Третя дитина, хейтери, підтримка ЗСУ з 2014 року і помилка Потапа: співачка Світлана Тарабарова — гостя "Точки опори"

Світлана Тарабарова — співачка, композиторка, авторка пісень та музична продюсерка. Народилася у Херсоні. З 2014  року засуджує російську агресію і їздить з благодійними концертами у військові частини, госпіталі та зони бойових дій. Нагороджена Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну батьки Світлани опинилися в окупованому Херсоні. Їх вдалося евакуювати з-під обстрілів лише після деокупації міста. Одружена з Олексієм Бондарем, який є її директором. Подружжя виховує трьох дітей. 

В інтерв'ю Світлані Леонтьєвій у програмі "Точка опори" Світлана Тарабарова розповіла про те, як справляється з панікою та стресом, як почувається в статусі мами трьох дітей, про реакцію родичів та старших дітей на народження Поліни. Також артистка поділилася реакцією, коли дізналася, що співак Віталій Козловський вступив до лав ЗСУ, чому Потапу не варто було торкатися теми волонтерів і як справляється з хейтом в соцмережах.

Війна дарує справжніх друзів

— Ви евакуювалися в Івано-Франківськ, але зараз у Києві з усіма своїми дітьми. Як переживаєте і реагуєте на наші повітряні тривоги? 

— Ми живемо в селі під Києвом. Нам трішки пощастило, бо поруч немає цих гучномовців. Бо я дуже реагую. Я не звикла. Коли чую цей звук, всі органи всередині стискаються. Я починаю панікувати. Навчила себе дихати до 10, щоб заспокоїтись. І дітей навчила. Тому що навіть син Іван, якому п'ять років, починає панікувати. Я йому кажу: "Синку, все добре. Є правила: Чуємо сирену — ховаємося в укриття". 

— Як справляєтеся з новинами про постійні ракетні атаки та смерті? Що допомагає?

— Переживаю серцем, як і всі. На жаль, пропускаю через себе. Не можу якось відокремитися, бо розумієш, що це живі люди, це родини. Починаєш думати: "А що, якщо я..?". В цей момент я видихаю, співчуваю, роблю будь-який донат. Рятує лише дія, адже ми можемо допомагати. Ті люди, які живуть в містах, які не в окопах, кожен день мають допомагати своєю дією. Я вірю, що добро все відчуває, і ми вистоїмо і переможемо. Вірю в це всім серцем, тому намагаюся писати пісні, бо музика — це енергія. Вона лікує, підтримує, зупиняє паніку і налаштовує на світло. 

— Підтримуєте зв'язок із тією сім'єю, яка вас у Івано-Франківську прихистила?

— Це вже як рідні. Війна дарує справжніх друзів, вона розставляє все на свої місця. Ти втрачаєш рідних, друзів, але й багато знаходиш справжніх. Івано-Франківськ став для мене третім рідним містом. Перше — Херсон, це назавжди. Друге рідне місто — Київ, де народилися мої діти, де я відчула себе мамою. Третє рідне місто — там, де нас прихистили зовсім незнайомі люди, які віддали нам свою квартиру і сказали: "Живіть". Я знайшла в Івано-Франківську нового музичного друга — Олега Пономарьова, з яким ми написали "Дорогу додому", "Разом сильніші", "Життя триває". 

— Як ви познайомилися з цими людьми у Франківську?

— Ми живемо недалеко від Ірпеня, Гостомеля, Бучі. Для нас повномасштабна війна почалася 24-го з гучних вибухів. 

— Ви ще розповідали, що вам здалося, що хтось вдерся до вас в хату, а чоловік сказав неймовірну фразу: "Та ні, не в хату, а в країну".

— Пам'ятаю цей стан, ніби це було вчора. Я не могла навіть уявити, що хтось може напасти з бомбами і ракетами, на абсолютно мирну країну. Але все це ми вже знаємо і сприймаємо. Ми зрозуміли, що наш шлях — вибороти, вистояти і побудувати наново. 

