Обстріли українського Донбасу — причини та наслідки: інтерв'ю з політологом Ігорем Рейтеровичем

Сьогодні, 17 лютого, російські окупанти обстріляли прифронтову частину Донбасу. Незаконні збройні формування (НЗФ) 47 рази порушили режим припинення вогню станом на 19.00, зокрема 38 разів із застосуванням забороненого Мінськими домовленостями озброєння — міномети, гранатомети, артилерія, протитанкові ракетні комплекси. Поранено двох військових, за попередньою інформацією, постраждали п'ятеро цивільних.

Вночі розпочався обстріл Луганщини. О 9 годині ранку у смт Станиця Луганська снаряд потрапив у будівлю дитячого садка, в якому, окрім персоналу, перебували 20 дітей. Дві співробітниці дитсадка отримали контузії. Близько 10 години ранку снаряд потрапив у двір ліцею у смт Врубівка, на момент обстрілу тут перебували 30 учнів та 14 співробітників ліцею. Під обстріл потрапила і залізнична станція "Кондрашівська-Нова" — станція та локомотивне депо, працівники не постраждали. Також НЗФ обстріляли Попасну, Старий Айдар, Новозванівку.

У Донецькій області обстріляли міста Мар'їнка, Красногорівка, Світлодарськ, селища Тарамчук, Степове, Солодке, Піски, Зайцеве, Майорське та інші населені пункти. У Мар'їнці уламки долітали до школи № 2, дітей встигли сховати в укритті. Осколкове поранення отримала 65-річна мешканка Мар'їнки, яка на момент обстрілу перебувала на зупинці.

Детальніше про ситуацію на Донбасі та наслідки у програмі "Інформдень" телеканалу "Дом" говоримо з політологом Ігорем Рейтеровичем.

Ведуча програми — Альона Чорновол.

— Чи нам чекати на повномасштабне загострення на лінії дотику загалом в регіоні? Крім того, у Росії стверджують, що знайшли на непідконтрольній українській владі частині Донбасу п'ять масових поховань. У цьому вже звинуватили Україну, в РФ порушили кримінальну справу через нібито жорстоке поводження з цивільним населенням та застосування проти людей летальної зброї. Очевидно, що це також використовуватимуть у подальшій дезінформації.

— Ескалацію ми спостерігаємо останні кілька днів. І за дивним збігом вона співпала з заявами представників Російської Федерації про те, що Україна готує якісь провокації на Донбасі. І тут починаються обстріли з боку тимчасово окупованої території.

Російські ЗМІ сьогодні абсолютно зашкварилися в тому плані, що спочатку намагалися видати фото дитячого садка у смт Станиця Луганська як фото садочка на тимчасово непідконтрольній території. Потім, коли зрозуміли, що це помилка, почали все хаотично змінювати.

Я боюся, що ми зараз маємо справу з дуже небезпечною тенденцією, яка співпадає з цією інформацією, яку ви озвучили щодо типу геноциду, якихось невстановлених захоронень тощо. Путін також про якийсь геноцид постійно говорить.

Думаю, що цю тему вони максимально зараз будуть качати, оскільки в них не вийшло натиснути на Україну з точки зору широкомасштабного вторгнення. І зараз вони не знають, що з цими військами біля нашого кордону робити. Вони їх і не відводять, але й не підводять якісь нові. Ситуація трошки завмерла. Тому варіант з провокаціями, ескалацією саме на лінії розмежування для них наразі залишається, мабуть, основним. Бо вони завжди зможуть сказати, що це типу не росіяни, це типу так звані "ЛНР", "ДНР". Ми, звичайно, це все розуміємо, розуміє й світ. Але їм (Росії, — ред.) якусь формальну складову треба дотримати, і вони це використовуватимуть. Тому головний фокус уваги, думаю, в найближчі кілька тижнів буде саме на лінії розмежування.

Дуже добре, що зараз фокус уваги й західних ЗМІ зосереджений на всіх цих подіях. І заяви Білого дому у цьому сенсі дуже показові —  таким чином у публічній площині Росії передають попередження, що ми не у 1939 році, і якщо ви будете щось намагатися зробити, це буде помітно. І світ відразу на це відреагує.

Тому я сподіваюся, що вони (Росія, — ред.) якось далеко в цьому плані не підуть. Але тут є певні сумніви, тому що буквально з дня на день буде опублікована відповідь Кремля щодо гарантій безпеки з боку країн НАТО. І я думаю, що після цього можлива чергова фаза загострення.

Бо Росія насправді не отримала взагалі нічого з того, що вона хотіла у своєму ультиматумі. А Україна у неї залишається ледь не єдиним інструментом, за допомогою якого вона може якось тиснути на колективний Захід, і її запрошують через це на якісь там зустрічі, перемовини. Тому я боюся, що вони цей інструмент можуть використати.

