Колоніальна політика Російської імперії на території українського півострова: що треба знати про Крим  — у програмі "Код ідентичності"

Минуло 10 років, як Росія анексувала Крим. Для населення півострова, а особливо для кримських татар, це роки безправ'я, репресій і знищення національної культури. Щодня наші захисники роблять все можливе і неможливе, щоб Крим і його люди повернулися під синьо-жовтий прапор та більше ніколи не відчували болю, принижень і знущань.

Про український Крим та колоніальну політику Російської імперії на території півострова у програмі "Код ідентичності" разом із ведучою Світланою Леонтьєвою говорять:

• голова громадської організації "Алєм", заступниця голови Експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури та інформаційної політики України Есма Аджієва, 
• історик і представник Крайової ради українців Криму, співавтор першого навчального посібника для дітей шкільного віку "Історія Криму та кримськотатарського народу" Андрій Іванець,
• голова Кримськотатарського ресурсного центру та член Меджлісу кримськотатарського народу Ескендер Барієв.

Що зараз відбувається в окупованому Криму

Під час Євромайдану у 2014 році Росія розпочала неоголошену військову спецоперацію з окупації Криму. 1 березня Рада Федерації РФ підтримала звернення Володимира Путіна про дозвіл на застосування Збройних сил РФ на території України, а 16 березня на території півострова провели незаконний "референдум про статус Криму". У відповідь на це Верховна Рада України прийняла постанову від 20 березня 2014 року про захист прав кримських татар та гарантії у складі України.

"Тут ми можемо сказати, що кримськотатарський народ через свій представницький орган ще раз підтвердив своє самовизначення в українській державі. Це дуже важливий крок, якщо аналізувати потім усі правові процеси, які відбувалися на рівні ООН та ЄСПЛ. Росіяни намагалися продемонструвати, що це воля кримського народу, якого взагалі не існує. Відповідно до міжнародного права, важливе саме визначення корінного народу", — пояснює голова Кримськотатарського ресурсного центру та член Меджлісу кримськотатарського народу Ескендер Барієв.

Тисячі наших співвітчизників, кримських татар і етнічних українців, через безпосередню загрозу їхньому життю покинули рідні домівки. Всі ці роки російська окупаційна влада проводить репресивну політику залякування, психологічного тиску, безпідставного ув’язнення, безслідного зникнення. З початку анексії Криму зафіксовано 307 політв'язнів і переслідуваних за кримінальними "справами", 206 з яких — представники кримськотатарського народу. 

За даними Кримськотатарського ресурсного центру, станом на 31 січня 2024 року відомо про:

• 150 засуджених, які відбувають покарання у колонії, 99 з них є кримськими татарами;
• 35 обмежених або які мають випробувальний термін, 20 з них — кримські татари;
• 54 звільнених політв'язня, 34 з них — кримські татари.

1783 рік — перша анексія Криму

Зазіхання на півострів почалися набагато раніше за 2014 рік. Вперше Росія анексувала Крим 19 квітня 1783-го. Саме того дня російська самодержиця Катерина ІІ підписала маніфест про приєднання Криму, Кубані й Тамані до Російської імперії. Хоча менше ніж за 10 років до того в Кючук-Кайнарджийському мирному договорі Російська імперія, як і Османська імперія, взяла на себе зобов'язання поважати незалежність Криму та не втручатися в його внутрішні справи. 

"Ми не зробили висновків із поведінки Російської імперії. Бісмарк ще в XIX столітті казав, що договори з Росією не коштують навіть того паперу, на якому вони підписані. У XVII столітті кримські татари на собі wt дуже добре відчули. Якраз після російсько-османської війни 1768-1774 років був укладений той самий мир, згідно з яким Крим проголошувався незалежним. Причому кримські татари не просили цього. Це було результатом дій Російської імперії, війська якої зайшли в Крим. Вони нав'язали такий порядок денний", — каже історик і представник Крайової ради українців Криму Андрій Іванець.

Це було початком доби в історії кримських татар, яку багато хто з них називають "чорне століття". Фактично, незалежність Криму проіснувала лише з 1774 року по 1783-й. Після цього почалася перша хвиля еміграції кримських татар — її можна датувати 1783-1800 роками. 

Колоніальна політика Російської імперії на території Криму наприкінці XIX — початку XX століть

Наймасштабніша хвиля еміграції корінного населення Криму відбулася в середині ХІХ століття. Спочатку Кримська війна проходила за межами півострова, лише у вересні 1854 британо-французькі війська підійшли до кримського берега та висадились в Євпаторії. Основний удар припав на Севастополь, котрий по закінченню бойових дій був знищений майже вщент. Під час війни кримські татари сповна відчули тяготи війни й упереджене, нерівноправне ставлення до себе. 

"Щойно Російська імперія анексувала Крим, була ліквідована кримськотатарська державність, почалися утиски і на релігійному рівні, і на соціальному. Російська імперія почала роздавати землю російським вельможам. Часто це відбувалося в насильницький спосіб, адже на цій землі вже сиділи кримські татари і з діда-прадіда обробляли її. За мусульманським правом не потрібно було мати спеціальних документів, а тут прийшов новий російський вельможа і каже: "Це тепер моє. Геть звідси!", — каже історик Андрій Іванець.

Пік переселення, яке почалося за Кримської війни, припав на початок 1860-х років. Протягом 1860-1862 років із Криму та Північної Таврії (Крим входив до складу Таврійської губернії) виїхало 192 000 осіб.

