Українська прем'єра стрічки "Назавжди-назавжди": інтерв'ю з режисеркою фільму Анною Бурячковою

Українська прем'єра стрічки "Назавжди-назавжди" запланована на 15 жовтня. Світова прем'єра відбулася на 80-му Венеційському фестивалі і зібрала багато хороших відгуків. "Назавжди-назавжди" розповідає про життя підлітків у Києві 1990-х років, їхні мрії, надії, боротьбу за власне майбутнє. Що мотивувало завершити роботу над фільмом, хто допоміг та коли чекати українського прокату у "Ранку Вдома" розповіла режисерка стрічки Анна Бурячкова.

Ведучі — Лілія Ребрик та Костя Октябрський.

— Світова прем'єра відбулася на 80-му Венеційському фестивалі. Кажуть, що стрічка зібрала багато хороших відгуків. Як це було?

— Нервово, але позитивні емоції переважали. З початком повномасштабного вторгнення кожна така прем'єра перетворилася на щось інше. Це ще одна можливість заявити про Україну, не про себе. Тобто змінилися акценти.

Реакція глядача були позитивними. Річ у тому, що там не було журі. Фільм показували в передостанній день фестивалю, ввечері. Думали, що не буде глядачів, але їх було дуже багато. В останній день до наших акторів ринулися глядачі, почали розпитувати про фільм.

— Фільм про мрії підлітків, які живуть у Києві наприкінці 1990- років. Час перебудови, доволі складний період для країни та й головним героям не так просто, адже вони ще підлітки. Чому саме ця тема стала головною у фільмі "Назавжди-назавжди".

— Фільм не про надії, мрії та сподівання. Він про те, як протистояти певним міфам та захистити себе. Це історія про те, що ми зростали у парадигмі того, що ми всі маємо знайти свою другу половинку, яка нас буде захищати та закривати всі наші базові потреби.

Плюс часи накладали на це свій відбиток. Цей фільм про те, що треба знайти в собі сили бути самотнім, бодай іноді. Бути незалежним від люблячих очей. Гадаю, стрічка стався тому, що багато моїх однолітків досі живуть у цій парадигмі. Насправді головне, причепитися до себе.

— Розкажіть про акторський склад та команду, яка працювала над фільмом?

— У фільмі багато відвертих сцен та насилля, тож ми не могли знімати неповнолітніх. Довелося шукати акторів, які виглядали б як підлітки. Головна героїня Аліна Чебан — Тоня, знайшлася в інший момент. Було понад 4 тисячі заявок, півтори тисячі з них пройшли через очні проби зі мною. Спочатку на роль Тоні я обрала іншу актрису, але вона була неповнолітня.

В останні дні перед фільмуванням я знайшла Аліну, в Instagram. Мені здається, вона була єдиною молодою акторкою в Україні, яка не подавалася на кастинг. Коли вона прийшла до нас, як тільки відкрилися двері, я зрозуміла що спрацювала магія. Це вона.

Актори на дві чоловічі ролі — Захар Шадрін та Артур Алієв. По різному знайдені. В Артура потенціал Де Ніро. Захар теж дуже талановитий, його мені порадили. Єлизавета Цілик — чудова актриса, вона найстарша серед усіх. Вона номінована на премію "Кіноколо". Це головна четвірка.

— Як довго тривала робота над фільмом?

— Чудом ми не втратили бажання знімати. Насправді пандемія коронавірусу нам допомогли. Це висмикнуло мене та Марину Степанську, співсценаристку, від думок про локдаун. Наша продюсерка Наталія Лібет поєднала нас, бо знала про цей мій задум зняти такий фільм. До локдауну в мене не було часу, бо були кліпи та реклама. Я багато працювала з короткими формами.

В момент коли все це зупинилося, у нас було багато часу на написання сценарію. Тож першу версію сценарію ми написали за два тижні у березні 2020 року. Потім його доробляли. В знімальний процес ми зайшли у 2021 році. Фінансування від "Держкіно" ми отримали ще у 2020, але гроші надійшли пізніше. Там є певні нюанси.

Закінчили знімання у грудні 2021 року. В січні сіли в монтаж. Припинили 24 лютого 2022 року. Я вивезла дитину, режисер монтажу залишився в Києві. Потім я повернулася і ми потрохи доробляли. Після завершення знімання ми планували, що фільм буде готовий влітку 2023 року. Через війну нам на роботу додався рік. Гадаю без підтримки нам би багато чого не вдалося. Ми працювали у копродукції з нідерландцями, які допомогли завершити фільм.

Безумовно 24 лютого 2022 року було відчуття, що зараз не до фільму про підлітків з 1990-х. Втім, в якийсь момент мені здалося, що якраз ці загублені підлітки з 1998-го року і є нашими захисниками. Це ті люди, які напевне зараз найактивніше виборює нашу свободу. Цей фільм, напевне, пояснює через яку темряву ми пройшли та стали тими, ким ми є. Це і спонукало мене далі рухатися.

— Де і коли можна буде бачити фільм на широких екранах в Україні?

— Спочатку треба об'їхати всі фестивалі. Прокат в Україні — відкрите питання. Гадаю у кінотеатрах країни побачимо стрічку наступного року. Обговорення тривають, тож конкретної дати не знаю.

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

• "Київський тиждень критики": програмний директор фестивалю Ілля Дядик розповів про відібрані фільми та організацію події   
• "Обличчя вільного Криму": інтерв'ю з авторами проєкту про кримських татар
• На сайтах з пошуку роботи активізувалися аферисти: популярні шахрайські схеми розкрив PR-директор Work.ua Максим Пилипенко
• Прем'єра стрічки "Шлях поколінь": як вдалося об’єднати історії бійців УПА та війну на Донбасі розповів режисер стрічки Михайло Ухман