Вчителька англійської з Краматорська відкрила особливу кав'ярню — історія, яка надихає

Жителька Краматорська Алевтина, вчителька англійської та засновниця кав'ярні KavaDream, надихає військових. У неї виникла ідея перетворити покинутий придорожній кіоск на кав'ярню. Довелося облаштовувати місцину самотужки. На каву до Алевтини часто приходять військові, для них вчителька започаткувала особливу традицію, йдеться у матеріалі "Ранку Вдома".

Вона навчилася жити під обстрілами у прифронтовому місті, проводити там уроки й навіть вести бізнес. Це історія Алевтини з Краматорська на Донеччині. Ми зустрілися з жінкою, коли вона гостювала із сином у Києві, і дізналась, як вчителька англійської мови надихає українських військових. 

"З початку війни діти займаються дистанційно. Втім, у мене в класі 18 учнів. 10 з них перебувають у місті. Вісім — евакуйовані. Деяких перевели з другої школи, а деякі залишились, тому що люблять своїх вчителів", — розповідає вчителька англійської, власниця кав'ярні Алевтина.

Від школи, де працювала Алевтина, майже нічого не залишилось. Навчальний заклад розбомбили росіяни. Це неабияк засмутило вчительку. Аби перемкнути увагу на щось позитивне, вчителька вирішила перетворити покинутий придорожній кіоск на кав'ярню. 

Алевтина відкладала вчительську зарплатню, за яку  купила все необхідне для ремонту. Ремонт робила власноруч. Меблі жінка зносила з власного дому, а на кавову машину позичила кошти у знайомого. Так з'явилася KavaDream. Кав'ярня розташована у місці, де часто бувають військові. Для них вчителька започаткувала особливу традицію. Коли захисники беруть каву, можуть не розраховуватися, але гроші обов'язково мають принести, коли повернуться з передової. 

"Хлопці поїхали на виїзд, але їх довго не було. Тиждень два, три. Потім вони повернулися дуже раді, посміхалися. Кажуть, що прийшли віддати борг. Я радію, що вони повертаються. Звісно, що це не через гроші. Я рада, що вони живі. Дехто мені в батьки годиться, є молодші хлопці. Я всіх рада бачити", — зізналася Алевтина. 

Борг перед Алевтиною став справжнім мотиватором для бійців. Та, на жаль, з бойових завдань повертаються не всі. Кожну таку втрату Алевтина переживає, наче власну. 

На запитання, звідки черпає сили, Алевтина відповідає: "З усмішок!" З усмішок своїх рідних учнів, з усмішок військових. Завдяки цьому жінка продовжує працювати та мріяти. Попри війну. Адже життя триває тут і зараз.

Читайте також: Волонтери пофарбували стелу на в'їзді на Донеччину, проте громадськість обурена знищенням пам'яті