"Наприклад, Катерина ІІ виділила одному зі своїх сановників землю в Балаклавській долині, і він за допомогою військ просто вигнав кримських татар із сіл, де вони жили століттями. Вони намагалися судитися. Суд тривав до 20-х років ХХ століття. Відсудити цю землю вони не змогли. Це все призводило до кількох хвиль [виселення кримських татар]. Як мінімум, їх було шість", — додав Андрій Іванець.

Станом на кінець XVIII століття, понад 90% населення Криму становили кримські татари. Наприкінці XIX століття їх було вже 34%, а на момент 1917 року — 25-27%. Більшість кримськотатарських селян тоді вже були безземельними.

Під час Другої світової війни близько 10 000 кримських татар  були у складі Червоної армії, серед них є 6 Героїв Радянського Союзу. Один з них — льотчик Амет-Хан Султан, якого зіграв Ахтем Сеїтаблаєв у фільмі "Хайтарма". До лав Червоної армії кримські татари не завжди потрапляли з доброї волі.

"Знадобилося 67 ешелонів, щоб вивезти весь [кримськотатарський] народ. 10 тисяч перебували в лавах Радянської армії. Залишилися жінки, діти, старі й інваліди — найвразливіша частина населення", — говорить історик Андрій Іванець.

Після відновлення радянської влади в Криму в травні 1944 були насильницьки вислані кримські татари, а в червні — греки, вірмени та болгари. Усі вони були звинувачені у пособництві німцям. Людей везли переповненими товарними вагонами тижнями, дуже багато з них не доїхали та померли на шляху.

Номан Челебіджіхан — автор гімну кримськотатарського народу та прихильник руху за права жінок

23 лютого — трагічна дата в історії кримськотатарського народу. В цей день у 1918 році був розстріляний більшовиками і викинутий в Чорне море Номан Челебіджіхан — кримськотатарський політик, громадський діяч і духовний лідер. Він був першим головою уряду Кримської Народної Республіки, а також автором вірша Ant etkenmen ("Клянуся"), який став національним гімном кримських татар.

За час головування у Кримській Народній Республіці Номан Челебіджіхан впровадив чимало демократичних реформ: визнавав рівність чоловіків і жінок, заснував двомовні газети, народну освіту, докладав зусиль для створення кримськотатарських військових підрозділів. Він виступав за рівноправність усіх народів, що живуть в Криму.

"Номан Челебіджіхан був найяскравішим представником нової хвилі кримських татар, кримськотатарської інтелігенції. Його життя обірвалося дуже рано, але він устиг стати одним із зачинателів кримськотатарської реалістичної прози, а також став першим демократично обраним муфтієм (вищою духовною особою у мусульман-сунітів, можна порівняти з митрополитом, — ред.)  не лише в Криму, а й Волині, Литви, Польщі, Білорусі", — розповів історик і представник Крайової ради українців Криму Андрій Іванець.

На початку ХХ століття у Криму активно розвивався рух за права жінок. Навесні 1917 року його підтримав і Номан Челебіджіхан. Одна з лідерок жіночого мусульманського руху — громадська діячка і журналістка Шефіка Гаспринська зайняла місце серед чотирьох обраних делегаток Курултаю і ввійшла до його президії. В інших частинах Європи такої практики ще не існувало.

Челебіджіхан був заарештований більшовиками і 27 днів утримувався в Севастопольській в'язниці. 23 лютого 1918 року його розстріляли, а тіло кинули в Чорне море.

Перейменування окупантами населених пунктів Криму

У березні 2024 року Кримськотатарський Ресурсний Центр створив карту Кримського півострова з історичними топонімами в рамках кампанії "Повернемо назви — повернемо Крим", метою якої є відновити первісні географічні назви півострова. Росія змінила понад тисячу автентичних топонімів. На новій дерев'яній карті територіальних громад Криму показані історичні назви населених пунктів півострова за новим адміністративним устроєм. 

"Перші перейменування почалися з початку окупації Криму 1783 року. Перейменовували відразу великі населені пункти, при цьому надаючи їм псевдогрецьких назв. Наприклад, Ак'яр став Севастополем. Потім вони назвали його Ахтіар, а тоді знову повернули на Севастополь. Акмесджит вони назвали Сімферополем, Кєфє/Кафа почала називатися Феодосією, а Кезлев став Євпаторією. Таким чином вони почали створювати свою псевдоісторіографію. Це була колоніальна політика, яку продовжив комуністичний режим", — розповів голова Кримськотатарського ресурсного центру та член Меджлісу кримськотатарського народу Ескендер Барієв.

Масові перейменування почали здійснювати невдовзі після депортації цілого кримськотатарського народу з його історичної батьківщини у травні 1944 року. Вже через півроку, 14 грудня 1944 року, указом президії Верховної Ради Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки були перейменовані 11 із 26 районів та районних центрів півострова, які мали кримськотатарське або німецьке походження.

Попередні випуски програми "Код ідентичності":

• Пережив радянську заборону і відродився знову — історія гімну України у програмі "Код ідентичності"
• Іван Дзюба, Іван Світличний, Любов Панченко — життя і діяльність українських шістдесятників у проєкті "Код ідентичності"
• Досягнення українців у світовій науці: історії українських учених та їхніх дивовижних винаходів у програмі "Код ідентичності"
• Звідки в Україні корали, як вбиралися в селі та в місті, що носили на видання та після заміжжя — модний шлях українців у програмі "Код ідентичності"
• Природні перлини Херсонщини в окупації: історія та сьогодення заповідника "Асканія-Нова" у проєкті "Код ідентичності"