Ми не знали, куди ми їдемо. Знали лише, що на захід країни. Доїхали в Івано-Франківськ спочатку до одних друзів, а через тиждень знайшли інших друзів. Все по телефону. Дізнаєшся, в кого є друзі, у друзів — друзі, у друзів друзів — друзі. Так ми і познайомились. Нам дуже пощастило на світлих людей. 

Пісні про війну

— Ваша пісня "Хочу жити без війни" вийшла ще в 2015 році і досі є актуальною. Цікаво, що ви її виклали 22 лютого 2022 року. Ви відчували, передчували, що буде? 

— На жаль, відчувала. Не хотіла вірити, як і всі ми, до останнього, тому ми залишалися вдома і нікуди не тікали. Але я відчуваю, що ми тут потрібніші.

Війна для мене і для моєї родини почалася в 2013 році. Я завжди дуже соромлюся розповідати про це, але, мабуть, ми з чоловіком були першими, хто в 2014 році дав концерт для військових. Восьмого березня я була в Херсоні, коли чоловік сказав, що за 50 кілометрів стоять військові, і запропонував їх підтримати. Ми взяли маленький пультик, дві колонки і приїхали на блокпост. Тоді я вперше побачила військового у всьому спорядженні — це було дуже страшно. Він каже: "Чого приїхали?". А ми: "Впустіть поспівати, підтримати". 79-та бригада, яка потім стала легендарною, і всі ми її дуже добре знаємо. 

Весь 2014 рік і початок 2015-го я писала альбом "Вірю.Знаю". Такі пісні, як "Повертайся живим", "Хочу жити без війни"... Тоді моя душа кричала і, слава богу, була почута. Тому, коли почалося повномасштабне вторгнення, я така: "А я вже сказала все це вісім років тому". На жаль, пісні актуальні. На жаль, будуть такими ще багато-багато часу, адже наші діти зростають в такій реальності.

— У вас нещодавно вийшла пісня "Дякую тобі", присвячена нашим полоненим. Ви маєте багато друзів серед військових ще з 2014-го. Ваші пісні дуже особисті. За цією піснею також стоїть якась особиста історія?

— Ми працюємо з початку повномасштабного вторгнення — мої друзі, зокрема Коля Сєрга, і багато інших музикантів об'єдналися в "Культурний десант". Я так само, поки в мене не був величезний живіт і я не пішла народжувати, до останнього підтримувала наших військових. Ця робота не тільки в концертах, вона і в малюнках в деокупованих містах і селах — можливо, бачили синьо-жовтих котиків — вона і в роботі з місцевими жителями та військовими. Ми намагаємося присвятити пісню пожежникам, рятувальникам, лікарям. Таким чином ми кажемо їм "дякую".

Пісня "Дякую тобі" — це подяка всім полоненим, які повернулися додому. Їм треба кожного дня казати, що вони незламні. Кожного дня, якщо у вашій родині чи хтось знайомий повернувся, максимально підтримуйте його, кажіть йому, що він герой. Він має знайти в собі сили будувати країну, відчувати себе потрібним.

Третя дитина і вагітність під час війни

— У квітні 2023-го ви народили дівчинку Поліну — вашу третю дитину. Кажуть, що дівчатка народжуються до миру. Що ви відчули, коли зрозуміли, що при надії?

— Спочатку злякалася. Я завжди мріяла про величезну родину. Я — третя донька у мами, тож мріяла, щоб у мене так само було троє дітей, але не під час війни. Тому спочатку я злякалася, бо Поліна сама до нас прийшла. Через секунд п'ять я здрозуміла, що на все своя доля, а через тиждень — що вона (Поліна, — ред.) мене врятувала. Я заспокоїлася, почала дбати більше про себе, з'явився режим сну, їжі. Потім я зрозуміла, що вона врятувала і всю мою родину. Ми якось переключили фокус уваги. 

— Ви розповідали, що коли родина дізналася, що ви втретє вагітні, то не дуже радісно це одразу сприйняли. Чому так і що вони думають зараз? 