— Так, глава Міністерства закордонних справ РФ Сергій Лавров вже заявив, що вони сьогодні направлять Сполученим Штатам свою відповідь на їхню відповідь стосовно гарантій безпеки. Але ж є ще звернення депутатів Держдуми РФ до президента Путіна про визнання "Л/ДНР". На що нам у цьому плані чекати?

— Це один зі сценаріїв, який може взагалі змінити повністю ситуацію. Тому що це означатиме кінець Мінських домовленостей. Певною мірою для України це могло б навіть бути вигідно, як би це цинічно не звучало. Тому що ми принаймні припинили б говорити про їхнє виконання за сценарієм, який вимагає Росія.

Але чи стане від цього спокійніше? Я не впевнений. Тому що, якщо це відбудеться (визнання незалежності "Л/ДНР" з боку Росії, — ред.), через кілька днів там відразу з'являться так звані миротворці від ОДКБ (Організації Договору про колективну безпеку, — ред.). І повірте, попереду цього паротяга бігтиме пан Лукашенко, який кричатиме, що я тут залюбки миритиму слов'ян.

Майже вже 700 тис. російських паспортів були роздані [в "Л/ДНР"]. Це насправді для Росії відкриває дуже багато можливостей ще більше напружити ситуацію, призвести до якоїсь ескалації.

І цей сценарій ми маємо вже зараз прораховувати. Тому що Путін не просто так це коментував у публічній площині. Не просто так Держдума моментально проголосувала за це подання [про визнання "Л/ДНР"] і направила до президента Російської Федерації навіть в обхід МЗС РФ. Але мінімум кілька тижнів, думаю, у нас є. Тому що зараз вони придивлятимуться, яка відповідь [на їхнє сьогоднішнє послання з гарантій безпеки] буде від НАТО.

— А прессекретар президента РФ Дмитро Пєсков учора заявив, що визнання "Л/ДНР" "не корелюється з Мінськими угодами". От така от логіка. Ми можемо сприймати заклик до визнання як гачок, на який нас хочуть підчепити зараз, простежити нашу реакцію, реакцію світу? Мовляв, а що ми скажемо, а можливо, ми відразу якісь поступки запропонуємо?

— Реакція світу вже була. Була реакція України. Вона була жорстка. І ніхто ні на які поступки не піде. Я думаю, що це чітко було зрозуміло для Російської Федерації.

Тому ця заява Пєскова була насправді гачком на майбутнє. Що от все ж таки ми будемо думати [визнавати чи ні], але якщо що, то ми змінимо правила і гратимемо за якимось новими.

Тому ми не можемо скидати цей сценарій з порядку денного. Я думаю, що Росія так чи інакше намагатиметься його реалізувати.

— Ми спостерігаємо останні місяці так звану човникову дипломатію. Коли високі посадовці Заходу приїжджають до Києва, потім їдуть до Москви, чи навпаки. І ось таким чином вони передають меседжі обом сторонам конфлікту. Наскільки для нас ефективною є така дипломатія? Бо існує думка стосовно того, що Європа в цьому питанні хоче розв'язати ситуацію між Російською Федерацією та Україною, говорячи відкрито про те, що Росія — агресор. А РФ говорить більш широко — про європейську безпеку, про систему безпеки у світі, про якісь гарантії для себе…

— Результати є від цієї човникової дипломатії. Насамперед для України — в контексті збільшення фінансової, військової, військово-технічної та іншої підтримки. І Росія, до речі, це дуже розуміє. Тому що вони сподівалися, мабуть, трошки на іншу реакцію, а вийшло не так, як гадалося.

Стосовно того, що Кремль намагається пов'язати це з питаннями більш глобальними. Ну тут у Росії є певна логіка. Але така ж логіка з'явилась останнім часом і у нас, і вона правильна. Ми також говоримо про те, що ви не можете розв'язувати питання безпеки в Європі та у світі, якщо не буде розв'язане те питання, яке Україна виносить на порядок денний. Подобається це комусь чи ні. Ми не просто країна в центрі Європи. Ми, мабуть, єдина країна у світі, на яку напали після Другої світової війни. До того ж, це зробила держава, яка є членом Ради безпеки Організації Об'єднаних Націй, яка наплювала на всі угоди, починаючи від Гельсінських і закінчуючи всіма іншими, порушила кордони тощо. Тому нам навпаки треба цим користуватися і говорити в більш глобальному такому контексті. Знаєте, думати про себе не як про невелику країну, яка повинна вирішити виключно щось таке унітарне... Ми дійсно є складовою частиною європейської безпеки.

