Муся, миші й котячий масаж на фронті: історія військовослужбовця ЗСУ Ярослава Галаса

Постійні зміни дислокації, втрати серед бойових товаришів, відсутність зв’язку і нормальних побутових умов — звична картина для військових. Однак на фронті трапляються історії, які нагадують про домашній затишок. Одна з таких — про прив’язаність між колишньою домашньою кицею й військовими ЗСУ, яких війна звела в закинутій хаті серед донецького степу. Її у Facebook розповів офіцер 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Ярослав Галас, повідомляє "Дом".

Нова точка дислокації, в яку перекинули підрозділ 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, виявилася за 250 кілометрів від попередньої. Більшу частину дороги військові проїхали ешелоном, а решту — на бортовому "КрАЗі".

Пункт призначення — закинуте залізничне приміщення в степу на Донеччині. Перша група хлопців там і поселилася, затягнувши вибиті вікна плівкою і встановивши грубки. А для новоприбулих, домовилися про стару хату, яку колись займав залізничний персонал. У хаті давно ніхто не жив, а кілька місяців тому вона ще й трохи вигоріла зсередини. Але головне, що там вціліли вікна, була електроенергія й кахельна піч!

"Коли ми добралися до цієї точки, була вже ніч. Розпалювати піч, не перевіривши її, ми не ризикнули, тому вирішили заночувати як є. Мені дісталася окрема кімната, де серед різного мотлоху стояло старе радянське ліжко з металевим сітчастим матрацом. Я розгорнув на ліжку свій прогумований матрац, розстелив спальник, а зверху кинув товсту ватну ковдру, яку зазвичай стелю під матрац. Ліг спати в термобілизні, військовій формі й шапці (цю шапку не знімав майже дві доби, поки хата нормально не прогрілася). А на ніс підтягнув теплий флісовий баф, щоб було не так холодно дихати", — пригадав Ярослав Галас.

Військовий сподівався, що через втому швидко засне, але вночі Ярослав Галась чув шарудіння. Увімкнув ліхтарик і побачив, що в кімнаті повно мишей! Ця хата була "мишачим царством", в яке вдерлися військові. Миші не боялися ні світла, ні людей, вони були в себе вдома й поводилися відповідно.

"Вранці виявилося, що миші таки добралися до коробки й погризли мої припаси — шоколад, печиво, вакуумні пакети з меленою кавою. Найгірше, що в тому місці купити все це було неможливо. Миші й далі хазяйнували в хаті, просто не так зухвало, як вночі. Вони бігали по кімнаті, майже не ховаючись. Ми з хлопцями розклали вогонь у печі, почали виносити різний мотлох і паралельно думати, як спекатися цих шкідників, які однозначно не дадуть спуску ні нам, ні нашим продуктам. А після обіду у відповідь на наші думки з’явилася кішка. Звичайна, безпородна, біло-сіра, зате з блакитними очима. Ще й вагітна", — пригадав військовий.

Киця однозначно раніше жила в цій хаті. Це було видно з того, як сміливо вона зайшла всередину й одразу почала полювання. За перші кілька хвилин спіймала трьох мишей в одній кімнаті, ще кількох — в іншій. Решта гризунів сховалися.

Серед усіх військових кицька вподобала саме Ярослава. Спала у його ліжку, а вночі — стерегла його сон.

"Киця й далі серед дня вільно заходила в хату, оглядала кімнати, а потім протискалася через щілину до мого ліжка й дрімала. Вночі вона робила мені "котячий масаж", пробиралася до голови, голосно вуркотіла й засинала. Для вуркотіння її не потрібно було навіть гладити… Так тривало п’ять днів. А на шостий увечері надійшов наказ — наступного ранку виїзд на нове місце дислокації. Стара армійська закономірність — тільки встигнеш трохи освоїтися, як тебе перекидають деінде. Вранці, поки ми пакували й вантажили речі, я ще кілька разів намагався відшукати кицьку. Марно. Уже думав, що так і поїду, не попрощавшись, але мені пощастило. Перед самим від’їздом приїхала господиня хати, і коли я спитав про кішку, без зайвих слів полізла драбиною до горища й голосно покликала: "Киць-киць-киць!" І киця вийшла до неї, а потім і до мене", — вів далі Ярослав Галас.  

Перед від'їздом військовий дізнався, що кицю звати Муся, і їй 12 років.

На новому місці дислокації підрозділу Ярослава немає мишей, а от кицьки там не вистачає.

Читайте також: Допомогли запаси сосисок: як військовий Олександр Ляшук організував "котяче КПП" у бліндажі