно, тут головні складнощі полягають в спілкуванні, тому що простори ми можемо обладнати певним обладнанням. Але ж залишаються люди, які мають комунікувати з цими людьми, правильно до них звернутися, підібрати правильну дистанцію.

До речі, дуже важливо дібрати дистанцію. Це важливий фактор. Насправді ми розуміємо, що закритість чи відкритість пози регулює таку психологічну дистанцію. В переважній більшості випадків питання полягає саме в тому наскільки співрозмовники поважають особистий простір одне одного. Якщо люди занадто близько підходять, то співрозмовник не може почуватися в безпеці. Це створює дискомфорт.

Тобто треба навчатися елементарних правил комунікації. Треба тренувати навички, щоб людина розуміла, як це працює. Інколи люди можуть просто не розуміти, що вони занадто близько підійшли, наприклад.

— Так, є такі люди, які не мають поваги до особистого простору співрозмовника. Якщо ми говоримо про людину з психологічними травмами, то це дійсно серйозна проблема? 

— Так, це неабиякий дискомфорт. Іноді буває навпаки. Якщо, наприклад це пов'язано з обмеженнями слуху. Ви розмовляєте з людиною, яка вас погано чує. Тоді вам краще або підійти ближче, або говорити голосніше. Тобто треба звертати увагу на стан людини й регулювати дистанцію. Це перше, чого ми навчаємо на наших лекціях.

— З чого варто починати?

— Добре було б трохи навчитися базових речей. Зараз ми проводимо, уже в рамках проєкту "Як ти, брате?", безплатні лекції про інклюзивну комунікацію. Щоб люди хоча б мали уявлення про те, що це таке.

— Ви можете озвучити базові уявлення про інклюзивне спілкування?

— Це живий процес. Ми постійно обмінюємося зворотним зв'язком, дивимося на кейси, збираємо досвід. Мабуть, в майбутньому про це напишемо нові посібники. Зараз можна позначити дві такі ключові речі.

Перша — дистанція. Ви підійшли на якусь дистанцію, перевірте наскільки людині комфортно. Зробіть крок назад, або крок вперед, залежно від того, як людина реагує. Це "комунікативний танець".

Коли люди це роблять, то всі отримують задоволення. Відразу ситуація розряджається, стає легше всім.

Друге — визначеність. Взагалі визначеність — це валюта війни. Ви повинні розуміти та правильно транслювати хто ви, чого хочете, яких правил дотримуєтеся. Як почувається сама людина. Наприклад, кращий спосіб запобігти суперечкам, запитати: "Що у вас трапилося? Розкажіть, будь ласка!". Люди починають розповідати й все стає на свої місця. Бо люди придумують собі дуже різне, якщо вони не знають, що відбувається.

Це зазвичай можуть бути речі, які лякають, напружують. Люди думають: "Якщо ти мовчиш, значить погано про мене думаєш". Насправді людина може в цей момент шукає вбиральню. Спитайте людину, і виявиться, що людина думає не про вас.

Типова ситуація. Військовий, який повертається у відпустку, шукає свій автобус на автостанції. Нервує, нікого не питає. У нас нема культури звернення по допомогу. Ми не вміємо чесно визнати, що нам важко. Тим паче людина, у цьому випадку військовий, не почувається своїм серед своїх. У таких обставинах йому важко попросити про допомогу. Він, нервує, може сперечатися з людьми навколо. Втім, якщо в цей момент до людини хтось підійде та запитає, чим може допомогти, то всім автоматично стане простіше. Якщо з самого початку говорити, то напруження можна уникнути. Проста порада — усуньте напруження там, де можна. 

Читайте також:

Прямий ефір