Робота для Папи Римського, зв'язок із родичами з Росії, остання розмова з Кікабідзе: художник Олександр Животков — гість "Точки опори"

Олександр Животков — художник, автор унікальної техніки різьблення по дереву, багатошаровому картону та каменю. Член Спілки художників України. Народився у Києві в родині живописця, графіка та ілюстратора Олега Животкова. Постійний учасник світових аукціонів, зокрема Sotheby's та Phillips. Його роботи є у колекціях Національного художнього музею у Києві, Музею історії мистецтва у Відні, галереї BBC у Лондоні. У 2019 році роботу "Розп'яття" Олександра Живодкова передали у подарунок Ватикану. За рішенням Папи Франциска, вона виставлена в Папському латеранського університеті в Римі. 

В інтерв'ю Світлані Леонтьєвій у програмі "Точка опори" Олександр Животков пояснив, чому сам не ходить на художні виставки, зізнався, чи підтримує зв'язок з кимось із Росії, пригадав останню розмову з грузинським другом Вахтангом Кікабідзе та розповів про дружбу з українським кінорежисером Романом Балаяном, який зараз знімає про нього документальний фільм "Вівтар".  

Чому Олександр Животков не відвідує художні виставки

— У 2024 році до Міжнародного дня пам'яті жертв Голокосту у Національному історико-культурному заповіднику "Бабин Яр" відкрили виставковий проєкт "По живому". Тут представлені ваші роботи, зокрема монументальний рельєф "Сотворення світу", та Матвія Вайсберга. Які ще та скільки робіт ви тут виставили? 

— "Сотворення світу" я почав ще до повномасштабного вторгнення. Потім вона довго стояла. Лише кілька місяців тому я зміг її закінчити. Також тут є "воєнні камені" з перших днів. Я здивувався, коли побачив написи "24 березня", бо не пам'ятаю, як їх писав. Шість каменів тут представлено, мій подарунок Матвію і зірка Давида.

— Ви — самітник. Те, що ми бачимо зараз вас в оточенні ваших робіт — унікальне явище. Ви приходили в "Український дім" на свою виставку "Вівтар", а до того років 10 не ходили на виставки. Чому так?

— Не лише на свої не ходив. Немає в тому ніякого пафосу чи ще якихось причин. Просто так сталося. Мені не цікаво, якщо чесно. Мені подобається сам процес, який тебе змушує рухатись, думати. В голові є стільки ідей, що тільки діставай і роби-роби.

— Ви в процесі завжди бачите кінцевий результат?

— Ні, ніколи. Інколи я навіть здивований тим, що вийшло. Чим довше живу, тим більше впевнююсь у тому, що праця художника давно кимось запрограмована. Як і наше життя. 

Чому на роботах художника так багато людських рук

— У робота вашої експозиції "Вівтар", яка була номінована на Шевченківську премію, є дуже багато рук. Чому вас так приваблюють саме руки?

— Не приваблюють. Просто я бачив, як матері закривають своїх діточок, як ховають обличчя, з якого тече кров і сльози. І лишаються тільки руки. 

Щодо Бучі, ми ж спочатку багато чого не знали, але я увесь час був на зв'язку зі знайомими з розвідки та СБУ. Я ніколи не працював із об'ємами, проте постійно буквально спотикався об шматок граніту на вулиці. Мені друзі весь час його підсовували і підсовували. В один прекрасний момент я його взяв і за два дні зробив камінь "Буча". Ближче до літа ми приїхали в майстерню, щоб обробляти деревом це каміння. На підлозі і на балконі все було червоним, мов запекла кров — це пігмент. Прийшла потім молода мистецтвознавиця і сказала: "Олександре, я дуже поважаю вашу творчість, але можна я не буду туди дивитись? Мені страшно". Мені розповідали про реакцію на цю виставку — казали, що багато людей плакало. 

— Ця ваша виставка номінована на здобуття Шевченківської премії. Для вас важлива ця номінація?

