Особисте життя та непросте рішення, щоб відокремитись від Москви: продовження вивчення постаті Івана Мазепи у програмі "Код ідентичності"

У першому випуску програми "Код ідентичності", присвяченому постаті Івана Мазепи, йшлося про те, хто і як готував його до гетьманства, про формування відносин гетьмана з московською владою та зокрема царем Петром I та про матір Івана Мазепи — в чернецтві Марію Магдалину. 

У другому відео йдеться про внесок Івана Мазепи у розвиток рудництва, металургії та виробництва зброї, численних похресників та "Шведську угоду", коли гетьман Іван Мазепа обрав союз зі шведським королем Карлом XII у спробі вирватися з-під влади Москви. Це разом із ведучою Світланою Леонтьєвою обговорюють:

• докторка історичний наук, професорка, провідна співробітниця Інституту історії України Ольга Ковалевська, 
• кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Національного університету "Києво-Могилянська академія", науковий співробітник Інституту історії України та Національного музею історії України Ярослав Затилюк,
• історик, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України В'ячеслав Станіславський.

Єдина дружина, "немовля Варвара" та кохання до похресниці

Будучи при королівському дворі, Іван Мазепа мав можливість спілкуватися з різними панянками аж до королеви. Комусь він подобався, хтось подобався йому, тому цілком можливі були різні стосунки, які могли заходити далеко. Однак образ героя-коханця, поширений у художній літературі і мистецтві XIX століття, з'явився завдяки добі Романтизму. Вся Європа знає не реального Мазепу, а героя-коханця за тим сюжетом, який був поданий Джорджем Байроном, Віктором Гюго, Юліушем Словацьким, каже докторка історичних наук Ольга Ковалевська.

Влітку 1663 року майбутній гетьман Іван Мазепа покинув двір короля Яна Казимира, аби навідатися до родичів на Волинь. Там він зустрів красуню-дружину земського судді — Олену Загоровську. Спершу стосунки молодого Івана та вже заміжньої за значно старшим Яном Загоровським Олени не виходили за рамки порядності. Та з часом душевні розмови пара все частіше вела не в домі, а на природі. Служниця, яка супроводжувала пару, мала заздалегідь попереджати їх про ймовірну небезпеку, за що отримувала щедрі дарунки і від Мазепи, і від пані Загоровської. У розпалі роману дружини з Мазепою Ян покинув дружину в Загорові та поїхав у Володимир, аби згодом позиватися до неї про розлучення. Процес тривав понад 10 років. Із судових документів пізніше стало відомо про вражаючий перелік коханців прекрасної Олени (реальних чи вже приписаних їй чоловіком), серед яких і Вишневецький, і Мазепа.

Першою і єдиною дружиною Івана Мазепи стала донька білоцерківського полковника Половця — Ганна Половець. Вона була вдовою, значно старшою за Івана і ростила двох дітей від першого шлюбу — Криштофа і Марію. Прямих нащадків гетьман не мав. Могла би бути донька, але "немовля Варвара", яку йому народила Ганна, померло ще до року.

Не маючи своїх дітей, гетьман опікувався численними похресниками — в першу чергу, Криштофом і Марією. Найбільш відомий похресник Мазепи — Григор Петро Орлик, син Пилипа Орлика. Григор став довіреною особою польського короля Станіслава Лещинського, військовим діячем та агентом дипломатичної служби на службі в короля Франції Людовика XV. 

Хрестив Іван Мазепа і сестру Григора — Варвару Орлик, а також онуку польської княгині Дольської, доньку Януша Вишневецького — Урсулу-Франциску Вишневецьку Радзивілл. 

Першим і єдиним, як кажуть історики, коханням гетьмана була його похресниця Мотря Кочубей. Дівчині було близько 16-18 років, а Мазепі — 65. Гетьман просив її батька Василия Кочубея, свого кума і генерального суддю, благословити їхній шлюб, звертався до церкви по дозвіл, але за церковними канонами батьки та похресники не мають права одружуватися. Згодом Мотря Кочубей таки вийшла заміж, сам Мазепа шукав їй нареченого. Ним став Семен Чуйкевич, син Василя Чуйкевича. Подружнє життя було нещасливим. Мотря не відчувала кохання до цього чоловіка, просто виконала волю батьків і хрещеного. З часом пішла в черниці і закінчила життя в монастирі, вже будучи ігуменею.