— Якщо чесно, це був кошмар. Я вперше відчула на собі тиск — майже ніхто з друзів і знайомих не зрадів. Всі такі: "Ой, а ти точно цього хочеш? Зараз такий час… нестабільно". Батьки тоді були в окупації. А коли ти живеш в окупації, тобі дуже-дуже-дуже страшно. Мама постійно мені казала, що я зараз не готова. Ми сварилися. Але зараз мама Поліну обожнює і навіть не згадує ті моменти.

— Вашу маму звати Світлана, ви — Світлана, і Поліну відразу хотіли назвати Світланою. Це традиція третьої дитини? 

— Хтось запропонував, але я одразу відчула, що це не Світлана, а Поліна.

— Як сприйняли звістку про поповнення родини ваші старші діти — Марійка і Іван? 

— Дуже зраділи. Іван не вперше бачив маму з животиком. Іван в нас дуже добрий і з щирим серцем. Коли я народжую, я пишу дітям пісні, з якими вони живуть. Коли народився Іван, я написала пісню "Добре серце". Коли народжувалася Марія, ми написали пісню, яку обожнюють всі мами — "Сонечко". Там є рядки про рожеві щічки в очах надії. Це про Марію, коли ми боролися з алергією. Зараз ми вже зрозуміли, на що в неї алергія, і її щічки майже не рожеві. Але вкотре я усвідомила, що музика — це не просто текст і розвага, це енергія. Поліні ми написали цілий дитячий альбом. 

— Тобто у старших дітей ревнощів до Поліни немає?

— Ні, немає, тому що ми їх підготували. Я постійно розказую, що вони — найцінніше, що в них є, що вони брат і сестра, що треба про молодших дбати, а не ображати. 

— Ваш багатодітний тато тепер може виїхати за кордон. Чи не було у вас такої думки?

— Не було, ми тут потрібні. Я багато чого роблю фізично заради нашої спільної перемоги і майбутнього. Тому я потрібна фізична тут.

Батьки пережили окупацію Херсона

— Ви — херсончанка..

— І пишаюся цим дуже!

— Ваші батьки були в Херсоні під час окупації, вони не виїхали. Ви змогли їх забрати в Київ лише в грудні. Як вони почувають у столиці?

— Це була дуже складна історія для моєї родини. Ми дуже хвилювалися кожен день. Коли я дзвонила мамі і чула постійні вибухи, питала: "Що?". А вона: "Я нічого не чую". Люди, які живуть в окупації, абстрагуються. Насправді, вона не хотіла, щоб я хвилювалася, бо я була при надії весь цей час. Кожного дня молила їх приїхати, бути з дітками. Одного разу прилетіло у двір, шматок снаряду стирчав на подвір'ї. Я пам'ятаю цю розмову. Я була на шостому місяці вагітності — вже великий живіт. Я плакала 20 хвилин мамі в слухавку і просила [виїхати] заради нас, заради мене, заради онуків. Через двадцять хвилин вона неочікувано сказала "так". Але додала, що їй треба декілька днів, аби роздати продукти людям, які тут залишаються. Моя мама, якій майже 70 років, ходила на річку і відрами тягала воду, тому що води не було. Світла не було теж. 

Зараз я відчуваю, як ми їх обійняли турботою і любов'ю. Мама кожен день мені допомагає з дітьми, тримає на ручках мою Поліну, і я розумію, що Поліна врятувала мою родину. Я вперше побачила, як моя мама щиро посміхається. 

— У вас ще хтось залишився в Херсоні — рідні, близькі, знайомі?

— Знайомі залишилися, батьки моєї близької подруги. Кожного дня питаю, як вони — ще тримаються. Кровно рідних людей вже вивезли.

Чи перекладати артистам свої російськомовні хіти українською

— Ви з тих артистів українського шоу-бізу, які ще з 2014 року зрозуміли, хто є хто, що це війна і відмовилися від співпраці з росіянами. Перестали писати пісні російською мовою, хоча й виросли в російськомовній родині і російськомовному регіоні. Пам'ятаєте, що тоді стало тригером і поворотним моментом, коли ви вирішили навіть в особистому спілкуванні перейти на українську? 

