Іван Дзюба, Іван Світличний, Любов Панченко — життя і діяльність українських шістдесятників у проєкті "Код ідентичності"

Вони могли бути відомими художниками, літераторами, перекладачами, жити заможно і спокійно, але вибрали боротьбу за свободу, а отже пильний нагляд КДБ, відсутність замовлень і поневіряння по таборах. Втім, відомими вони таки стали, адже отримали горде звання українських шістдесятників. Таких свідомих українців було чимало. Новий випуск програми "Код ідентичності" присвячений постатям Івана Дзюби, Любові Панченко та Івана Світличного. Про них разом із ведучою Світланою Леонтьєвою говорять:

• дружина Героя України, літератора, шістдесятника та дисидента Івана Дзюби — Марта Дзюба, 
• старший науковий співробітник Інституту Історії України Олег Бажан,
• кандидатка історичних наук, доцентка Любов Крупник.

Іван Дзюба. "Хто проти терору та репресій — встаньте!"

Літературознавець, дисидент, Герой України, другий міністр культури України. Мова йде про шістдесятника Івана Дзюбу. Він є автор памфлету "Інтернаціоналізм чи русифікація?", публікація якого стала одним із поворотних моментів українського дисидентського руху. Також Дзюба — співзасновник "Народного руху України", що відіграв одну з ключових ролей у відновленні незалежності України у 1991 році.

"Я познайомилася з ним у далекому 1962-му, коли Іван Дзюба, Микола Вінграновський, Іван Драч на запрошення Дмитра Павличка приїхали до Львова і провели ряд вечорів. Перший вечір пройшов в Університеті Франка і зразу набрав величезного розголосу у Львові. Львів'яни ніби й знали все, про що Іван говори, але на публіку відкрито це ніколи не озвучувалося. Львів ще пам'ятав репресії, рух ОУН, бандерівський рух, майже в кожній хаті хтось постраждав від цього", — поділилася спогадами дружина шістдесятника Марта Дзюба.

Пані Марта була сусідкою письменниці Ірини Вільде, якій на той час було близько 50 років. Вона запросила до себе в гості компанію, проте Марта не захотіла проводити час серед значно старших за неї людей. Того вечора дівчина йшла на побачення, однак дорогою зустріла Дмитра Павличка, котрий із друзями прямував на посиденьки до Ірини Вільде. Марті дуже закортіло з ним ближче познайомитися, тож вона скасувала побачення і пішла з ними до Ірини Вільде. 

"Іван там прочитав щось із Гейне. Я подивилася на них усіх: Драч був блондином — зовсім не в моєму смаку, Вінграновський теж не в моєму смаку, а Дзюба такий чорнявий, ніби й нічого, може бути. А він мене помітив одразу. Запрошував на танці. За одну чи дві години він підійшов і попросив моєї руки", — розповіла про зустріч із майбутнім чоловіком Марта Дзюба.

Одним із найгучніших протестів в історії України стала акція під час прем'єри фільму "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова у вересні 1965 року. Іван і Марта Дзюби з квітами прийшли на прем'єру фільму свого друга у київському кінотеатрі "Україна". Спонтанна акція протесту відбулася перед показом. Марта Дзюба не знала, що задумав її чоловік.

"У нас велике свято, але й велике горе. В Україні почалися арешти творчої молоді!", — сказав у мікрофон Іван.

Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл закликали всіх, хто виступає проти політичних репресій, піднятися зі своїх місць. Піднялося небагато, до 100 чоловік. Щоб заглушити слова у залі увімкнули сирену, але Дзюба називав прізвища ув'язнених. Пізніше директор кінотеатру стягнув його зі сцени, а під звуки сирени швидко запустили кіно.

"Іван ніколи не думав, що політика повернеться до репресій, арештів. Він цього не припускав, а я припускала. Перші у 1965 році арешти його приголомшили", — поділилася Марта Дзюба.

Після показу фільму Сергій Параджанов запросив подружжя Дзюбів до себе, начебто щоб відсвяткувати прем'єру, однак пізніше зізнався — боявся, що його друзів заарештують тієї ж ночі.

