Про рідних у Ворзелі та нову зброю з Америки: перша в історії України жінка-посол у США Оксана Маркарова у "Точці опори"

Оксана Маркарова — надзвичайний та повноважний посол України в Сполучених Штатах Америки. Перша в історії України жінка-посол у США. З червня 2018 року до березня 2020-го обіймала посаду міністра фінансів України. За вагомий особистий внесок у розвиток міждержавного співробітництва та плідну дипломатичну діяльність нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Заміжня, чоловік — відомий банкір та бізнесмен Данило Волинець. У родині четверо дітей.  

В інтерв'ю Світлані Леонтьєвій у програмі "Точка опори" у Вашингтоні Оксана Маркарова розповіла про щоденну роботу посольства над тим, щоб допомога Україні не припинялася та зростала, про те, як важливо інформувати Америку та світ про реальні події в Україні та розвіювати міфи, створені російською пропагандою, про створення в США платформи, що допомагатиме майбутній реконструкції України, її відновленню та відбудові після перемоги. Також Оксана Маркарова поділилася спогадами про перші дні повномасштабного вторгнення та евакуацію родичів із окупованого Ворзеля.

Літаки F-16 для України

— Як ви тут, у Вашингтоні, дізналися про те, що негласний мораторій надання Україні F-16 скасовано? Я впевнена, що ви багато для цього зробили і однією з перших про це дізналися. Як це було?

— Це, дійсно, результат роботи дуже великої команди. Ці обговорення почалися прямо 24-25 числа. F-16 були серед найперших запитів, коли ми говорили, що нам буде потрібно. Наші потреби тоді формував Генштаб, а разом з Міноборони вони направлялися через всі посольства. Ударна авіація — вертольоти, літаки — від самого початку були завданням для всіх військових аташе і посольств. 

Ми починали, коли Stinger (переносний зенітно-ракетний комплекс, розроблений для збивання ворожих літаків, які літають на низькій висоті, — ред.) і Javelin (переносний протитанковий ракетний комплекс, що використовується для ураження бронетехніки, низьколітаючих та малошвидкісних цілей, — ред.) були суперсучасними і проривними. В перший раз ми їх у значній кількості отримали в грудні-січні. У січні літаки зі Сполучених Штатів прилітали щодня і щотижня. Дуже потужний був адвокаційних візит за участі і наших пілотів, зокрема Джуса (український військовий льотчик Андрій Пільщиков. Загинув 25 серпня 2023 року під час зіткнення двох навчально-бойових літаків на Житомирщині, — ред.), який нещодавно загинув. 

Тоді, рік тому, відповідь щодо надання була "скоріше ні, ніж так". Однак ми не полишали наших зусиль. Це було постійне питання, яке піднімав президент Володимир Зеленський, міністр оборони, Генштаб. У кожному дзвінку. Спочатку ми знайшли платформу і порозуміння щодо тренування, потім дійшли надання дозволу. І вже сьогодні ми маємо цю створену коаліцію. Лінія інформування у нас одна — нас інформує Пентагон. А ми інформуємо Київ. 

— Кого першим ви інформували? Президента? Як часто з ним спілкуєтесь?

— За потребою. Кожен раз, коли ми отримуємо інформацію про нові пакети, а вони щотижня виділяються, ми з аташе відразу інформуємо всіх вдома. Я інформую президента, міністра оборони, міністра закордонних справ.

— Ви згадали про пілота з позивним "Джус" із 40-ї бригади тактичної авіації. Ця трагедія в небі забрала життя того, хто адвокатував і так хотів пересісти з Міг-29 у F-16. Що вам запам'яталося з останньої з ним зустрічі? 

— Це надзвичайно світла, безкомпромісна і дуже активна людина. Ми з ни навіть посперечалися в деяких речах щодо ударних безпілотників. Але дуже предметно. Незважаючи на молодий вік, він не тільки професіонал своєї справи, а й людина, в якої душа болить і горить. Надзвичайно велика втрата.

Більше й швидше

— Ви неодноразово казали, що живете і працюєте за негласним дорученням нашого президента "Більше й швидше". Що зараз найактуальніше і найпотрібніше, щоб перемоги?

