Незаконні добудови, заповідник "Хортиця" та Каховська ГЕС: очільник "Києво-Печерської лаври" Максим Остапенко у "Точці опори"

Максим Остапенко — науковець, археолог, культурний діяч, кандидат історичних наук, автор понад 30 наукових праць з історії острова Хортиця та Нижнього Подніпров'я. Співавтор дослідження та реставрації унікальних об'єктів підводної спадщини. З 2007 року — генеральний директор Національного заповідника "Хортиця". Після початку повномасштабного російського вторгнення вступив до лав Збройних сил України. У квітні 2023 року був призначений виконуючим обов'язки генерального директора Національного заповідника "Києво-Печерська лавра". 

В інтерв'ю Світлані Леонтьєвій у програмі "Точка опори" Максим Остапенко розповів про найцікавіші знахідки після очищення лаври  від "руського міра", про несанкціоновані добудови, незаконні бізнеси, прилади для рахування готівки та російськомовні церковні календарі. Також він поділився ініціативами впровадження єдиного квитка для лаври і створення центру відновлення для українських військовослужбовців, та пригадав, як організував евакуацію цінних експонатів із заповідника "Хортиця", в який за період повномасштабної війни прилетіло 27 ракет.

Очолення "Києво-Печерської лаври" та евакуація заповідника "Хортиця"

— Мене здивувало те, що пропозицію очолити Національний заповідник "Києво-Печерська лавра ви отримали, будучи в Збройних силах України. Як ви про це дізналися? Хто вам повідомив?

— З 25 лютого 2022 року я був у лавах Збройних сил. Основна служба моя проходила в Запоріжжі. По можливості я продовжував займатися всіма культурними волонтерськими проєктами, чого на той момент потребували і "Хортиця", і Запоріжжя. Після 14 місяців несення служби до мене звернувся міністр культури Олександр Ткаченко і сказав, що є ще важливі об'єкти, якими варто зайнятися. Для мене це була абсолютно неочікувана пропозиція. Я відчував цю честь і те, наскільки це зараз важливо. З квітня я з колективом заповідника формую нові смисли і намагаюся повернути українців в Лавру, а Лавру — в Україну. 

— Ви народилися в Запоріжжі і багато сил, знань та вмінь присвятили вивченню цієї землі. А також до Лаври протягом 15 років очолювали Національний заповідник "Хортиця". Коли вже над головою почали вибухати російські снаряди, ви вирішили йти захищати країну. Як швидко прийняли це рішення? Бо ж Національний заповідник "Хортиця" має купу експонатів, які треба було евакуювати.

— Для мене і, гадаю, для всієї країни теж, це була дуже драматична історія. У лютому 2022 року у мене було два головних завдання. Перше завдання я отримав від держави, коли склав присягу в 2015 році. Я отримав повістку, аби у випадку військового часу з'явитися до місця несення служби. Друге — як генеральний директор національно заповідника "Хортиця" я мав забезпечити збереження експонатів і пам'яток. Нам вдалося надзвичайно швидко організувати першу в Україні таку евакуацію. Наприкінці лютого було захоплено Херсон, Мелітополь, Бердянськ, оточено Маріуполь і за 25 кілометрів від Запоріжжя стояли російські війська. 

— Тобто ви контролювали евакуацію на відстані і вже будучи у лавах ЗСУ?

— Так, я був у Запоріжжі. Це був дуже складний період для всіх, в тому числі й для Збройних сил. 

— Куди ви евакуювали заповідник, коли частина Запорізької області була одразу окупована?

— Більшу частину експонатів евакуювали в місце на західній Україні, яке було узгоджено з Міністерством культури. Точніше сказати не можу. 

Оскільки це була перша евакуація, ніхто не знав, як це правильно робити навіть з наявністю інструкцій. Попри узгодженість із Міністерством культури, це був найскладніший період. Літали російські вертольоти над трасами, всі дороги були забиті технікою та людьми, які намагалися виїхати з зони бойових дій. А ми в цей момент рятували надзвичайний вантаж з унікальними експонатами. Міністерство культури, заступник міністра і міністр особисто контролювали нашу евакуацію. Долучалися і наші колеги з різних музеїв та заповідників. За рахунок цього наша група евакуації змогла хоч трішки відпочивати. Поїздка тривала чотири з половиною доби.