— Пам'ятаю. Був кінець 2013 року, початок 2014-го. Свідомо вже відчувалось, що щось ти робив не так. Коли ми почали їздити на передову, співати в окопах, змінилося коло спілкування. Тоді я познайомилася з Соломією Вітвіцькою (українська телеведуча і журналістка, — ред.), яка стала хрещеною мамою мого сина, та з іншими більш свідомими людьми, які вплинули на мене і на вектор мого життя. Я зрозуміла, що маю зібратися. Я відчувала, що в мене будуть діти. Коли вони вже народилися, ми повністю у побуті перейшли на українську мову. Це складно для двох людей з русифікованого оточення. Я — з Херсона, чоловік — з Києва. Якщо виїхати за межі Херсона, в Херсонській області дуже часто зустрічається українська мова. Це просто русифіковане місто. Тому я максимально всіх лагідно українізую через музику, свій власний приклад, свою родину.

— Як ставитеся до своїх колег, які це все зрозуміли тільки 24 лютого 2022 року. Говорили з кимось із артистів на цю тему? 

— Не говорила, тому що не хочу витрачати свій час. Кожен робить свій власний вибір. Звичайно, мені боляче від того, що ми раніше всі не згуртувалися. Багато артистів почали співати українською після 2014-го, але це не було так популярно, на жаль. Зараз це прям хвиля і, на жаль, такою ціною — через біль, кров, втрату. 

— Як реагуєте на те, що ваші колеги стали перекладати свої російськомовні хіти українською? 

— Це крок для нашої країни. Чому ні? Це не дуже гарно для них, бо було б класно, якщо б вони починали писати цю пісню українською. Але давайте їх підтримувати. Я взагалі за те, щоб підтримати, аніж хейтити. Це мене діти навчили. 

"Дитячий альбом" та дитяче Євробачення

— На дев'ятому місяці вагітності ви створили, записали і видали "Дитячий альбом", присвячений Поліні. Це зараз настільки актуально, бо в нас брак дитячого контенту.

— Ми писали цей альбом усією родиною, тому що хотіли допомогти українським матусям. Скільки разів на день ми кажемо: "Почисти зуби", "Вмийся", "Прокидайся". Це вже машинально. У дітей інколи вмикається фільтр, і вони вже не чують батьківських рекомендацій. Тому я вирішила передати їх через музику. Це спрацювало — я спробувала на своїх дітях. Вони знають напам'ять пісню "Прокидайся", "Чистимо зуби", "Сніданок", "Руханка". 

— Що дітям подобається в цьому альбомі найбільше? 

— Вони починають співати, коли виконують ці рухи. Від цього настрій одразу покращується і в батьків, і у дітей. Діти роблять це з грою. Це не просто дитячий альбом, це методичка для всіх батьків і для дитячих садків.

— Вже у дитячих садках вмикають?

— Так! Я стільки отримала відгуків від педагогів. Бо скільки можна слухати російських? Все це не можна. Стоп російськомовному контенту! Якщо ви дивитесь на YouTube російський мультик, вони платять податки, на які Росія купує ракети, які вбивають нас та наших дітей. Як би не було складно переходити на українську, почніть хоча б з контенту.

— Якби ще на ваші пісні зробили мультики…

— Ми вже робимо. Працює величезна команда. Це будуть не просто мультики, аби розважити і зробити з дитини зомбі, а для того, щоб навчити чомусь. Ми маємо вкладати в наших дітей, щоб у майбутньому знову не було війни. 

— Ви стали музичною продюсеркою національного відбору на дитяче Євробачення-2023, яке проходить під гаслом "Мрій сміливо!" Про що мріють зараз діти? Окрім, звичайно, перемоги і миру. 

— Діти мріють бути щасливими, незважаючи ні на що, бути дітьми, співати, танцювати, а не думати, що зараз треба ховатися в укриття. Хоча в нас неймовірні діти — вони адаптуються максимально швидко. Всім складно, але підліткам складніше. Там треба багато працювати з психологами та батьками.