— Зараз потрібно все. Пріоритет номер один — звичайно, зброя. Від артилерії до ПВО. Ми протистоїмо ворогу, який набагато більший у кількості, брутальний і не зупиняється ні перед чим. Ми зробили неймовірне, а наші захисники з 24 лютого 2022 року здивували весь світ і продовжують дивувати. Але для того, щоб ми могли остаточно перемогти, потрібно ще дуже багато. 

На щастя, на сьогоднішній день "червоних ліній" чи політичних рішень, що щось нам не будуть давати, практично немає. Але є питання доступу, швидкості виробництва, знаходження і так далі. 

Не тільки зброя нам потрібна. Ми витрачаємо всі кошти, які заробляє Україна сама, на зарплати військовим і на цей сектор. Все решта — пенсії, медична допомога, зарплати вчителів, допомога переміщеним особам — фінансують наші партнери. 

— Так, про це моє наступне питання. Є фінансовий сектор і є сектор гуманітарної допомоги… 

— Основна частина фінансової допомоги — це так звана пряма бюджетна допомога. Це кошти, які Сполучені Штати дають нам в бюджет у вигляді грантів, на відміну від всіх інших партнерів. Це не кредит, ми їх не повинні повертати. 113 мільярдів виділених Конгресом, з яких понад 70 мільярдів уже надано, — це або зброя, або пряма бюджетна підтримка, або гуманітарна підтримка.

Я вдячна американському народу, президенту Байдена, адміністрації, Конгресу за те, що ми вже отримали. Але в кожній з категорій — і в зброї, і в бюджетній допомозі, і в гуманітарній — нам потрібно більше. Саме тому зараз ключова задача посольства — робота з Конгресом над додатковими змінами в бюджеті на 2024 рік, який Білий дім уже подав у Конгрес. У США 2024 рік починається першого жовтня.

— Чи готують Сполучені Штати щось подібне "плану Маршалла" по відбудові України? Чи, можливо, вже якісь бізнеси, які співпрацюють з Україною, готові і планують допомагати нам у відбудові?

— Цей план ми готуємо разом. Сполучені Штати активно нам допомагають у всіх сферах: від військової та гуманітарної допомоги до санкцій проти Росії, які постійно посилюються. Це робиться не тільки на двосторонній основі, Штати також збирають коаліцію друзів. Є зустрічі у форматі "Рамштайн", де більше 50 країн обговорюють потреби України в озброєнні. Є енергетична координаційна група, де зустрічаються G7+ — не тільки країни "групи семи", а й міжнародні фінансові організації. 

Розпочала активну діяльність платформа з майбутньої реконструкції, яку співочолюють Україна, Сполучені Штати, Європейський Союз і країна, яка головує в G7. Зараз створюється внутрішня структура інституцій, які будуть обговорювати наше майбутнє відновлення та швидку реконструкцію, яку ми вже здійснюємо. З нашого боку в групу входить віце-прем'єр-міністр з питань відновлення (Олександр Кубраков, — ред.). Теж велику роль відіграють міністр фінансів і прем'єр-міністр.

Рідні у Ворзелі

— Ваш дім розташований у селищі Ворзель під Києвом. На момент вторгнення Росії там був хтось із ваших рідних?

— Мої діти тут зі мною, але мама, батько чоловіка, коли ще був живий, і сестра були там.

— Вони потрапили в окупацію чи встигли виїхати?

— Мій чоловік повернувся додому на наступний день [після повномасштабного вторгнення] і, на щастя, йому вдалося організувати евакуацію мами і тата фактично за декілька годин до того, як росіяни захопили Ворзель. Наступні 33 дні були складними. 

Найскладніше в роботі посла України в США

— На початку повномасштабного вторгнення що було найскладнішим для вас?

— Ми готувалися до різних сценаріїв і розуміли, як діяти в кожному з них, але все передбачити не можна. Ми одразу з генерал-майором Борисом Кременецьким почали робити щоденні брифінги, щоб просто донести те, що у нас відбувається. Інформацію, яку надавав Генштаб і Міноборони, ми швидко самі перекладали і виходили на брифінги. По-друге, треба було розвіювати міфи, бо Сполучені Штати — країна, де було 400 років російської пропаганди. Найважче було не розплакатись чи не розізлитись, відповідаючи на питання.

