Іноземці не розуміють, який це багатовимірний виклик — жити й працювати в Україні в умовах війни, — авторка подкасту Behind Two Walls Олена Ремовська

Журналістка й телеведуча "Суспільного" Олена Ремовська запустила власний англомовний подкаст Behind Two Walls ("За двома стінами") про життя та роботу під час повномасштабної війни Росії проти України. У "Ранку Вдома" авторка розповіла про те, що спонукало її до створення проєкту та як його сприймають іноземці.

Ведучі — Лілія Ребрик та Костя Октябрський.

— Поговорімо про ваш подкаст "За двома стінами". Про що він особисто для вас?

— Почну з того, що в червні цього року сталася перша після початку повномасштабної війни поїздка за кордон. Психологічно було складно виїжджати. Я дуже не хотіла, але це була робоча поїздка кількома країнами Європейського Союзу. Переважно спілкування з колегами журналістами.

В якийсь момент я спіймала себе на думці, що вони мають поверхневе, телевізійне, уявлення про те, що таке війна. Я подумала, що бракує усвідомлення того, як виглядає взагалі щоденне життя людини, яка живе в умовно тиловому місті в Україні. Здалося, що треба шукати якийсь інструмент, який допоможе про це говорити. Я розуміла, що це не може бути щось дуже сльозливе, бо такого контенту вже багато. Я також бачила, що трагічні форми не сприймаються людьми. Захотілося просто розповідати про те, як виглядає моє життя в Києві. Моя робота та побут.

Я думала над формою. Спочатку хотіла писати колонки, але це певний виклик. Де цю колонку друкувати? Як запропонувати її якомусь іноземному медіа? Чому саме вони мають зацікавитися моїми колонками? Врешті подумала, що треба шукати платформу, де ти можеш створювати контент самостійно та випускати його в вільне плавання. Також важливо було знайти там аудиторію. Тож я зупинилася на варіанті подкасту, адже маю досвід роботи з мікрофоном. Так я і почала розповідати свою історію життя.

— Розкажіть більше про сприйняття іноземців війни в Україні.

— Це дві крайнощі. Той, хто побував в Києві, Львові, Одесі чи Дніпрі й побачив, як люди справляються з повсякденними викликами, подумав, що нічого страшного у цій війні немає. Це умовна шизофренія. Я так це називаю. Ми ж насправді живемо у постійному страху. При цьому ми повинні жити повсякденне життя.

Іноземні журналісти часто запитували про те, як нам — журналістам, вдається дотримуватися стандартів. Їх цікавить, як ми висвітлюємо обидві позиції, сторони конфлікту. Я їм пояснюю, що дотримуватися стандарту збалансованості, неупередженості не складно. Найбільший виклик — це вижити. Наприклад, в травні 2023 року, щоночі та й вдень в Києві були обстріли. Попри те, що прекрасно працює система протиповітряної оборони, ти все одно не знав, чи ти переживаєш цю ніч або цей день. Або взимку, коли не було світла, були ракетні обстріли, я боялася за власну безпеку, за життя рідних, за хлопця, який мобілізований. Це зовсім не те, що вони уявляли.

Їм здається, що головний виклик — розповісти про війну так, щоб дати слово обом сторонам. Про які дві сторони може йти мови, коли ти є однією зі сторін у цій війні. Цей факт не можна відкидати.

Адже ти репортер у країні, де триває війна. Це твоя країна, ти її громадянин. Це ще важче. Втім, я намагаюся пояснювати ситуацію на прикладі побутових речей. Іноземним журналістам треба приїхати сюди, аби розуміти, що тут відбувається. Той, хто це робить, змінює не лише уявлення, а й переживає максимально близькі нам емоції. Ті, хто тримається на відстані, час від часу порушують тему щодо переговорів з Росією. Їм треба пояснити, що після пережитого дуже складно уявити такий розвиток ситуації.

— На яку аудиторію розрахований подкаст?

— На іноземців. За кордоном подкасти є значно популярнішою платформою. В нас це тільки набирає обертів. По статистиці прослуховувань бачу, що на першому місці Сполучені Штати Америки. Далі йдуть країни Європейського Союзу.

— Скільки випусків вже є? Про що вони?

— Вже є 10 випусків, і вони переважно про речі побутові. Наприклад, про те, як виглядає комендантська година в Києві, про емоції, які українці переживають через повномасштабну війну. Все, звичайно, ґрунтується на моїх якихось спостереженнях. Є подкаст про те, якими були перші дні війни, як ми поводимося під час повітряної тривоги. Чому в перші дні ми реагували дуже гостро на тривоги, зараз ми можемо їх ігнорувати.

Були подкасти, спровоковані запитаннями, які я чула від колег, на кшталт протидія російській пропаганді. Смішно, коли питають, як ми протидіємо пропаганді. Ми, після 2014 року, постійно говорили про пропаганду! Тільки зараз вони почали відчувати це на собі. Взагалі в планах багато тем, усі вони про повсякденне життя українців.

— За вашими спостереженнями, в іноземців з'являється розуміння ситуації в Україні?

— Треба дуже багато говорити з ними. Це дуже енергозатратне заняття, але треба продовжувати. Коли ти наводити аргументи, намагаєшся стримувати емоції, а це дуже складно, тоді в співрозмовника з'являється розуміння. Якщо намагаєшся пояснювати емоційно — це викликає відторгнення.

Людям хочеться конструктивної розмови, і ти не поясниш їм, що інколи тобі просто дуже складно це запропонувати. Тож, ставлення однозначно міняється. Для того, щоб це сприйняття змінилося, не достатньо новин. Важливі особисті контакти. Коли ти можеш пояснити іноземцям незрозумілі їм речі.

—  На яких платформах можна послухати подкаст?

— Це Spotify, Apple Podcasts та Google Podcasts. Запрошую.

Ще цікаві гості "Ранку Вдома":

• Психологічна підтримка жінок і ЛГТБ-спільноти: інтерв'ю з ініціаторкою проєкту "Її підтримка" Анною Хаєцькою
• "Шкільний урок волонтерства": інтерв'ю з очільницею "Української волонтерської служби" Анною Бондаренко
• Про "байрактарщину", проєкти "Культурного десанту" та благодійний концерт: інтерв'ю зі співаком та продюсером Сашою Чемеровим
• Без шароварщини та кліше: інтерв'ю з засновницею унікальної платформи "УКультура" Ларисою Довгою