Дуже щаслива, що в цьому році мене покликали бути музичною продюсерко. Я пишу дітям авторські пісні, адже "Суспільне" спростило умови. Не у всіх є можливість написати авторську пісню, а це є вимогою Євробачення в цілому. Тому вони покликали мене. У нас є п'ять фіналістів, трьом із яких я вже написала пісні. Відбір буде просто неймовірним! Діти всі різні, талановиті, різні жанри. 

Колір волосся

— Не можу не запитати вас про ваш колір волосся — сонячний і мультяшний. Звідки він з'явився? 

— Він пов'язаний з добром. Дуже було важко, коли я у 2012 році стала співати про світло і любов. Всі хотіли трішечки розпусти, губи, дупці, танцмайданчики і купальники. А я така: "Світло в тобі…". На що радіостанції казали, що це цікаво, добро не продається. Мені в голову прийшла ідея зробити фішку, додати до світлої сторони музики червону ганчірку, яка зверне на себе увагу. Волосся допомагає мені звертати увагу на світлу сторону музики. Це не просто мода, це унікальний колір. Я бачила, що багато хто намагався його повторити, і них не виходить. Але він унікальний, тому що в ньому є сенс. Це сигнал — я тут, почуйте мене і передайте далі меседж, який я несу. 

Так мило було, коли до повномасштабного вторгнення діти приходили на концерти в перуках такого кольору. Виходиш на площу, а перші три рядочки — це діти в перуках, такі собі міні-Я. Я ще й на сцену тільки у світлому кольорі виходжу.

Робота з Віталієм Козловським

— Навесні 2023-го ви заспівали з Віталієм Козловським пісню "Струни" на знак пам'яті і пошани тим, хто віддав своє життя за свободу і незалежність нашої держави. І невдовзі після того Віталій пішов до Збройних сил України.

— Так, він як справжній чоловік, коли отримав повістку, не зник, не почав розповідати, що вступає в "іспанську тероборону". Я пишаюся Віталіком.

Коли він надіслав мені цю пісню і запропонував заспівати, я спершу плакала, тому що пісня торкається душі з перших секунд. Ми зробили дуже класну роботу. Це і не робота, а поклик душі і крик душі кожного з нас, адже це горе торкнулося кожної родини. Немає вже в Україні людини, сім'ї якої не торкнулася напряму війна і втрата.

— Ви підтримуєте зараз з ним зв'язок?

— Звичайно, він навіть знайшов час подзвонити і привітати мене з днем народження. Це було дуже мило. Ми поплакали і посміялися.

Як змінився український шоу-бізнес 

— Наскільки змінився український шоу-бізнес після 24 лютого 2022 року? Чи бачите ви нові імена чи є в них шанс стати зірками? Чи є шанс повернутися тим, хто опинився в тіні?

— Коли настає горе, музиканти прокидаються. Я дуже рада. Ми зараз переживаємо нову музичну хвилю. Подивіться, скільки стилів! Скільки людей, які раніше не наважувалися зробити свій перший крок в музику, коли почалася війна, відчули, що втрачати нічого. Різна музика ллється тоннами! 

Дуже багато нових молодих артистів. Я за те, щоб ми максимально ними ділилися, поширювали, репостили. У мене ніколи не було такого, що я не буду когось постити, щоб він не отримав більше переглядів. 

— Чи є шанс повернутися комусь? 

— Напевно. Якщо людина активно працює, якщо відкине свою зірковість, бо зараз це взагалі не актуально. Інколи я бачу в інтернеті їх концертні костюми і вони мене бісять. 

— А як щодо тих, хто поїхав за кордон і мовчить там?

— Тут я не можу нічого сказати поганого, тому що в кожного свій страх війни. Але ті, хто мовчать — це дуже погано. За кордоном можна теж робити добрі справи заради своєї країни. Як їм вистачає совісті мовчати? Як вони самі себе виправдовують?

Скандальна пісня Потапа про волонтерів і хейт

— Війна робить наше суспільство дуже вимогливим, особливо до публічних людей. Що думаєте щодо цього? Тому що, наприклад, пісня "Волонтери" Потапа стала для нього вироком і причиною кенселінгу. 

