ТанцТеатру "Життя" — 37 років: про здобутки, плани та життя під час війни говоримо з заслуженими артистами України Іриною та Володимиром Мазурами

37 років виповнюється українському танцювальному театру "Життя". До цієї дати колектив представив відео "Після грози". Це історія про будні танцювального колективу в часи великої війни. У відео використані архівні кадри, які зняв режисер Олесь Санін для кліпу Руслани. ТанцТеатр "Життя" продовжує творити свою танцювальну історію та розповідати світові про українську культуру. Окрім спеціальних виступів в Німеччині, Швеції, Естонії, Польщі, Румунії, Чехії колектив "Життя" брав участь у благодійних заходах у підтримку ЗСУ. Про це у "Ранку Вдома" говоримо із засновницею та керівницею ТанцТеатру "Життя", народною артисткою України Іриною Мазур та учасником колективу, заслуженим артистом України Володимиром Мазуром.

— Як з'явився театр "Життя"? 

Ірина Мазур: Далекий 1986 рік. Я щойно приїхала з Німеччини, така вся окрилена і натхненна, де вивчала німецький експресіонізм, була на теренах Лабана. Вирішила в Радянському Союзі започаткувати такий модерн балет. На той момент існували лише народна та класична хореографія, починалася мода на балет. Отож у 1986 році ми створили балет і почали їздити по конкурсах всесоюзних.

— Чи був спротив з боку держави. Чи все пішло гладенько?

Ірина Мазур: Був повний ігнор. Ми не були популярними чи потрібними. Це були якісь такі лабораторії. Ми самі між собою хореографи розуміли, що ми робимо щось нове та круте. Це нас надихало. Для широкого загалу це було  не зрозуміле, не потрібне. Ми йшли в одному русі зі світом, з Європою, тому глядач з часом це зрозумів. Сказати, що ми виховали глядача не можна.

—  Чому ви популяризували саме національні мотиви?

Ірина Мазур: Українські авангардисти черпали натхнення з автентики. І я розуміла, що ми світу будемо цікаві тільки тоді, коли ми принесемо своє. Ми не здивуємо Америку, джаз ми не станцюємо краще за них. Ми можемо реально здивувати світ лише своїм, але модернізованим, сучасним, хай навіть стилізованим.

— Як змінилося життя колективу під час повномасштабного вторгнення? Де ви гастролювали, що та навіщо показували?

Ірина Мазур: Багато їздимо, ми цікаві. Оскільки зараз ми не просто балет, а театр "Життя", то ми багато говоримо. Тур Німеччиною дав можливість донести багато інформації про Україну. Ми переклали програму німецькою мовою. Це ново. Людям цікаво було дізнатися, чому ми зараз не сприймаємо Чайковського? Чому ми хочемо говорити про бойчукістів, Розстріляне відродження, про наші знищення національно-культурні еліти України. Західний глядач це розуміє і сприймає, співчуває. після концертів вони приходять за лаштунки й кажуть, що навіть не уявляли масштаби трагедії. Це основне для нас. Це поняття "великий руський" дуже відносне. Ми говоримо про велику українську культуру, про яку не знає світ.

— Що ви показуєте глядачу під час війни? Чи їздите Україною?

Володимир Мазур: Наша діяльність зосереджена на допомогу, на підтримку різних проєктів, які допомагають нашим Збройним силам України. Вся культура зараз має працювати, як і всі інші галузі, на перемогу. Ми завжди шукаємо щось нове, тому що наша сфера така, що ми не можемо просто завмерти та включитися через 10 років. Це постійні пошуки, працюємо там, де є можливість, щоб бути корисними.

— Чи не здається вам, що саме в таких кризових умовах — саме зараз, відбувається розквіт культури?

Ірина Мазур: Однозначно. Воно відбувається не штучно. Зараз у нас такий процес накопичення ідей, то можу стартувати з прем'єрами реально немає часу. У нас є сольні програми, співпраця з Русланою продовжується, дуже багато закордонних поїздок, тому зараз триває процес накопичення. Прем'єри будуть після перемоги.

—  Розкажіть про подарунок, який ви підготували для своїх шанувальників до власного дня народження.

Ірина Мазур: Ці кадри у нас лежали вже давно в архіві. Ми б не витрачали кошти зараз на знімання. Основні кадри — грози, зняті Олесем Санін. Їх знімали для Руслани. Вони лежали в архіві багато років. Мені просто стало шкода, що цей матеріал лежить. Ми відзняли буквально один репетиційний день на нашій базі. Поєднали їх з кадрами Олеся Саніна, які багато років тому знімалися в екстремальних умовах. Серед ночі в кар'єрі в Рівненській області при температурі +12. На нас вилили тонни води, аби відзняті кілька кадрів.

Ще цікаві гості "Ранку Вдома":

• Без шароварщини та кліше: інтерв'ю з засновницею унікальної платформи "УКультура" Ларисою Довгою
• Іноземці не розуміють, який це багатовимірний виклик — жити й працювати в Україні в умовах війни, — авторка подкасту Behind Two Walls Олена Ремовська
• Світова прем'єра українського документального кіно "Фото на пам'ять": інтерв'ю з режисеркою Ольгою Черних та продюсером Олексієм Гладушевським
• Оскароносні та життєствердні історії: про програму фестивалю "Нове німецьке кіно" розповіли представниці Goethe-Institut в Україні Єлизавета Сіренко та Марія Шубчик
• Сімейні архіви та реліквії покажуть у проєкті Forget-Me-Not: інтерв'ю з більд-редактором медіа "Заборона" Павлом Бішком
• Прогулянка зоною відчуження під час війни: про особливість проєкту Chornobyl X та оцифрування експонатів музею "Чорнобиль" говоримо з Олексієм Курмазом та Аллою Цвілій