Треба великі-великі слова вдячності сказати всім українським і міжнародним журналістам. Якщо ми з вами проаналізуємо, це те, що дуже сильно відрізняє ситуацію в 2022 році від ситуації у 2014-му. Ворог той самий і напав на нас так само підступно, але цього разу кожна камера кожного телеканалу світу була в Україні, ризикуючи життям. Скільки журналістів ми втратили… Але світ тут (за кордоном, — ред.) побачив, що відбувається там (в Україні, — ред.), і це не дозволило цього разу сказати, що, можливо, там є якісь дві сторони.

Це було настільки очевидно, що коли американські люди, для яких питання гідності, справедливості та незалежності дуже важливі, це побачили, то  у США всюди були українські прапори, а американські люди говорили своїм політикам: "Ні-ні-ні, ми не можемо такий акт жахливої несправедливості залишити без відповіді. Бо ці люди там, вони такі ж як ми. Вони за демократію і свободу, вони обороняють своїх людей, своїх дітей. Хіба б ми б не робили так само?". Це був дуже важливий момент. Сполучені Штати через очі журналістів змогли побачити, що насправді відбувається.

— Як вам вдається утримувати інтерес до України? Бо ми знаємо, що війна і ці негативні новини втомлюють людей.

— Над цим працює велика команда. Потрібно говорити в основному про те, що цікаво і важливо американцям. Важлива увага до подій, які відбуваються тут, до американських свят, важливо робити цікаві речі разом. Через призму цього ми розказуємо про війну, але говоримо і про наших художників та інших відомих постатей. На День Шевченка ми розказували про неймовірну дружбу Тараса Григоровича з Айрою Олдріджем — темношкірим актором, який не був рабом, але не міг зробити кар'єру на той час. Таким чином ми відкривали для американців не те, що вони чули про нас у радянський період чи в період Російської імперії, а нашу справжню історію. Таке завдання посла — представляти Україну тут, ділитись своєю культурою і намагатися захопити нею незважаючи на те, що в пріоритеті зброя, санкції і допомога.

Жінка, яка ніколи не спить

— The Washington Post назвав вас "жінкою, яка ніколи не спить". У цьому матеріалі йдеться про те, що ви титанічно багато працюєте, але ще й встигаєте побувати на світських заходах, щоб познайомитися з відомими американськими людьми, розповісти їм про Україну і обов'язково залучити до допомоги. Часто до вас навіть черги вишиковуються, щоб послухати. Про що розпитують найчастіше? 

— У Вашингтоні всі вечірні події — не зовсім вечірні і не зовсім розважальні. Це якраз можливість у неформальній атмосфері поспілкуватись з тими, з ким спілкуєшся по роботі, достукатися до тих, до кого не завжди можеш. На цих вечірках присутні багато бізнесменів, політиків, міжнародних визначних постатей, яких через призму їх інтересів і хобі можна зацікавити тим, що відбувається в Україні. Я розпочала свою службу в Сполучених Штатах у квітні 2021 року, і фактично тут немає такого міністерства, з яким би ми не налагодили тісні стосунки. Це було для мене завдання номер один.

— Я бачу, що ви любите брошки. Сьогодні нас вас також дуже символічна — жовто-блакитний метелик з тризубом. Звідки любов до таких прикрас? 

— Важливо те, що ти говориш, але і те, що на тобі — це теж меседж. Я ношу дуже багато українських прикрас, які привезла з собою. Це дозволяє, навіть не будучи у вишиванці, мати на собі трішки від вишиванки.

Попередні випуски "Точки опори":

• Незаконні добудови, заповідник "Хортиця" та Каховська ГЕС: очільник "Києво-Печерської лаври" Максим Остапенко у "Точці опори"
• Про зйомки "Мирний-21", останню зустріч із мамою та спогади про Крим: Ахтем Сеітаблаєв у "Точці опори"
• Про порятунок людей з окупації та перемовини з росіянами: волонтер і правозахисник з Казахстану Костянтин Гудаускас у "Точці опори"
• Про акторську династію, акторство під час війни та ставлення до "хороших руських": актор Лесь Задніпровський у "Точці опори"
• Про окупацію, волонтерство та оголені сцени в кіно: акторка Анастасія Пустовіт у "Точці опори"