Третій тираж "Точки неповернення" виходить в Україні: про багатоликість ворогів на фронті та історії героїв говоримо з автором книги 

Книга ветерана АТО Дмитра Вербича "Точка неповернення" описує події 2014-215 років на сході України. Вперше її надрукували у квітні 2020 року у видавництві "Наш формат". Нині готується третій тираж. Більшість героїв книги загинули під час повномасштабного вторгнення, а сам автор — прототип головного героя, служить в лавах ЗСУ. Про багатоликість ворогів на фронті, перших добровольців та повномасштабне вторгнення говоримо з Дмитром Вербичем у "Ранку Вдома".

Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октябрський. 

— Про що йдеться у книзі "Точка неповернення"? 

— Це книга, в якій дуже багато подій, що відбулися у 2014-15 роках на сході України. Там також є філософські роздуми, переосмислення цих подій. Це моя історія, адже у вересні 2014 року я долучився до лав п'ятого батальйону ДУК Правий сектор. Перебуваючи на передовій, я усвідомив, що треба все записувати. Подруга вислала мені блокнот, в якому я робив нотатки. Тоді я не розумів, що буду писати книгу, але знав, що треба записувати свої думки, емоції та переживання. 

— Коли книга вже була написана? 

— Крапку в цій історії я поставив у 2020 році. Писав близько двох з половиною років. 

— Ви писали перебуваючи у зоні бойових дій? 

— Ні, вдома. Хоча в мене дуже довго не було дому. Я вважав своїм домом спортзал, або свій "Ланос". 

— Нині українці мають новий досвід — життя в час повномасштабного вторгнення. Скажіть, будь ласка, наскільки книга про події 2014 року перегукується з реальністю? 

— Ми маємо зараз повномасштабну війну, найбільшу війну з часів Другої світової в Європі. АТО — це теж війна, але цей конфлікт був локальним. Там не застосовували всі можливі види озброєння, не було таких масштабних бойових дій. Тому порівнювати взагалі недоцільно. Це зовсім інший інтенсив, інший масштаб. Ризик загинути зараз набагато вищий.

— Чи плануєте ви написати ще? Порівняти досвід пережитий у 2014 та у 2022 році? 

— Мені б хотілося написати, але зараз я не відчуваю в собі сили, та й не маю можливостей. Бо для цього треба багато вільного часу. Треба перебувати в певному стані, а зараз це неможливо. 

— Розкажіть про героїв книги "Точка неповернення". 

— Мої герої це люди, з якими мене звело життя. Ми разом вели боротьбу. Раніше — це була гордість за тих, з ким я служив, зараз — це книга-меморіал, бо більшість з героїв загинули. Яшка Циганков загинув. "Да Вінчі" загинув. "Барс" загинув, машина наїхала на міну. Валєра "Француз", слава Богу, живий, але має серйозні проблеми з хребтом і навряд чи повернеться до бойових дій. Вацлав загинув, його спалили у власному будинку. Досі ця справа не розкрита, а це відбулося до повномасштабної війни. "Кот" загинув на обороні Харкова. Максим "Далі" Кривцов — відомий поет, загинув зовсім недавно. Більшість моїх друзів загинули. Ці люди з'являються в книзі у різних фрагментах. 

— Хто ваш головний герой? Опишіть його. 

— Українець, чоловік з не дуже безнапасного району, який в певний момент усвідомив себе українцем, став націоналістом, воїном та став на шлях боротьби. Писати я почав задля розради. Коли я писав, починався внутрішній діалог, і мені було простіше переосмислити свій досвід. Другий момент, який вплинув на рішення писати книгу — це те, що з українцями довго говорили, як з маленькими дітьми. В інформаційному просторі все намагаються трошки прикрасити. Я вважаю, що треба говорити чітко про все, пояснювати так, як є. Треба говорити, як з рівним, поважати людину. 

— Це ваш перший досвід написання книги? 

— Так, я трошки працював журналістом. В мене є досвід написання малих форм, а от книгу писав вперше. Я б хотів, щоб набагато більше людей прочитали її. В основному читали люди близькі по духу, військові, волонтери. 

— Які були відгуки? 

— Найкращі відгуки прийшли у 2022 році. В однієї людини ця книга лежала в рюкзаку і затримала кулю. Дехто зізнавався, що книга мотивувала вступити до Збройних сил України. Незнайомець мені одного разу написав: "Чувак, дякую! Я зараз в Збройних сил завдяки своїй книзі". Оце, мабуть, найцінніші відгуки. 

— Коли ви повернулися до лав Збройних сил України?

— Ми з хлопцями готувалися. Ми зрозуміли, що буде війна. Я усвідомив все це за півтора місяця до повномасштабного вторгнення, але не думав, що все буде настільки жорстоко. Думав вони спробують Луганськ чи Донецьку область забрати, але в те, що буде знищення української державності, не вірив. Потім до мене дійшло. Я зібрав своїх хлопців. У ніч проти 25 лютого 2022 року ми були в частині. У наступну ніч ми мали зброю та перше бойове завдання — оборона Києва.

 — Чи нотували ви побачене та пережите під час повномасштабного вторгнення? 

— Ні. Я навіть про це не думав. Не було можливості, бо були інтенсивні бойові дії. Розумієте, я зараз живу короткими тактичними задачами. 

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

• Оскарження рішень ВЛК, права полонених та пошук зниклих безвісти: інтерв'ю з представницею "Юридичної сотні" Аллою Бєлошенко
• Вчитися та відпочивати військовим допомагає "Бібліотека для героїв": інтерв'ю зі співзасновником Yakaboo Юрієм Кривошеєя
• Залаштунки стрічки "Я, "Побєда" і Берлін", консультації з дружиною Скрябіна, кастинг та нові-старі саундтреки: інтерв'ю з режисеркою Ольгою Ряшиною
• О защите права на жизнь украинцев с редкими болезнями говорим с сопредседателем общественного союза "Орфанные заболевания Украины" Александровой 
• Досвід, який нас усіх об'єднує: інтерв'ю з автором і продюсером серіалу "Сховища. Вісім історій"
• Перша в Україні екстрена допомога тваринам: про евакуацію, реабілітацію диких тварин та звернення бійців ЗСУ розповіла представниця Help animals of Ukraine