Внесок у розвиток промисловості та торгівлі

Іван Мазепа роздавав українським монастирям право (ліцензію) на володіння копалинами. За правління Мазепи великого значення набуло питання оренди, особливо в такій галузі, як торгівля вином, тютюном і дьогтем, а також надання приватним особам права виробляти їх. Прибуток від оренди становив необхідну частину державного бюджету, бо лише за рахунок мита й трудової повинності годі було покрити витрати на утримання Війська Запорозького.

Хоч іноземні купці й дістали деякі права за Богдана Хмельницького, становище цих чужинців в Україні було не з легких. Вирізнялися з-поміж усіх греки. Їхня колонія у Ніжині зростала й за Мазепиним універсалом 1687 року отримала доволі широку автономію, частково надану їй ще Самойловичем. Для внутрішніх потреб грецька колонія мала свій суд, рішення якого не могли бути скасовані ні козацьким начальством, ні міським магістратом. Купецтву заборонялося чинити все те, що могло б зашкодити ніжинським міщанам.

З часом грекам забажалося звільнити від податків та зборів свою приватну власність у Ніжині. Внаслідок цього між ними й магістратом розгорілася запекла боротьба, якій поклали край гетьманський універсал і санкція царя. Мазепа звелів грецьким поселенцям у Ніжині сплачувати державні податки за свої будинки й земельні володіння, а також виконувати всі інші обов'язки. Коли ж греки поскаржилися на утиски з боку адміністрації та магістрату, він змінив свою лінію — звільнив їх від державних податків і повинностей, наказавши лише сплачувати податок ніжинському полковникові.

Як до Мазепи, так і в роки його правління в Україні були поширені давні типи індустріального виробництва, зокрема млинарство. За Мазепиних часів машинного виробництва борошна ще не існувало, не було й мануфактури у сучасному сенсі слова. Залізна руда видобувалася в лісових болотах півночі України, а мідь завозили з Німеччини. Проте Київ, Глухів і Чернігів пишалися своїми мідними гутами та мистецтвом виплавлення дзвонів та навіть гармат. 

Мазепа надавав підтримку насамперед тим старшинам і монастирям, котрі виготовляли індустріальну сировину й товари. Звичайно гути, рудники, великі млини тощо могли утримуватись лише заможними людьми з добрячим капіталом. У північній частині України, у Стародубському, Чернігівському й почасти Ніжинському полках, виникли великі гутницькі комплекси.

За окремими свідченнями, гетьман ревно дбав і про виробництво селітри та пороху. Підприємства цього профілю, засновані переважно на Самарі, працювали для потреб численних походів. Навіть сам Мазепа мав селітряні підприємства на Самарі. Як далекоглядний військовий діяч він пильнував за тим, щоб не пропали запаси пороху та селітри. На час шведської війни український уряд послуговувався двома великими складами вибухових речовин у Києві та Батурині.

"Шведська угода" між королем Карлом XII і гетьманом Іваном Мазепою — зрада чи ні?

1700 року Росія та її союзники Польща та Саксонія оголосили війну Швеції. Вони прагнули захопити шведські території на узбережжі Балтійського моря. Шведи здобули Львів, але під владою Івана Мазепи залишилась Волинь і Київщина.

На восьмий рік Великої Північної війни шведський король Карл XII запропонував гетьманові Іванові Мазепі вступити в шведську коаліцію. Він хотів підтримки, щоб завдати остаточної поразки Московській державі. Натомість пропонував суверенітет та автономію. Коли 28 жовтня 1708 року Карл XII ішов на Москву, гетьман Іван Мазепа, в надії запобігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. 