— Я погодився на участь в цьому конкурсі, тому що для мене це про те, що ми всі разом. У разі отримання цієї премії, я хочу, щоб ці всі ці гроші були віддані ЗСУ. Мені нічого не потрібно. А так, я в конкурсах ніколи не брав участь.

Робота, подарована Папі Римському

— Вашу роботу "Розп'яття" подарували Папі Римському. Вона зараз зберігається у Папському Латеранському університеті в Римі. Не всі подарунки приймає Папа Римський, а цю роботу прийняв, виставив і благословив. Ви бачили її вже там, в інтер'єрі?

— Лише на фото.

— Як гадаєте, чому він її вибрав?

— Я не знаю, так склалося. Напевно, там все написано. 

— Що ви думали, коли робили це розп'яття? 

— Нічого не думав. Основним для мене був біль, страждання людини. Те, що вона відчуває.

— Як ви ставитеся до певних неоднозначних висловлювань Папи Римського про нашу війну? Він ніяк не може проартикулювати, що росіяни — агресори. 

— Серце болить від цього, так.

Папа Римський біля художнього розп'яття авторства Олександра Животкова. Фото: nunciaturekyiv.org

Дружба з українським кінорежисером Романом Балаяном

— Режисер Роман Балаян нам сказав, що збирається робити все про вас фільм. Навіть сказав, що назве його "Вівтар" — на честь вашого проєкту.

— Він створив чудовий тизер до цього проєкту.

— Ви давно з ним знайомі?

— Ми познайомилися, коли моєму другу Тиберію Сільваші (український художник-абстракціоніст, — ред.) виповнилося 50 років. 

— Ми були з Романом Гургеновичем на відкритті вашої виставки "Вівтар" в Українському домі. Гадаю, вона тоді його дуже вразила. Він обговорював з вами, що це може бути за кіно?

— Ні, і я дуже ціную таку позицію. Я ніколи не втручаюсь, коли працює майстер. Цілком довіряю йому. Воно мене не стосується. Я не люблю, коли в мою роботу втручаються, тому і… То ж легенда!

Остання розмова з грузинським другом Вахтангом Кікабідзе та родичі в Росії

— Грузинський актор і співак Вахтанг Кікабідзе був також вашим другом і великим прихильником України. Його навіть ховали з двома прапорами — України і Грузії. Ви казали, що вас дуже підкосила його смерть 15 січня 2023 року. Про що ви говорили з ним востаннє?

— Так, це було досить тяжко. Мене з ним познайомив великий художник Теймураз Мурванідзе. Це мій "грузинський батько" і великий мій друг, з яким ми через день по телефону розмовляємо. 

Коли Кікабідзе востаннє був у Києві, ми сходили до ресторану. Хоч і Кікабідзе, і Мурванідзе значно старші за мене, я ніколи не вважав їх стариганами. Завжди називав їх "своїми пацанами".

Коли почалася повномасштабна війна, вони майже кожного дня надсилали відео з підтримкою. Коли перший раз я таке отримав, то заплакав. Вони увесь час питали, коли я приїду.

— Але у вас не було думки поїхати?

— А небо хто буде контролювати? Я сказав хлопцям, що приїду тільки з перемогою. Нічого не скажу напередодні, не попереджу, а просто подзвоню у двері.

— Ви художник у п'ятому поколінні. Ваш батько — знаний живописець, графік Олег Животков, свого рідного дядька Михайла Рудакова ви називали своїм творчим наставником і вчителем.

— Його вже давно немає.

— Він працював в Москві. У вас були досить тісні зв'язки з ним.

— А сам він з Полтавщини.

— Чи залишилися у вас там родичі  і чому їм так важко довести щось? 

— Спочатку я на щось сподівався, а потім перегорнув сторінку і викреслив усе це зі свого життя. 2014 року, коли у нас уже були воєнні дії на Донбасі, моя вже покійна сестра, яку я дуже любив, жила в Москві. Кричала мені про те, що в них показують по телевізору. Казала, щоб я не їздив туди, бо мене вб'ють. Тобто щось таки розуміла. Потім я поїхав на похорон. Це був мій останній візит.

Попередні випуски "Точки опори":

Медіа-партнери
Прямий ефір