— Заповідник "Хортиця" розташований дуже близько до лінії фронту, постійно перебуває під обстрілами. Наскільки сильно він постраждав? У якому зараз стані? 

— З "Хортицею" дуже важкою. За період повномасштабної війни на його територію влучило 27 ракет. Основні музейні об'єкти не постраждали, але все це відбувалося дуже поруч. Була загроза і для життя та здоров'я колектива, і для збереження експонатів. Ці "рани" на хортицькому тілі, на жаль, нескоро загояться, тому що обстрілювали важкими ракетами. Залишилися п'ятиметрові урвища. 

Мені дуже важко переживати і те, що Хортиця опинилася в епіцентрі екологічного лиха через різкий спуск Каховського водосховища. "Хортиця" втратила 15 озер. Це унікальна плавна частина, де відродилася частина Великого лугу Запорозького. Через цю катастрофу там все гине, повністю змінюється природне оточення. Про довготривалі наслідки поки що важко сказати. 

Найжахливіше — це музей в окупації

— Ви якось написали, що музей в евакуації — це трагедія і що музейники готові навіть ціною власного життя врятувати ці експонати. 

— Гадаю, що найжахливіше для будь-якого музею — це не евакуація. Найжахливіше — це музей в окупації. Ми бачили, що роблять окупанти з музеями і знаємо, як це відбувалося в історії. В Росії є повно експонатів з усіх колишніх республік СРСР. Це свідчить про те, що вони, як імперія, продовжують цю завойовницьку політику і не дозволяють людям повернути їх пам'ять. Вони захоплюють нашу пам'ять і намагаються таким чином підсилити власну недолугу ідентичність. 

— Які найцінніші експонати для України були втрачені в зв'язку з окупацією?

— Я хотів би згадати історію навіть не з цієї окупації, а з 1920-1930 років, коли з Києво-Печерської лаври за наказом Москви була вивезена величезна кількість експонатів, які або підсилювали ідеологію Радянського Союзу та Радянської імперії, або просто продавалися на Захід. Наприклад, унікальні Царські врата, про які є записи у фондових книгах Печерської лаври. Вони були вивезені, тобто вкрадені, більшовиками, продані за безцінь в Америку, потім — в Британію, а зараз знаходяться в музеї Вікторії та Альберта в Лондоні. Це шедевр українського барокового мистецтва. Ми вже офіційно звернулися, щоб знайти механізм, виставковий проєкт [або інший спосіб] повернення цих експонатів. Міністр культури підтримав цю ініціативу.

Чому не варто відновлювати Каховську ГЕС

— Підрив Каховського водосховища оголив дно, де є частина екосистеми Великого лугу. Це козаччина, там багато артефактів — нещодавно знайшли семиметровий 500-річний човен з суцільного дуба. Туди, кажуть, хлинули чорні археологи, які можуть щось собі накопати. Як цьому завадити? Як зберегти артефакти і чи варто відновлювати Каховську ГЕС? 

— Я вважаю, що немає сенсу повторювати ту жахливу помилку — затоплення Великого лугу і будівництво Каховської ГЕС. Це були технології 1930-х — будівництво рівнинного водосховища. Я, як підводний археолог, бачив, як деградує Каховське водосховище і за декілька десятиліть перетворилося просто в лиман. 

На жаль, таке катастрофічне знищення Каховського водосховища створило величезну екологічну проблему, але і надзвичайну екологічну можливість. Подібне бачимо на прикладі Чорнобиля, коли Чорнобильською атомною станцією став займатися весь світ. ЧАЕС стала майданчиком для технологів, екологів, науковців із різних галузей, які з'ясовували, що відбувається з величезною територією внаслідок катастрофи.