"Можна багато факторів згадувати, але з фундаментального — це намагання Росії зламати українську політичну систему і створити з неї провінцію. Щоб тут не було ані гетьмана, ані цих політичних сил. Щоб це була частина Росії. Цьому можна було протистояти не самостійно, а тільки з союзником", — пояснює кандидат історичних наук В'ячеслав Станіславський

29-30 жовтня 1708 року у Гірках Мазепа і Карл ХІІ уклали воєнно-політичний договір, чим продовжили справу своїх попередників. Оригінал документу не зберігся. Після Полтавської битви шведи знищили папери польової канцелярії, щоб важливі документи не потрапили в московські руки. 

"Можливо, йому (Мазепі, — ред.) хотілося зробити так, щоб ці двоє монархів між собою і далі чубилися, а Гетьманщина залишилася осторонь", — припускає докторка історичних наук Ольга Ковалевська.

4 листопада 1708-го Мазепа оголосив Петру І про свій перехід на сторону Шведської імперії, оскільки зрозумів, що цар порушує зобов'язання обороняти Україну від поляків. За ним пішли близько 5000 козаків і провідних членів старшини. Інші козаки про цей намір не знали, оскільки все робилося таємно. У підписаному пакті Мазепи і Карла XII було заявлено: "За надання військової допомоги та провізії Карл XII обіцяв захищати Україну й утримуватися від під­писання миру з Петром І аж до повного звільнення України від влади Москви та відновлення її давніх прав".

"Шведи прийшли разом з поляками, з королем. Ми б знову опинилися під владою Польщі, але вже з мінімальними правами чи без них. Вибір був просто інтуїтивний і продиктований позицією оточення. Мазепа поговорив зі старшиною про те, яка їх позиція. Вони його і спонукали, тому що більшість старшини перейшла за ним до шведів. Вони сподівалися на перемогу", — пояснює кандидат історичних наук В'ячеслав Станіславський.

Прийнявши рішення перейти на сторону шведів, Мазепа запросив військо Карла XII на зимівлю в Батурин. Сам гетьман із 3-тисячною армією вирушив на зустріч королю. В Батурині він лишив близько 7000-8000 козаків. 

"Не забуваємо, що Карл XII на той момент мав репутацію непереможного. Стратегічно цілком нормально стати на сторону кращого, щоб показати опір тирану, який нехтує порядками, правами і традиціями, які тут склалися", — звертає увагу кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України Ярослав Затилюк.

Московити вирізали тисячі жінок, дітей та чоловіків, а сам Батурин спалили

Довідавшись про перехід гетьмана на бік шведів, російський цар наказав схопити Мазепу, а також послав князя Олександра Меншикова з 20-тисячним військом на штурм Батурина. 

"Коли Мазепа виходив з Батурина, дав наказ представникам гарнізону тримати фортецю і не допускати московські війська. Він знав, що до Батурина вже рухається Меншиков. Батурин міг витримати, враховуючи і фортифікаційні споруди, і ті запаси, які там були. Але інша справа в тому, що ніхто не очікував, що знайдеться зрадник, який проведе московське військо всередину фортеці", — розповідає докторка історичних наук Ольга Ковалевська. 

На чолі 14 драгунських (кавалерія, призначена для ведення бою як в кінному, так і пішому строю) і декількох піхотних полків Меншиков підійшов до фортеці. Кілька разів пробував штурмувати, але безуспішно. Російському князю допоміг зрадник — наказний полковник Іван Нос. Через свого сотника він передав драгунам інформацію про розташування чорних ходів, через які вороги і увійшли. Штурм і взяття Батурина тривав дві години. 

"Вони розуміли, що потрапили в столицю, де багато скарбів. Їм, очевидно, про це багато розповідали. Меншиков просто лютував! Шукали всюди, де тільки можна, його (Мазепині, — ред.) скарби, його гроші і все, що можна було винести. Помстилися вони і людям, які там залишалися. Причому не тільки гарнізону, який досить серйозно катували, вбивали і знущалися над тілами. Але вони познущалися і над мирним населенням", — додає Ковалевська.