Окрім того, що це був перший політичний протест в Україні, це також був перший політичний правозахисний протест в Радянському Союзі, наголошує кандидатка історичних наук, доцентка Любов Крупник.

Після тих подій Іван Дзюбу звільнили з посади консультанта літературного відділу видавництва "Молодь". А за два роки до того його так само "за ідеологічні помилки" усунули з відділу критики журналу "Вітчизна". 

Ще зі студентських років Іван Дзюба хворів на туберкульоз, який з часом набув відкритої форми. У літератора була однокімнатна комунальна квартира, а жити в таких умовах і з таким станом здоров'я було неможливо. Радянська влада переселила Івана та Марту на Повітрофлотський проспект у величезний будинок, де жили працівники КДБ.

"Це не було поганим. Ті сусіди, котрі ставилися до нас добре, ставилися так і потім. А ті, що дивилися на нас, як на ворогів, то дивилися так і далі", — розповіла Марта Дзюба.

Іван Дзюба помер у віці 90 років 22 лютого 2022 року — за два дні до початку повномасштабної війни Росії проти України. 

Любов Панченко. Художниця та дизайнерка яскравих кольорів у темні часи

Українська шістдесятниця Любов Панченко померла 30 квітня 2022 року, не витримавши окупацію Бучі. Художниця голодувала місяць і не дожила до свого 86-річчя. Будинок Любові Панченко розташований на вулиці Яблунська, котра на початку повномасштабної війни РФ проти України стала відомою на весь світ завдяки кривавим світлинам розстріляних людей. Кадрові російські військові вбили тут понад 60 цивільних, а також розстріляли полонених тероборонівців. Майже місяць Яблунська була лінією фронту під Києвом — з 3-го до 31 березня 2022 року.

Батьки Любові Панченко були проти малювання, навчатись дозволили лише чомусь корисному, тож вона взялася за вишивання. Потім система цензурувала її за українськість і на довгий час мисткиня була забутою. 

"З одного боку, вона, звісно, самородок і великий талант, але з іншого — дуже добра школа і освіта. Вона жила у своєму світі і не була така активна та яскрава, як, наприклад, її подруга Людмила Семикіна, котра створювала такий же стилізований одяг, але була більш відомою", — розповіла кандидатка історичних наук, доцентка Любов Крупник.

Будинок Панченко в Бучі став місцем частих зборів дисидентів і шістдесятників. Серед частих гостей бували Іван Світличний, Алла Горська, Людмила Семикіна, Галина Севрук, В'ячеслав Чорновіл та інші. Попри все художниця не отримала визнання в радянські часи та не була членкинею Спілки художників. Через українські теми у творчості, друзів-дисидентів та принципове спілкування українською мовою Панченко потрапила під цензуру.

У 1970-х роках відбулися арешти друзів Любові: Миколи Плахотнюка, В'ячеслава Чорновола, Івана та Надію Світличних. Ця трагедія підкосила здоров'я художниці. До дому Панченко теж почали ходити з обшуками та допитами. 

Після смерті чоловіка художниця жила сама у приватному будинку, де не було навіть каналізації. Кандидатка історичних наук Любов Крупник востаннє зустріла Любов Панченко незадовго до повномасштабного вторгнення Росії, другого лютого 2022 року. Після окупації Бучі з допомогою волонтерів Любов Михайлівну доправили до лікарні, де вона і померла на 85-му році життя, після місяця голодування.

Перед повномасштабним вторгненням та смертю мисткиня встигла побачила макет альбому "Любов Панченко. Повернення".

Іван Світличний. Носій небезпечного знання і опора шістдесятників

Літературознавця, мовознавця, критика та поета Івана Світличного називають архітектором шістдесятництва і лідером національно-визвольного руху 1950-1960-х років. У своїй однокімнатній квартирі в Києві на вулиці Уманській, 35/20 він організовував зустрічі шістдесятників, літературні читання та обговорення стратегій опозиційної діяльності.

