"Найобразливіша медаль" і підготовка до нової Олімпіади: "Утро Дома" з Іриною Геращенко

Українська стрибунка у висоту Ірина Геращенко на Олімпіаді-2020 на Токіо зайняла 4 місце. Своїм результатом спортсменка задоволена і не шкодує, що зупинилася в кроці від "бронзи".

Про підготовку до Ігор в умовах пандемії, атмосферу на змаганнях, а також про те, чи планує виступати на наступній Олімпіаді у Парижі, Ірина Геращенко розповіла в програмі "Утро Дома".

Ведучі — та Анна Кузіна та Костянтин Войтенко.

— Ви завоювали четверте місце на Олімпіаді. Як у вас, спортсменів, називають такий результат?

— Це дерев'яна медаль.

— Так?

— Це найобразливіша медаль. Напевно, п'яте місце не так прикро, як четверте посісти. В одному сантиметрі, за 2 сантиметри у моїй ситуації, за крок від медалі, від п'єдесталу...

— Дерев'яна медаль. Але її не вручають, вона така ...

— Можна самому піти собі купити.

— Фантомна така.

— На жаль, так. Але я задоволена результатом. 1 м і 98 см, а мій особистий — результат 1 м 99 см. Тобто я була дуже близька. Якби я стрибнула 2 м — це був би мій особистий рекорд. Я задоволена цим 4 місцем, оскільки сезон був складним. У мене були сильні суперниці. Тому тут вже були потрібні фортуна й удача. Кому як пощастить. Я розуміла, що я добре підготована, я можу високо стрибнути. Про результат намагалася не думати. Намагалася розслабитися і просто робити свою роботу. Ось, як на тренуванні — прийшов і стрибаєш, все. Я не давала собі установку на кшталт — це Олімпійські ігри, я тут повинна бути точно на п'єдесталі, я тут повинна бути з призами. Ні. Це звичайні змагання. Прийшов і виступаєш. Всі дівчатка ті самі. Умови такі самі. Єдине — глядачів не було, але останні півтора року ми їздимо на всі змагання без глядачів. У нас була велика колосальна підтримка з боку нашої команди. Всі приїхали на трибуни — сиділи, дивилися, підтримували, плескали, аплодували, кричали, вболівали. Були команди з інших країн. Тобто відсутність глядачів була майже непомітною. І загалом спортсмен зосереджений, сконцентрований тільки на своєму занятті. Я не бачила нікого навколо. Бачила тільки свій розбіг, планку і тренера.

— На Олімпіаді було три стрибунки з України, ви разом тренуєтеся чи у кожної свій тренер і своя підготовка?

— З Юлею Левченко ми ще й кращі подруги. Ми не просто разом тренуємося. Ми разом займаємося в одного тренера. Я у тренера вже 19 років, Юля — близько років 10, напевно. Ми на всі збори, всі змагання завжди їздимо разом. А Ярослава, яка посіла третє місце, — вона з Дніпра. У неї інший тренер, але, власне, на змаганнях і на зборах ми перетинаємося.

— Все одно всі давно знаєте одне одного?

— Так.

— Підготовка спортсменів до цієї Олімпіади відбувалася в дуже непростих умовах. Розкажіть, як ви готувалися?

— Методика була занадто легка. Потрібно було копати город. Так, у мене є будинок бабусі й дідуся у селі в Житомирській області. І коли сказали про те, що карантин, ми приїхали саме зі зборів у Туреччині. У нас було два тижні ізоляції. Я відразу написала, що я буду на ізоляції в селі. Там на повітрі свіжому краще, ніж у квартирі сидіти. І ми з чоловіком поїхали. Ми зробили ремонт в оселі. Батьки приїхали, дуже цьому зраділи. Тренувалася за можливості. Було незрозуміло, коли у нас почнеться сезон змагальний, чи буде він взагалі. У нас він ділиться на зимовий і літній. Зимовий у приміщеннях до коронавірусу ми встигли відстрибати. У нас повинен був бути Чемпіонат світу в 2020 році в Китаї, в березні-місяці. Після того, як сказали, що починається пандемія, відповідно, все скасували. Ми ще встигли виїхати на збори до Туреччини. У Туреччині нам сказали: швидше повертайтеся додому, оскільки вже все закривається. Ми повернулися й не було тестів. Нічого не було. Нас відправили на самоізоляцію. Ось ми вирішили поїхати в село. Там я тренувалася. Так, я бігала, робила спеціальні фізичні вправи, але це було не технічно, адже стрибків не було. Стрибати ми почали вже, коли зрозуміли, що буде сезон змагальний. Це був кінець травня — початок червня. Взагалі в такий час вже наповну тривають змагання.