— Треба тримати руку на пульсі і бути на одній хвилі з людьми. Олексій точно втратив цю руку на пульсі, бо написати таке про українських дівчат — це дуже образливо. Я не в [військовій] формі, але я відчула, як мені неприємно і боляче. Наскільки я знаю, він вибачився і подав приклад — якщо накосячив, вибачся. Напевно, в такій ситуації ми маємо підтримати. Я не за хейт. Ми не можемо зараз втрачати тих людей, які хоч трошки на нашому боці. 

— Вас за щось хейтили?

— Я боюся хейту і намагаюся бути кращою версією себе. Кожна людина, яка вміє розвиватися, вона завжди в собі трішечки невпевнена. Це стандарти. В мене в соцмережах, слава Богу, дуже свідомі люди. Хейтери в мене якось не затримуються. У мене тепло, весело і свідомо. Хтось каже, що я видаляю. Ні, ми нічого не видаляємо, в нас немає на це часу.

Коли я була на дев'ятому місяці вагітності, у мене були набряки тіла. Я намагалася не звертати на це увагу, хоча фізично дуже погано себе почувала. Виставила я фото з кумою Соломією, де ми ненафарбовані просто на дивані сидимо з дітками. Це був наш спільний допис (такі дописи мають спільні лайки та коментарі, які видно на сторінках обох користувачів, — ред.). Тоді я вперше побачила хейтерські коментарі: "Боже, як рознесло", "Яка свиня", "Світлано, заліпіть рота, годі їсти". Я читала і думала, які ж в нас є люди. Зняла свої "рожеві окуляри", бо звикла, що у мене такого немає.

Я подзвонила Солі, запитала, що це за дно. А вона вже до них звикла. Спочатку мені було неприємно, бо коли ти при надії, ти і так відчуваєш себе невпевнено, знаєш, що в тебе набряки по всьому тілу. Але потім я сіла, заспокоїлась і подумала, що звертати на це увагу, щось відповідати, коментувати — це поширювати зло. Я написала в сторіс, що людям варто бути добрішими, а якщо у вас є мета написати гнівний хейт, то вам потрібно до психолога. Це означає, що у вашій душі біда, це маленький сигнал вам особисто. Не мені. Бо я народжу, приведу себе в форму і буду йти своїм шляхом. 

Що тільки не писали. Особливо про те, що народжую третього, аби вивезти чоловіка за кордон. Це стандартна тема. Я так люблю цю тему. На жаль, ще багато в нас роботи над собою.

— Війна — це тригер і випробування для багатьох родин. Як змінилися ваші стосунки в сім'ї за останні півтора року? 

— В нашій родині все круто. Є родини, яких це зцілює і об'єднує. Ми з цих родин, слава Богу. 

— Може, ви щось через війну відкрили нове у вашому чоловікові? 

— Я завжди кажу, що єдине правильне рішення у моєму житті — це помітити мого чоловіка. Він — моя опора. У багатьох українців є родичі в Росії. З цими родичами в нас втрати вся зв'язок, слава Богу. Пропаганда зруйнувала голови людей. Мамин рідний брат хотів "захистити" нас і "звільнити". Так весело було в перші дні війни, коли в нашій сімейній переписці дядько щось навалював російськими наративами. Мама сказала заблокувати його. Вона адекватна жінка, яка розуміла, що свою силу зараз треба направити на свою родину, а не на сварки.

Попередні випуски "Точки опори":

• Про рідних у Ворзелі та нову зброю з Америки: перша в історії України жінка-посол у США Оксана Маркарова у "Точці опори"
• Незаконні добудови, заповідник "Хортиця" та Каховська ГЕС: очільник "Києво-Печерської лаври" Максим Остапенко у "Точці опори"
• Про зйомки "Мирний-21", останню зустріч із мамою та спогади про Крим: Ахтем Сеітаблаєв у "Точці опори"
• Про порятунок людей з окупації та перемовини з росіянами: волонтер і правозахисник з Казахстану Костянтин Гудаускас у "Точці опори"
• Про акторську династію, акторство під час війни та ставлення до "хороших руських": актор Лесь Задніпровський у "Точці опори"