Пережив радянську заборону і відродився знову — історія гімну України у програмі "Код ідентичності"

Все частіше і частіше гімн України лунає на вулицях, у бомбосховищах під час повітряних тривог, у метро. Співають як виклик і як заклик світу допомогти зупинити московську навалу і терор проти України. Те, як з'явився український гімн, як пережив радянську заборону і відродився знову у програмі "Код ідентичності" разом із ведучою Світланою Леонтьєвою обговорюють:

• скрипаль, голова Київського міського об'єднання Всеукраїнського товариства "Просвіта імені Т. Шевченка", народний артист України Кирило Стеценко, 
• композитор, народний артист України Олександр Злотник,
• член правління Національної спілки краєзнавців України Євген Букет.

Історія почалася з вечірки

"Ще не вмерла Україна" — це, в першу чергу, вірш, який у 1862 році написав Павло Чубинський. Під час студентства майбутній поет і вчений приєднався до редакції журналу "Основа" — першого суспільного-політичного та літературо-мистецького українського видання в Російській імперії. Також Чубинський був членом об’єднання інтелігентів "Стара громада", яка займалася культурною та просвітницькою діяльністю. У вересні 1862 року Чубинський був серед гостей дружньої приватної вечірки з сербськими студентами. Почувши, як серби співають свою патріотичну пісню про царя Душана, у нього зародилася ідея створити вірш, який надихав би українців на боротьбу за свободу.  24-річний Чубинський вийшов до сусідньої кімнати і написав текст віршу "Ще не вмерла Україна" на серветці.

На той час Чубинський уже мав досвід політичної боротьби в Російській імперії. Навчаючись у Петербурзькому університеті, він взяв участь у політичній маніфестації проти розгону мітингу у Варшаві. Через це його виключили з університету і заслали в Чернігівську губернію. З часом він повернувся до Петербурга і захистив дисертацію. 

"Ще не вмерла Україна" так швидко поширювався серед українських громад Наддніпрянщини, що не залишилося без уваги російської влади. 20 жовтня 1862 року за наказом голови жандармів князя Долгорукого Павла Чубинського вислали на проживання в Архангельську губернію під наглядом поліції. Причина — авторство "возмутительных песен и прокламаций" та "вредное влияние на умы простолюдинов".

"До польського повстання ще було трохи часу. Це заслання Чубинського в Архангельську губернію врятувало його потім від розправи під час польського повстання — він би не зміг не взяти участь у ньому. Люди, які брали участь у цьому повстанні, були його друзями", — каже член правління Національної спілки краєзнавців України Євген Букет.

Від вірша до пісні та затвердження в якості гімну

Перша публікація "Ще не вмерла Україна" датована 15 січня 1863 роком у журналі "Мета" на Галичині. Він привернув увагу священника та композитора Михайла Вербицького і той поклав його на музику. Спочатку — для цитри (струнний щипковий інструмент), а згодом з'явилася версія і для хору. 

"В публікації в журналі "Мета" не було там зазначено, що автором є Павло Чубинський. Це подавалося як один із невідомих творів Шевченка. Через те вони його і взяли", — додав Євген Букет.

1 липня 1864 року відбулося перше непублічне виконання хорового твору. А ось перше публічне сталося 10 березня 1865-го в Перемишлі в якості завершального номеру концерту, присвяченого Тарасові Шевченку. До речі, ініціатором і диригентом того концерту був учень Михайла Вербицького — композитор Анатолій Вахнянин. 

На платівку "Ще не вмерла Україна" вперше записали у кельнському відділенні "Грамофону" в жовтні 1910 року у виконанні Модеста Менцинського. Пісня використовувалася як гімн державних утворень на території України, зокрема в УНР (1917) та ​​ЗУНР (1918). 17 червня 1917 року американське видання The New York Times опублікувало замітку про затвердження офіційного англійського перекладу гімну України. Також, "Ще не вмерла Україна" Чубинського і Вербицького ращом із "Вічним революціонером" Франка та Лисенка, у виконанні хору Стеценка лунали під час проголошення Акту Злуки.

1939 року "Ще не вмерла Україна" була затверджена гімном Карпатської України, що існувала в 1938-1939 роках. Це перший документ, який говорить про те, що ця пісня є офіційний державний гімном. 

Схожість гімнів Польщі та України

Важко сперечатися з тим, що витвір "Пісня польських легіонерів в Італії", який пізніше став офіційним гімном Польщі, політика та поета Юзефа Вибицького мав вплив на гімн України, написаний на 65 років пізніше. На це натякає навіть однаковий початок обох пісень. Рядки Jeszcze Polska nie zginęła (Ще не вмерла Польща, — ред.) та "Ще не вмерла Україна" мали однакову мету — мотивувати народ на боротьбу за незалежність.

Фрагмент гімну Польщі в українській транскрипції:

Єще Польска 

нє згінела,

Кєди ми жиєми.

Цо нам обца пшемоц 

взєла

Шабльо(н) 

одбєжеми.

Прозовий переклад українською:

Ще Польща 

не загинула,

Коли ми живемо.

Що в нас чужа сила 

взяла,

Шаблею відберемо.

На момент створення гімну Польща була розділена між Росією, Австрією та Прусією. Після провалу Варшавського повстання проти російських окупантів польські революціонери виїхали в Італію. Тут поляки на чолі з генералом Яном Генріком Домбровським (який згадується у тексті гімну Польщі) намагалися заручитися підтримкою Наполеона, аби разом звільнити землю від окупанта. Тут же були створені Польські легіони — надія країни на вільне майбутнє. Але повністю довіряти французькому імператору поляки не могли — дізнавшись, що Наполеон почав переговори з австрійцями, легіонери почали втрачати бойовий дух. Ось тоді політик і поет Юзеф Вибицький і вигадав текст "Пісні польських легіонерів в Італії", яку військовий оркестр презентував легіонерам. Вона створювалась цілеспрямовано, аби закликати поляків до бою проти конкретного ворога — Росії. 

Цікаво, що, як і в гімні України, першу строфу пісні теж було відредаговано. Спершу вона починалася так: "Єще Польска нє умарла…".

Попередні випуски програми "Код ідентичності":

• Іван Дзюба, Іван Світличний, Любов Панченко — життя і діяльність українських шістдесятників у проєкті "Код ідентичності"
• Досягнення українців у світовій науці: історії українських учених та їхніх дивовижних винаходів у програмі "Код ідентичності"
• Звідки в Україні корали, як вбиралися в селі та в місті, що носили на видання та після заміжжя — модний шлях українців у програмі "Код ідентичності"
• Природні перлини Херсонщини в окупації: історія та сьогодення заповідника "Асканія-Нова" у проєкті "Код ідентичності"
• Успіх та переслідування: історія роду господарників Симиренків у проєкті "Код ідентичності"