Сімейні архіви та реліквії покажуть у проєкті Forget-Me-Not: інтерв'ю з більд-редактором медіа "Заборона" Павлом Бішком

У кожного українця вдома є старовинна фотокартка, монета чи листівка, яка дісталася від прадіда. Такі речі — це історія, яка допомагає осягнути минуле та усвідомити майбутнє. Так вважають головний редактор медіа "Заборона" Даниил Леховіцер й більд-редактор видання Павло Бішко, які наважилися розповісти про власні сімейні архіви. Кожен день упродовж місяця вони по черзі розповідатимуть історію однієї речі, які загалом описують хроніку сімей. Історії про все: від примусової депортації та мобілізації в австро-угорську армію до речей, які свідчать про існування знищених сіл. Про меморіал-проєкт, що називається Forget-Me-Not, в ефірі "Ранку Вдома" розповів більд-редактор "Заборони" Павло Бішко.

Ведучі — Лілія Ребрик та Костя Октябрський.

— Що це за проєкт?

— Проєкт має назву Forget-Me-Not — це Незабудка. В цьому проєкті описуємо разом з моїм колегою, головним редактором медіа "Заборона" речі, які нам про щось нагадують. В основному це речі з наших родинних архівів. Це реліквії, які нагадують нам про або розповідають про наших дідів, прадідів, батьків.

—  Коли ви започаткували проєкт? Як довго він триватиме?

— Так, ми почали публікувати його 18 жовтня. Готувалися ми не один місяць. Всі тексти і речі ми планували наперед. В день першої публікації 18 жовтня в квартиру мого колеги, другого автора цього проєкту в Запоріжжі прилетіла ракета, зруйнувала його житло. Він, на щастя, залишився живий. Всі речі, які він описав в проєкті, він втратив через попадання ракети, як і житло. Загалом ми розповідаємо про 20 речей. Кожен представив по 10 речей, які належать нашим родинам. Тривати він міг ще до 16 листопада. Над проєктом загалом працює ціла команда редакції, ми два автори текстів.

—  Вас багато людей?

— У нас близько 20 людей в редакції. Це спецпроєкт. Це не стандартний формат. Тут ми більше ділимося з інтимними, родинними історіями з читачами. Власне, ми підняли таку тему, як культура пам'яті, яка є дуже важливою в нашому суспільстві сьогодні, в час Великої війни.

— Чи завжди ви були уважні до сімейних архівів? Чи все ж таки ця зацікавленість проявилася під час війни?

— Я можу зараз говорити лише про себе. Я був завжди до цього уважний. Мене цікавили речі моїх дідів та прадідів. До речі, вони є в мене. Можливо колись передаються моїм наступним поколінням. Тобто саме формування колективної пам'яті, яке є також однією з головних задач нашого проєкту. Воно було свідомо в мене вже не один рік, ще навіть задовго до повномасштабного вторгнення.

— Про які речі ви вже розповідали? Яка особисто для вас найважливіша?

—  Наш проєкт побудований так, що ми кожного дня, окрім вихідних, публікуємо одну текст про одну річ. Ми почали з фотографій. Даниїл показав світлини матері, якій було 2 роки. Я показав окуляри зварювальника мого дідуся та розповів про те, що вони мені нагадують. Я описую в одному з текстів річ, яка нагадує про село, якого вже немає, з якого походить мій дідусь. Ось це є латка з церковною посудиною з села, якого давно немає.

— Наскільки важливим є збереження персональної пам'яті, таких особистих дрібниць в масштабі загальному?

— Це важливо для формування пам'яті родини. Це допомагає зрозуміти своє коріння. В загальному масштабі — це формування колективної пам'яті цілого містечка, регіону, країни, що сьогодні дуже важливо для українців. Тим паче наше суспільство зараз зазнає таких радикальних та стрімких трансформацій. Часто ми забуваємо про наше минуле. Щоб зрозуміти наше майбутнє, треба також розуміти наше минуле. Щоб зрозуміти наше минуле, можна також й переосмислити речі, які нам нагадують про це.

Ще цікаві гості "Ранку Вдома":

• Без шароварщини та кліше: інтерв'ю з засновницею унікальної платформи "УКультура" Ларисою Довгою
• Іноземці не розуміють, який це багатовимірний виклик — жити й працювати в Україні в умовах війни, — авторка подкасту Behind Two Walls Олена Ремовська
• Світова прем'єра українського документального кіно "Фото на пам'ять": інтерв'ю з режисеркою Ольгою Черних та продюсером Олексієм Гладушевським
• Оскароносні та життєствердні історії: про програму фестивалю "Нове німецьке кіно" розповіли представниці Goethe-Institut в Україні Єлизавета Сіренко та Марія Шубчик