"Меседж про вбивства українців подали десь між кавою та десертом": чим здивував і запам'ятався 75-й Каннський кінофестиваль (ВІДЕО)

75-й Каннський кінофестиваль цього року був не лише про мистецтво, а й про політику. Багато робіт українських режисерів про війну, безпосередньо чи опосередковано, брали участь у конкурсах різних секцій. Вперше через війну в Каннах бойкотували Росію, але частково. Про українські фільми, єдину скандальну кінострічку від РФ, першого члена журі від України та результати кінофестивалю — у сюжеті журналістів телеканалу "Дом".

Небо, затягнуте димом, гуркіт вибухів, знищені житлові будинки, вулиці, квартали... Українцям за три місяці повномасштабної війни ці кадри знайомі до болю. На них окупований російською армією Маріуполь. Це фрагмент фільму литовського режисера Мантаса Кведаравічюса — "Маріуполіс-2". Повнометражна документальна історія про облогу та окупацію Росією міста на узбережжі Азовського моря.

"Цей фільм не про виживання, а про цінність життя, ці люди не бояться помирати, адже смерть уже тут. І ці люди знають, що вони помруть, але цінують момент життя", — поділилася Анна Білоброва, дружина вбитого литовського режисера.

Мантас знімав свою роботу у блокадному Маріуполі до 26 березня. Працював разом із дружиною Анною Білобровою. Він, із литовським паспортом, потрапив у полон до російських військових. Вони його й розстріляли. За словами дружини, росіяни вважали, що Мантас небезпечний — оскільки знімає військові злочини, які скоюються в обложеному місті.

Довго оформлювали документи для вивезення тіла режисера з окупованої території. Документальні кадри, зняті Мантасом, монтували за 5 днів, щоби встигнути на позаконкурсний показ у Каннах.

Документальний фільм називається "Маріуполіс-2" не випадково, а тому що Кведаравічус вже мав повнометражну роботу про Маріуполь 2016 року. Тоді режисер зняв портрет міста, звільненого від окупації.

75-й кінофестиваль відкрили зверненням президента України Володимира Зеленського, де він процитував Чарлі Чапліна з фільму "Великий диктатор".

"Людська ненависть мине, і диктатори помруть, і влада, яку вони забрали у людей, повернеться до людей. І доки гинуть люди, свобода ніколи не загине", — сказав він.

Лейтмотивом усього кінофестивалю у Каннах стала тема війни в Україні. Тут відкрили пункти збору грошей для допомоги біженцям. Актори, режисери та критики оздоблювали свої костюми значками з українським прапором.

Режисерка Ірина Цілик — перша українка-член журі секції "Золоте око" Каннського кінофестивалю, зазначила, що сильні меседжі України — про смерть, війну, жахіття насильства, частково загубилися на тлі звичних блокбастерів та фантастики, ошатного вбрання та фуршетів.

"Був контраст: після всіх цих золотих суконь, "хаха-хіхі", вся зала підспівує пісням про кохання шансоньє, і тут раптом вмикається Зеленський, який каже про Бучу, Маріуполь. Як висловився один режисер, таке було відчуття, що раптом дуже важливий меседж про вбивства людей подали десь між кавою та десертом... Мало хто дійсно відчував, що за цим усім стоїть... Думаю, що у нас все одно інша оптика, в українців. Така розслаблена зала, всі ці люди, які щойно повернулися з Круазет (набережна в Каннах — ред.)… І тут вони мають поринути у реальність Маріуполя", — наголосила Цілик у своєму інтерв'ю.

Цього року організатори фестивалю бойкотували офіційну делегацію Росії, не дали акредитацію російським журналістам як приватних, так і державних каналів та не пропустили критиків.

Канни побачили лише один фільм російського виробництва: режисера Кирила Серєбреннікова лише тому, що на батьківщині його вважають нібито дисидентом. Його картину "Дружина Чайковського" про те, як дружина композитора Антоніна страждала через нетрадиційну орієнтацію чоловіка, показали першою.

Режисер, виїхавши з Росії через звинувачення у шахрайстві, прямо засудив війну Росії проти України, написавши текст "Червоний лак". Його присвятив звірствам російської армії у Бучі, а саме вбитій Ірині Фількіній — фотографія її руки з яскраво-червоним манікюром облетіла весь світ.

"Вимога бойкоту російськомовної культури, яка є також і досягненням, і багатством України, архаїчна та деструктивна за своєю природою. Більше того, вона докорінно суперечить європейським принципам культурного плюралізму та свободи свмовиявлення", — заявив український режисер Сергій Лозниця.

Після цього висловлювання на дискусійній панелі фестивалю Лозницю усунули із Української кіноакадемії.

На 75-му Канському кінофестивалі відбувся прем'єрний показ "Природної історії руйнування" — нової архівної драми Сергія Лозниці про бомбардування європейських міст під час Другої світової війни.

"Зараз, коли Росія напала на Україну, вони використовують ті ж самі методи — знищують міста, як ми бачимо, у найбільш варварський спосіб, вбивають мирних громадян, тільки тому що вони громадяни України", — зазначив режисер.

В одній із додаткових програм фестивалю, "Особливий погляд", продемонстрували картину молодого українського режисера Максима Наконечного — "Бачення метелика". Це історія льотчиці на Донбасі, яка проходить реабілітацію після полону та війни.

Роботу режисер завершив ще до повномасштабного вторгнення Росії до України. А на червону доріжку Канн знімальна група вийшла під звук сирен повітряної тривоги.

Також під час фестивалю відбулася презентація українського фільму "Панфір". А компанія FILM.UA показала шоуріл із актуальними уривками фільмів, де транслюються фундаментальні українські цінності. Серед фрагментів — "Довбуш", "Ціна правди", "Захар Беркут", "Черкаси".

Український фільм "Чому я живий" — про історію кохання у довоєнному Маріуполі — отримав нагороду в Каннах за найкращу режисуру.

Читайте також: Cancel Russia: маніфест проти російської культури набирає обертів по всьому світу (ВІДЕО)