— А як плануєте готуватися до наступної Олімпіади?

— У нас змагальний сезон закінчиться орієнтовно в середині вересня. Потім буде два тижні відпочинку — і в новий бій. До наступної Олімпіади 3 роки. У нас будуть збори — 2-3 тижні виїзні випробування з проживанням. Тільки тренуєшся більше — по 2-3 тренування на день робиш 2-3 тижні поспіль. Потім приїжджаєш приблизно на два тижні додому — і знову на збори. Потім починаються змагання.

— Ви працюєте з психологом під час підготовки?

— Взагалі у нас штатного психолога немає. Але на карантині рік тому я знайшла собі психолога. У липні був рік, як ми з нею працюємо, і, власне, завдяки її роботі я, напевно, на Олімпіаді стала четвертою.

— Як думаєте, чому багато українських спортсменів працюють без психолога?

— Психолог — це така людина, яка дасть тобі потрібну інформацію, завдяки якій ти зможеш вирулити зі своїх певних проблем. Ось у мене були дійсно психологічні ями. У 2018 році, коли у мене був спад результату власного, я взагалі не розуміла, що відбувається. Я начебто приходжу на тренування, роблю все те саме, а воно не стрибається. Тільки в 2020 році завдяки психологу я з'ясувала ситуації.

— А в житті якось допомагає робота з психологом?

— Я стала набагато спокійнішою. Я справжній холерик, чесно скажу. Це проявлялося на кожному кроці. У кермуванні авто, в тренувальному процесі. Я приходила, мені треба було знати, яка у нас робота, що й навіщо, коли будемо робити. Зараз я ось саме в процесі. Кажуть — зараз перше завдання таке. Ми — добре. Зробили перше — дізналися друге. Тобто я дійсно навчилася керувати своїми емоціями передусім. Коли ти сам у собі, концентруєшся на своєму і виконуєш свою роботу.

— А розкажіть, будь ласка, про свій Instagram.

— Я веду його від душі, не купую рекламу. По-моєму, тільки один раз виставляла свою публікацію на рекламу, це — якісь фізичні вправи, ось як ви говорите, популяризувала. Та й те — це було на спір. Мені не було чого робити. Але я веду Instagram за власними відчуттями. Хочу виставити фотографію — придумую якусь назву або побачила з якоїсь картинки прикольний підпис — виставляю. У мене буває таке, що я місяць можу не виставляти фотографії. Ось просто, коли не лежить до цього душа.

— У вас є шанувальники, саме фанати?

— Є дуже величезна група підтримки, яка відчувається абсолютно завжди. Тобто навіть коли немає результату, навіть коли ти провально виступив. Таке теж у всіх буває. Абсолютно всі ми люди. Я для них все одно найкраща. Вони мене підтримують, кажуть: Іра, наступного разу обов'язково все буде, ми в тебе віримо, буде класно, супер, не опускай руки, не вішай носа. Як таких шанувальників, які там за мною їздили б або бігали, немає. Але ти приїжджаєш на змагання — є люди, які беруть автографи, наприклад. Це чудово. Роздруковують фотографію, беруть автограф. Класно. Іноді іноземці в тому ж Instagram пишуть повідомлення, підтримують. Я дуже лояльно, дуже спокійно до цього ставлюся. Мені дуже приємно, коли дійсно там фотографії зі мною виставляють, наприклад, або підходять фотографуватися, або там просто слова побажання пишуть перед змаганням або вже після. Це чудово.

— Скільки спортсменів брали участь із вами одночасно на Олімпіади-2020?

— У нас була спочатку кваліфікація — це перед змаганням і потім фінал. У кваліфікації були, здається, 32 чи 33 людини. До фіналу пройшли 14.

— Яка атмосфера між вами — жорстка конкуренція? Чи все ж таки доброзичливо одне до одного ставитеся?

— Якщо раніше я на це звертала увагу — зараз не бачила і не чула абсолютно нікого. Ось чесно вам скажу. Я навіть не можу сказати, не можу відповісти. Потрібно переглянути змагання самій. Я підтримувала Юлю Левченко, Ярославу Магучіх. Це наші дівчата. Я знала, що вони можуть добре стрибнути, але водночас знала, що я теж можу добре стрибнути.