От поляки, коли в них була криза з мігрантами, розвісили по країні борди, на яких було написано "Польща — щит Європи". При всій повазі до наших партнерів, щитом Європи на сьогодні є Україна, і вони це насправді розуміють. Багато хто з наших партнерів про це говорить. Тому вони може не з власного бажання кидаються на захист України, бо вони розуміють, що краще, коли кордон із Росією проходить через Україну, а не коли він проходитиме безпосередньо з твоєю країною. Це цинічні дуже речі XXI століття, але чим швидше ми їх зрозуміємо, тим краще буде для нас. Тому що ви, Європа, хочете спокою, щоби не стріляли, щоби вам не приходили повідомлення про якісь маневри, війська, росіян на танках? Ну так давайте розв'язувати проблему, приберемо її. Але її можна прибрати тільки змусивши росіян піти з цієї території, визнати кордони, повернути все награбоване та заплатити за те, що вони зробили. І тоді буде все в Європі суперово.

Тому ось ці зустрічі, поїздки, винесення на перший план теми України — цим треба максимально користуватися. Це ж роблять й інші країни. Чому це не має робити Україна?

— За аналізом ваших колег-політологів, Кремль неприємно вразила така згуртованість українського народу. Незважаючи не лише там на якісь зрізи думок, соцопитування і так далі. А і на те саме формування територіальної оборони, і загалом оце єднання.

— Так, по ЗМІ розлетілися фото з нашою жінкою старшого віку з лав тероборони. І ось вони (у Росії, — ред.) намагалися спочатку жартувати. Але спочатку. Потім хтось із росіян написав в коментарях, що я подивлюсь, як ви жартуватимете, коли куля з цього автомату виб'є мізки якомусь російському солдату.

Тому що жартуйте — не жартуйте, а ви навіть не можете нічого такого продемонструвати у своїй країні. Хоча ви там виділяли на це колосальні кошти, заганяли в ці загони молодь, якісь там "боевые отряды Путина" створювали. Але це виглядало смішно й насправді показушно.

А тут люди… В мене є знайомі, які зараз в теробороні. Вони ще до того, як вона була легалізована, займалися за власний кошт. Витратили немаленькі гроші. Кожну суботу ходили на тренування. Тепер, коли їх ще й легалізували, то в них взагалі щастя. Тому що раніше могла поліція підійти та запитати: що ви тут робите? А вони повністю в спорядженні, тільки без зброї. А тепер, кажуть, нам взагалі супер, нам вже приміщення дали. І нарешті до нас прислухалися, виділили кошти.

Тобто тероборона — це насправді дуже позитивний момент. І от такі випадки, такі фото, мабуть,  більше роблять для патріотизму, ніж численні якісь там флешмоби або якісь пафосні заяви. Тому що тут люди, які витрачають на це свій вільний час, якісь кошти, бо попередньо треба зібрати якесь спорядження, можливо, взяти додаткове якесь тренування. Але вони показують, що їм не байдуже, бо вони не хочуть нікому свою землю віддавати. І така ініціатива, такий ентузіазм людей — показовий приклад для того ж Путіна. Бо на російському телебаченні люблять розповідати, що вони там за два дні завоюють Україну, а на третій день дійдуть до Ла-Маншу. І ось дивишся на такі речі, а потім читаєш злиті розмови російських військових про те, як вони не хочуть воювати, бо розуміють, що тут для них буде пекло.

Тобто нинішня тероборона — це такий превентивний захід. Як у Швейцарії. Країна, яка має загальну військову повинність, всі їздять на ці збори. Тобто це, по суті, тотальна територіальна оборона. Вони не служать там роками, але їздять регулярно всі — чоловіки, принаймні, всі. І ніхто не думав за останні 150 років на цю країну нападати. Тому що всі розуміють, що там з кожного будинку по них стрілятимуть.

— Російська Федерація пред'являє Україні саботаж і невиконання Мінських домовленостей. Зараз ми чуємо вже від Макрона, від Шольца, від Байдена, що давайте зосередимось на "Мінську". Наскільки я розумію, бажають якось підштовхнути рух у цьому питанні?

— Як би Росія у своїх трактуваннях не перевертала "Мінськ" з ніг на голову, і не розказувала свою версію нашим західним партнерам… Але в будь-якому трактуванні — чи нашому, чи російському — ці угоди починаються з кількох безпекових моментів. А сьогодні зранку, з чого ми з вами почали розмову, був обстріляний дитячий садочок, потім ще залізнична станція, і взагалі кількість обстрілів збільшилася.

Тому всі ці заяви Росії і їхня "відданість" Мінським домовленостям — це бажання просто тягнути максимально ситуацію, і сподіватися на те, що в них є така приказка: "не мытьем, так катаньем". Що от просто Захід втомиться, махне рукою і скаже: ото ви з Росією сам на сам розбирайтеся, або давайте хоча б візьмемо виконання Мінських угод за російською трактовкою — пропхнути тимчасово окуповані території, ви їх взагалі не контролюватимете, але ми собі галочку поставимо, що типу угоди виконані.

Тому зараз треба максимально користуватися заявами західних лідерів. В якому плані користуватися? Вони з одного боку кажуть, що "Мінськ" — це основа. Але потрошку впроваджувати туди свій наратив про те, що спочатку — безпека, а потім — політика.