Драгуни вбивали всіх, кого бачили на шляху: міщан і козаків, жінок і дітей. За різними оцінками загинуло від 11 000 до 15 000 батуринців. Меншиков забрав архів і скарби Мазепи, 40 гармат, амуніцію, порох, а саме місто наказав зруйнувати і спалити. Тіла вбитих козаків розіпнули на плотах і пустили вниз по річці Сейм, щоб населення Гетьманщини бачило долю "мазепинців". 

У всіх містах вивісили царські укази зі зверненням до українського народу — підкоритися. Поряд для страху були нанизані на коли голови козаків батуринських. 

В "Указе всему Войску Запорожскому" Петро І звинуватив гетьмана Івана Мазепу в тому, що він зрадив "великому государю и переехал к королю Шведскому" без будь-якої на те причини. Російська історіографія в усі часи тлумачила збройний виступ українських козаків на чолі з гетьманом проти московського панування як одноосібний акт Мазепи — "зраду" задля власної користі. Іноземні дипломати визнали українсько-шведський союз справедливим і законним. Представник французького уряду в Царгороді Феріоль писав: "Козаки не є природними підданими царя, вони тільки піддалися ніби під його протекцію. Ніхто не може обвинувачувати їх за те, що бачачи, як нищать їхні вольності, вони підняли повстання".

Пізніше гетьманську резиденцію, за наказом Петра I, було перенесено до міста Глухів.

Переломний момент Північної війни та поразка Карла ХІІ

На військовій раді Карл XII разом зі своїми радниками затвердив план битви, у якій шведи мали перемогти. Проте Карл XII отримав вогнепальне поранення у ногу. Королю зробили операцію, армією керував Мазепа і генерали. Однак військо було розгубленим, адже його монарх-переможець був поранений.

"Вважається, що план цієї битви існував виключно в голові Карла XII. Його Генеральний штаб не знав нічого, не був втаємничений у його плани. Тому коли він зник із поля бою, частина шведського війська розгубилася, бо подумала, що він убитий. Для них присутність короля на полі бою завжди була щасливою зіркою. Тоді вони вірили, що є непереможними. А тут лівий фланг не знав, що робить правий. Чого тут можна було очікувати? В результаті, ми маємо абсолютно несподівану навіть для самого Петра І перемогу. Вона не мала там бути, але так склалися обставини", — пояснює докторка історичних наук Ольга Ковалевська.

8 липня (за старим стилем 27 червня) 1709 року під Полтавою армія шведського короля Карла ХІІ зазнала нищівної поразки від московитів. Це був не лише переломний момент Північної війни, а й одна з найкривавіших битв у світовій історії. Поле бою було вкрите трупами людей і коней. Подекуди тіла лежали так густо, що здавалися живим килимом. На кожного загиблого російського припадало п'ять полеглих шведів.

Після полтавського розгрому залишки шведської армії швидко відступали, дорогою спалюючи папери похідного архіву. У них ішлося переважно про велич і могутність Швеції. 

Після Полтавської битви велич Швеції пішла на спад. Країна ще продовжувала певний час воювати — Північна війна закінчилася в 1721 році, а останньою війною, в якій брали участь шведи, стала Шведсько-норвезька війна 1814 року. Під час двох Світових воєн, Першої та Другої, країна дотримувалася нейтралітету.

Тікаючи після поразки від переслідування московської кінноти, Іван Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдовському князівстві, що належало Османській імперії. Тут, біля міста Бендери у селі Варниця, 21 або 22 вересня (за старим стилем) 1709 року Мазепа помер і був похований. Згодом його перепоховали у Галаці (нині Румунія). Через два роки османські мародери зруйнували могилу, проте козаки перепоховали тіло гетьмана.

Попередні випуски програми "Код ідентичності":

• Про постать Івана Мазепи, його шлях до гетьманства та боротьбу України за право бути — у програмі "Код ідентичності"
• Повертаємо свою історію: про перейменування українських вулиць та площ у проєкті "Код ідентичності"
• "Любов — то найвищий дар": вир життя і творчості братів Тютюнників у програмі "Код ідентичності"
• Більше, ніж композитор: як жив, творив і любив Микола Лисенко — у програмі "Код ідентичності"
• Колоніальна політика Російської імперії на території українського півострова: що треба знати про Крим  — у програмі "Код ідентичності"