Зараз Україна має ініціювати якусь міжнародну програму з відновлення Великого лугу і застосувати технології ХХІ століття. Я впевнений, що це буде фантастичний екологічний проєкт, який повністю змінить філософію водокористування в пониззі Дніпра. Можливо, збудеться мрія Олексія Вадатурського (засновник однієї з найбільших агрокомпаній України "Нібулон", Герой України, — ред.), який теж загинув в результаті російської агресії. Він мріяв повністю оновити всю екологію Дніпра, змінити систему водокористування, тому що бачив, що Дніпро, як артерія, поступово вмирає, змінюється і погіршується екологічна ситуація. 

Коли у вас є проблема, розглядайте її не як проблему, а як можливість. Для історії України підрив Каховського водосховища відкриває надзвичайну задачу суспільного рівня. Всі розуміють, що південь України не був диким полем, як кажуть в Росії. Це були традиційні слов'янські, а потім козацькі, землі, де формувався один із центрів української ідентичності. У 50-х він був затоплений без системних досліджень, через що були втрачені сотні, якщо не тисячі, пам'яток різних епох, починаючи зі скіфського часу. 

У Великому лузі розташовувалися Хортицька Січ, потім Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, Кам'янська і Нова Січ. Це основний історичний етап виникнення Української козацької держави, яка сформувала нашу ідентичність, про яку ми співаємо у гімні — "покажем, що ми браття козацького роду". Це саме про територію Великого лугу. Зараз він знову стає доступним для досліджень. Ми можемо отримати нашу справжню історію і побачити пам'ятки, які вважалися назавжди втраченими. Це виклик і для археологічної науки, і для історичної, і для екологічної.

Як Києво-Печерська лавра стала осередком "руського міра"

— Як і коли так сталося, що Києво-Печерська лавра стала осередком "руського міра"? 

— Мені здається, що бере початок з епохи Мазепи. Саме після того, як Мазепа був вигнаний з України, Росія зрозуміла, що український дух і бажання бути самостійним може сильно вплинути на історію. Починаючи з мазепинських часів системний тиск на все українське став частиною російської політики. 

Лавра в цьому плані стала одним із центрів цього руху, тому що саме вона часто асоціювалася з Мазепою, а Мазепа зробив для лаври чи не найбільше. Це не давало спокою "руському міру". 1709 рік..

— Помер Іван Мазепа, за наказом московського царя митрополит київський проголосив йому анафему (відлучення єретиків або непокаянних грішників від церкви з оголошенням довічного прокляття, — ред.) і все почалося. 

— Так, 300 років у цих стінах лунала анафема людині, яка найбільше зробила для лаври, української культури, духовності і державності. 

— Нарешті 2023 року у Всіхсвятській церкві, збудованій Мазепою, з нагоди 325-річчя освячення відбувся молебень за гетьмана Івана Мазепу

— Так, молебень на згадку будівничого лаври прозвучала в цих стінах вперше. Це символічний крок у процесі повернення справжньої української сутності лаври. Ми маємо безліч маркерів російської присутності в стінах і на території Києво-Печерської лаври. Ця системна робота почалася з петровських часів і продовжувалася до останнього. 

— Коли вона активізувалася уже в часи незалежності України?

— Робота російською православною церквою велася завжди, але особливо активізувалася з приходом Путіна. У кінець 90-х та початок 2000-х це стало офіційною доктриною. Якщо поглянути на друковану продукцію, яка стала просуватися через лавру, на святих, яких тут починали шанувати, то побачимо з кожним роком зменшення і зменшення української складової. На жаль, у певному форматі це продовжується і досі навіть представниками УПЦ. Останній їх календар на 2023 рік видано вже під час війни російською мовою. Слово "Україна" є лише в найменуванні звання Онуфрія як митрополита всієї України.

Повернення лаври народу України

— Коли ви сюди прийшли виконуючим обов'язки, які виклики тут найперше побачили? 

— Найперше я побачив, що лавра три роки перебувала в періоді надзвичайно складної історії: два роки — COVID-19, потім рік війни. Поставлена задача — об'єднати Верхню і Нижню лаври, повернути все це в державне управління. Над нею працюємо щодня. Має відбутися повне переосмислення того, чим володіє держава в назві "лавра". Що це таке? Чи це монастир Московського патріархату, в якому нам нав'язують російські міфи, чи ми повертаємо лавру українцям і кажемо, що це наша тисячолітня святиня, яка має працювати на підсилення нашої духовності і культурної спадщини. 

