Меморіальний заповідник "Бабин Яр" і пам'ять народу: "Официальный разговор" із Розою Тапановою

13 липня президент України Володимир Зеленський в ході телефонної розмови обговорив із президентом Ізраїлю Іцхаком Герцогом заходи з нагоди 80-ї річниці початку масових розстрілів у Бабиному Яру. Також підняли тему розвитку Національного історико-меморіального заповіднику "Бабин Яр". А на форумі "Україна 30. Гуманітарна політика" Зеленський зазначив, що самі українці відповідальні за збереження пам'яті та надання правдивої інформації про ті трагічні події.

Що з'явиться на території меморіального комплексу та чи пам'ятають українці про трагедію Голокосту — розповіла виконуюча обов'язки генерального директора Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр" Роза Тапанова у програмі "Официальный разговор" телеканалу "Дом".

Ведуча — Анна Нитченко.

— На порядку денному гуманітарне питання. Як ви вважаєте, наскільки у пріоритеті воно у держави зараз?

— Напевно, один з пріоритетних, якими держава активно займається. І хоче дійсно реалізувати програму, зробити з цього місця (меморіального заповідника "Бабин Яр", — ред.) гуманітарний простір, символ живої пам'яті. Проводиться не тільки реставрація музею, а й благоустрій території, аудит — як це поліпшити. Залучаємо міжнародних архітекторів, щоб люди хотіли приходити на це місце, дізнаватися щось нове.

Це і переосмислення, як не дати забути те, що сталося багато років тому — і в період війни, нацистської окупації, і за радянської влади. Адже після 80 років, на жаль, дуже багато людей не знають, що таке Бабин Яр, або знають лише якісь уривки: що це місце горя, трагедії, — але без подробиць.

І ось ми повинні донести розуміння, що це місце розстрілу та поховань багатьох людей, не тільки євреїв: там були і роми, там були і пацієнти психіатричної лікарні. Це місце нульової толерантності, коли вбивали за якоюсь ознакою.

Ми зараз плануємо зробити оцифровку архіву. Це буде державний проєкт спільно з єврейським фондом, який очолює Ілля Левітас (Левітас — президент Єврейської ради України, голова фондів "Пам'ять жертв фашизму в Україні", "Пам'ять Бабиного Яру", — ред.).

Так само треба переглядати, як ця інформація доноситься населенню. Щоб на це місце приходили не як на цвинтар, або не як до парку, а як до зони рекреації, де є певні особливості, знаючи історичний аспект цього місця.

Я колись запитала свого знайомого, він єврей, що для нього означає це місце. І він каже: "Коли я сюди приходжу, я бачу обличчя сина моєї тітки. Дворічної дитини".

Знаєте, це і наша неповага до історичних подій: коли люди, нащадки [загиблих] приходять, а там досі немає вбиралень, багато треба відремонтувати, й освітлення, відповідно. І ми зараз повинні підійти до цього системно.

— Згідно із соціологічними дослідженнями, далеко не всі українці знають не лише про місцезнаходження Бабиного Яру, а й про те, що це взагалі. Як можна змінити ситуацію?

— Це комплексно повинно бути. Якщо просто зробити меморіал, то так — гості Києва, хто цікавиться історією, можуть приїхати та подивитися. Але, якщо немає інформації, якщо вона не доноситься правильно в освітньому аспекті, то це не буде всім відомо. Якщо ми не зробимо це комплексно, то не досягнемо результату.

Тут важлива державна програма, виконання заходів, які прописуються у постановах Кабміну, за участі міжнародних організацій. Це і виставки, конференції. Це навчальні матеріали.

Приклад Куренівської трагедії — не всі кияни навіть знають, що вона була. Але ж це найбільша техногенна катастрофа, яка траплялася в Києві. Зараз установили інсталяцію. Вона комусь, може, подобається, може, не подобається... Але я бачу щодня, коли приходжу на роботу, що люди цікавляться: підходять і читають, що ж це було. Також вони можуть переглянути невеличкий фільм, на 4 хвилини, який допоможе відтворити ту трагедію.

Серед моїх знайомих багато подивилися документальні фільми, послухали розповіді очевидців про цю трагедію. Тобто, коли люди, їхні діти потрапляють до таких місць і бачать ці інсталяції, їм цікаво й далі дізнатися щось більше.

Заповідник "Бабин Яр" теж повинен створювати цю атмосферу. Тобто, це місце не тільки жаху. Дослідження компанії Ipsos показали, що у цього місця дуже багато переважних шаблонів: трагедія, біль, Голокост, але немає подробиць. Тобто коли нам боляче, ми хочемо або забути це, або маємо просто якийсь шаблон: це буде як цвинтар, місце, де є наслідки Другої світової війни.

Але потрібно, щоб ви приходили до цього місця не як до цвинтаря, а сприймали це через такі меморіальні об'єкти, як Курган пам'яті. Потрібно обов'язково подивитися унікальний фільм "Бабин Яр. Контекст", який занурює в історію, але не робить якихось висновків: ти сам став очевидцем, свідком — і сам оцінюй.

— Як Україна готується до 80-х роковин трагедії, що заплановано на наступний рік?

— Повинна бути певна загальна програма. Ми працюємо з Міністерством культури. Зараз там буде реставрація музею. Ми хочемо відремонтувати кілька цікавих меморіальних об'єктів, встановити водопровідні мережі, зробити ті ж самі туалети — в цьому великому просторі їх просто немає.

Місто нам допомагає, очищає цю територію. Вона буде освітлена та безпечна, і перестане бути парком, де, вибачте, шашлики смажать. Тому що для багатьох розташованих поруч житлових комплексів це — парк. І нещодавні опитування показали, що близько 20% людей сприймають "Бабин Яр" просто як парк.

Створено заповідник, тобто, вже зроблені певні кроки. І далі ми, звичайно ж, повинні зробити правильну музеєфікацію. Зараз розглядається проєкт нормалізації на якихось громадських обговореннях.

Коли говорять, що "все погано", я відповідаю: "Прийдіть і подивіться". Ми готові провести екскурсію, є співробітники, вчені — вони багато працюють, і часто не мали належних умов, коли тільки створився цей заповідник. Кожна людина, яка туди приходить, повинна побачити цю територію та все відчути сама.