Розбір PhD-опери "Про що мовчить Заратустра": "Утро Дома" з Андрієм Мерхелем та Андрієм Кошманом

У столичному кінотеатрі "Київська Русь" відбулася прем’єра Phd-опери "Про що мовчить Заратустра" від формації NOVA OPERA. Композиторами твору стали Сергій Вилка, Андрій Мерхель, Яна Шлябанська, а також штучний інтелект.

Як розшифровується поняття "Phd-опера", яку роль у створенні твору зіграв штучний інтелект та як поставити оперу в додатку Zoom — розповіли композитор Андрій Мерхель і вокаліст формації NOVA OPERA Андрій Кошман в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Анастасія Касілова та Костянтин Октябрський. 

— Два тижні тому відбулася прем’єра PhD-опери, філософської опери "Про що мовчить Заратустра". Що таке PhD-опера?

Андрій Мерхель: Це гра слів. Це абревіатура, яка, як відомо, означає статус доктора філософії. Але в цьому випадку це гра з глядачем — як він зможе інтерпретувати ці три літери. Ми можемо запропонувати вам, наприклад, philosophical dissection або philosophical deconstruction, або philosophical gilat опера. Тобто ви можете продовжити ці міркування, і грати в цю гру з нами разом.

— Як був залучений штучний інтелект у цю оперу?

Андрій Кошман: В форматі "нова опера" протягом двох сезонів співпрацюємо з різними композиторами, і ось ми дійшли до тієї межі, коли вже захотіли попрацювати з машиною.

Ніцше був передвісником появи надлюдини, але, найімовірніше, тоді він навіть не думав, що надлюдиною може стати машина. Люди стали ланкою між цією надлюдиною і фактично створили цю надлюдину. Коли зараз у цих машин є набагато більші можливості, ніж у людини: і пам’ять, і обчислювальні здатності. Ця техніка може переслухати всіх композиторів, які існували протягом останніх трьохсот років, наприклад. Ці знання акумулюються, і потім ти, наприклад, ставиш фрагмент своєї репетиції або музику Ніцше, даєш послухати штучному інтелекту, й він на виході може дати тобі композицію, яка буде не гірша за ту, яку може придумати навіть...

— Тобто музику, яка використовується в цій опері, написав штучний інтелект?

Андрій Кошман: Частково. Насправді, зараз розвиток технологій не підійшов ще до тієї межі, коли повністю штучний інтелект може написати оперу. Тому над цією оперою працюють троє композиторів: це Яна Шлябанська, Сергій Вилка та Андрій Мерхель.

— А чому обрали Ніцше?

Андрій Мерхель: Насправді, ця історія почалася з того, що Влад Троїцький — продюсер і режисер проєкту — захопився текстами Кліма. Це видатний драматург, його вчитель, його друг. Клім взяв і переклав, в досить вільному перекладі, в незвичайній версії, "Заратустру" і назвав це "перекладом мовою театру". Й у Троїцького виникло таке бажання, така ідея — поставити це, і з мови театру перекласти мовою музики.

Андрій Кошман: Почали зустрічатися. Тизер цієї опери був показаний ще рік тому на фестивалі "ГОГОЛЬFEST". Але протягом цього року за підтримки Українського культурного фонду ми створили повноцінний спектакль.

Також була ітерація — це Zoom-опера, коли все закрилося на локдаун, ніхто з дому не виходив, зустрічатися не можна було. Репетиції в Zoom, насправді, проводити не так і легко, тому що музика в цьому форматі не працює, тому що відбувається затримка, і затримка не дозволяє музикувати разом. Тому потрібно збиратися в одному місці.

Ми збиралися в театрі "Дах" і робили спектакль, який люди можуть вже в Zoom побачити. І це була наступна сходинка розвитку цього проєкту. А зараз вже була прем’єра в тисячному залі "Київської Русі". Хоча вже на той момент була "жовта" зона, але ми все одно ⅔ залу змогли зібрати, і все було просто неперевершено.

— Що кажуть люди про цю оперу? Вони готові до таких експериментів?

Андрій Кошман: Насправді, людей треба готувати до сприйняття такої музики, і протягом вже багатьох сезонів нова опера крок за кроком адаптує київську публіку й українську публіку до цього формату. Це не така важка музика, тобто це може бути крок звичайної аудиторії до класики, тому що, послухавши твори нової опери, людина може піти в оперний театр і послухати Верді, Пуччіні, Чайковського.

— Хтось, крім київських глядачів, ще може її побачити?

Андрій Кошман: Так, 4 жовтня відбулася прем’єра також у Житомирському музично-драматичному театрі ім. Кочерги, де Андрій також функціонує як диригент. Тому так, в Україні цю оперу побачать, і далі ми працюємо над тим, щоби ця опера побачила світ.

— Ви сказали про музику Ніцше. У багатьох викликало здивування, що Ніцше писав музику. Ви використовували його музику в цій опері, так?

Андрій Мерхель: Так, у нас є кілька фрагментів його фортепіанних творів. У нього є цілий комплект творів, які маловідомі, і навіть музикознавці не всі досліджують цю сторінку історії музики, тому що його музика відноситься до пізнього романтизму, і дуже співзвучна зі сприйняттям музики Вагнера та того покоління творців.

Дуже прикро, що його музика не звучить. Коли ми почали роботу над цією постановкою, головна ідея, задум був — інтегрувати його музику в нашу загальну музичну партитуру.

Ми використовуємо його мікрофрагменти. Вони не йдуть буквально, не звучать так відкрито, відверто, вони препаровані електронікою, вони повторюються, курсують у деяких епізодах опери та ненав’язливо виникають, спливають на хвилі й потім зникають.

— Чому у вас Заратустра мовчить? У Ніцше він говорив. Чи відповідаєте ви на питання, які ставив Ніцше в своєму творі?

Андрій Кошман: Коли ми почали працювати над оперою, то це, дійсно, були досить складні тексти. Навіть всередині команди були питання, чи варто братися за такий твір. І були дискусії, тому що частина команди трохи зупиняло те, що Ніцше відповідає на питання, що бог помер. Тому ми вирішили для себе навпаки ставити питання аудиторії: чи живий бог, чи помер бог, чи існує він взагалі. Точно так само ідея Ніцше про надлюдину втілилася у використанні техніки як надлюдини. Тобто ідея надлюдини втілилася теж в опері, але вона втілилася саме в технічних засобах, які ми використовували для створення.

— Як ви самі для себе відповідаєте на це питання про бога?

Андрій Кошман: Коли я вивчав фізику, то нам професор сказав, що всі фізики — це віруючі люди. Якщо ти не будеш вірити в якусь аксіому, то все завалиться.

Андрій Мерхель: Сам формат цієї постановки спонукав до того, щоби шукати в такому лабораторному форматі багато відповідей. Для мене питання, на цей час — скоріше так, ніж ні.

— Ви згадали про Влада Троїцького, який організував цей новий симбіоз для сучасних українських художників. Уже була опера-сон, реквієм-опера, опера-балет. Які ще формати опери хочете робити?

Андрій Кошман: Опера-жах, опера-цирк, археологічна опера, також опера-антиутопія. Я вважаю, що наступним кроком може бути опера — доповнена реальність, де повністю людина може зануритися в цей оперний всесвіт і разом із виконавцями в цю подорож вирушити.