Завдяки Івану Світличному запалав талант Василя Симоненка, тому що він як критик допомагав йому стати дуже впливовим і авторитетним поетом.  Світличний також був одним із тих, хто започаткував самвидав — непідконтрольний владі канал розповсюдження інформації. Молоді поети носили йому свої твори на рецензію.

Іван придбав п'ятикілограмовий магнітофон "Весна" і завжди брав його на зустрічі з іншими майстрами словами. Найвідважніших запрошував записати свої вірші на аудіо. Зараз ці касети з голосами Симоненка, Вінграновського, Жиленко, Голобородько, Костенко, Мамайсура та інших є основою аудіоархіву Музею шістдесятництва.

Завдяки Івану Світличному твори українських шістдесятників потрапляли за кордон. Він був своєрідним мостиком між сходом і заходом, особливо Чехословаччиною. Канал "контрабандних операцій" між Києвом та Пряшевом, наприклад, називався "Пряшівська стежка українського самвидаву". Чимало контактів "кур'єрів" були заслугою саме Світличного. Чехословацька спецслужба відслідковувала способи передачі інформації від українських шістдесятників на Захід. 

Світличний став персоною поза законом. З кожного місця роботи його просили звільнитися "за власним бажанням". У серпні 1965 року його зняли з потяга і заарештували. Наприкінці місяця до помешкання прийшли з обшуками. Коли дружина зауважила, що не можна проводити обшук без господаря, співробітники КДБ відказали, що можуть зробити це й без неї. Пізніше виявилося, що за кілька днів до того спецслужби вже обшукали квартиру. Вісім місяців Івана Світличного протримали в слідчому ізоляторі, а 30 квітня 1966 року випустили "за відсутності доказів" і завдяки зусиллям Світового конгресу письменників.

12 січня 1972 року КДБ провів масштабну операцію "Блок" проти шістдесятників і дисидентів. До Світличного знову прийшли з обшуком і забрали його в ізолятор.

Світличний отримав сім років таборів суворого режиму і п'ять років заслання. Кохану Івана звільнили "за власним бажанням", сестру Надію заарештували, а її дворічну дитину передали під опіку іншої сестри — Марії, чоловік якої був членом КПРС. 

"Його (Івана Світличного, — ред.) квартира на п'ятому поверсі по вулиці Уманській була інтелектуальним центром, де точилися всілякі дискусії, декламувалися вірші, обговорювалися різноманітні теми, обмінювалися самвидавом. Звісно, що за ним стежили. Він був незборимою людиною, бо навіть у таборах він все одно налагодив передачу", — каже старший науковий співробітник Інституту Історії України Олег Бажан.

Табірні умови медицини і недбальство поступово наближали Світличного до смерті. З гепатитом, занесеним шприцом, 1978 року він вирушив до місця заслання на Алтай, райцентр Усть-Кан. 20 серпня 1981-го у Світличного ставя важкий інсульт. Дружина Льоля погодилася на ризиковане хірургічне втручання в табірній лікарні, однак під час нього хворому занесли ще одну інфекцію, а після призначили заборонені для такого стану здоров'я процедури. 

Іван Світличний був звільнений 23 січня 1983 року. Він був тяжко хворим, тож продовжувати свою творчу і громадську діяльність уже не міг. Помер 25 жовтня 1992 року.

Попередні випуски програми "Код ідентичності":

• Досягнення українців у світовій науці: історії українських учених та їхніх дивовижних винаходів у програмі "Код ідентичності"
• Звідки в Україні корали, як вбиралися в селі та в місті, що носили на видання та після заміжжя — модний шлях українців у програмі "Код ідентичності"
• Природні перлини Херсонщини в окупації: історія та сьогодення заповідника "Асканія-Нова" у проєкті "Код ідентичності"
• Успіх та переслідування: історія роду господарників Симиренків у проєкті "Код ідентичності"
• Чи розгаданий талант Архипа Куїнджі: історія художнього генія з Маріуполя у проєкті "Код ідентичності"