Щонайменше останні 30 років Росія системно працювала над тим, щоб зачистити тут все українське всіма доступними способами. Головна місія — повернути українську лавру народу України. Українці з одного боку бачать, що вона наша, а з іншого боку — відчуває, наскільки той наратив тут домінував. 

Ми спілкуємося з монахами, серед яких багато українців і проукраїнськи налаштованих, але вони перебувають під якимось зомбуючим тиском і досі, вже на другому році війни, не можуть змінити цю парадигму. Щоб це виправити, до цього має долучитися не тільки заповідник, тому що наша функція — охорона культурної спадщини, а це філософський і релігієзнавчий виклик. 

— Ваш досвід роботи у заповіднику "Хортиця" допомагає зараз?

— Звісно, "Хортиця" завжди допомагає. Я вважаю, що "Хортиця" для українського народу не менш важлива, ніж лавра. Це унікальний священний острів, який є таким щонайменше 5000 років. Перша згадка про нього датована Х століттям. Воно, можливо, не таке монументальне з точки зору архітектури, але має колосальну енергетику і вплив саме на те, що ми називаємо ідентичністю. 

— Кажуть, що лавра випала з інформаційного простору України і що ми мало поінформовані. Як повернути лавру в інформаційний простір українців? 

— Щодо цього ми вже робимо достатньо багато конкретних кроків із Міністерством культури та інформаційної політики. Без інформаційної політики культура програє. В сучасному світі це два надзвичайно пов'язаних між собою явища. 

Зараз основне наше завдання — підсилити інформаційну компоненту в діяльності Києво-Печерської лаври, щоб суспільство постійно бачило не просто українські меседжі, а святині, яким молилися українці 100-300-500 років тому, щоб вони не забували про унікальні архітектурні об'єкти, які будували українці 100-200-1000 років тому, щоб усі ці речі постійно були в інформаційному просторі. Тут нам дуже допомагають журналісти, тому що вони розуміють і підсвідомо відчувають, наскільки такі об'єкти, як лавра, можуть змінити наше інформаційне поле. 

Ми маємо думати не на півроку і не на рік вперед, а на покоління. Через 28 років, у 2051 році лаврі виповниться 1000 років. Перша згадка про Лавру відноситься до 1051 року. Через 28 років у лаврі мають з'явитися всі найвидатніші українці, представники світових релігійних спільнот та інших держав. 

— Що саме допоможе повернути українців в лавру? Адже лише виселити звідси дух "руського міра" недостатньо. 

— Мені здається, що це завдання вже виконується і цьому посприяли події останнього року. Ведеться богослужіння українською мовою, постійні служби Православної церкви України за духовними християнськими традиціями від візантійських та грецьких святинь. У працівників "руського міра" якась примітивна і агресивна православна "культура". Це важко назвати християнством. Те, що вони пропагують, не вписується в жодні канони. 

Все залежить не лише від заповідника, а від прихожан, працівників церкви, людей культури, релігієзнавців. Необхідно, щоб вони транслювали, наскільки важлива ця складова для нашого відродження. Адже після нашої перемоги почнеться відродження.

Попередні випуски "Точки опори":

• Про зйомки "Мирний-21", останню зустріч із мамою та спогади про Крим: Ахтем Сеітаблаєв у "Точці опори"
• Про порятунок людей з окупації та перемовини з росіянами: волонтер і правозахисник з Казахстану Костянтин Гудаускас у "Точці опори"
• Про акторську династію, акторство під час війни та ставлення до "хороших руських": актор Лесь Задніпровський у "Точці опори"
• Про окупацію, волонтерство та оголені сцени в кіно: акторка Анастасія Пустовіт у "Точці опори"
• Про рідних в окупації, зйомки в "Кіборгах", роль Кайдаша та розлучення: актор Віктор Жданов у "Точці опори"