Якість або кількість: створення Державного інформаційного концерну обговорюємо з Олегом Дундою та Алі Сафаровим

Народний депутат від фракції "Слуга народу" Олег Дунда ініціює створення Державного інформаційного концерну, який буде замовником національного інформаційного продукту. Про це йдеться у законопроєкті № 6430 "Про Державний інформаційний концерн телебачення і радіомовлення України".

Ініціатива передбачає створення Державного інформаційного концерну, який "буде замовником якісного національного інформаційного продукту, щоби забезпечити потреби суспільства у отриманні як розважальних, так і інформаційних українських програм".

Докладніше про законопроєкт у програмі "Украина на самом деле" телеканалу "Дом" говорять автор ініціативи народний депутат Олег Дунда та медіаюрист Алі Сафаров.

Ведучий програми — Денис Похила.

— Давайте розбиратися. Навіщо Україні потрібний Державний інформаційний концерн?

Дунда: Це ідея представників культури, які звернулися до мене півроку тому.

Будь-яка держава має два фактори — культуру та інформаційне поле. Якщо воно не є національним, виникає безліч питань до подальшого життя та розвитку держави.

У нас здебільшого є приватні канали. Потрібно розуміти, що вони створюватимуть контент, який їх задовольняє комерційно. Це поп-контент і все інше. Національного контенту, національного мистецтва жодним чином не стосується, бо переважно це — збиткова діяльність.

Художні фільми, мультфільми, документальні фільми, розважальні шоу, токшоу і таке інше — все це може бути предметом національного мистецтва, національної культури. Це передусім завдання не приватних каналів, а держави. І вона має виконувати цю функцію, — те, чого ми не робили впродовж 30 років.

До речі, це стосується і кримськотатарської історії. Окремі культури, окремі регіони. Завдання держави — підтримувати, створювати контент.

Національний контент — це все те, на чому росте глядач, і на чому він виховує смак, розуміння національної ідентичності.

Це перше завдання.

Друге завдання — інформаційне поле.

У нас є "Суспільне", є кілька продержавних, пронаціональних телеканалів. Але вони займають замало рейтингу, чесно про це скажімо. Тобто охоплення українців — досить мале.

При цьому в країні — досить велика кількість телеканалів, які мають 9% рейтингу, 10% рейтингу — комерційні, як такі. І коли ми маємо агресію на сході України, фактично, війну за незалежність, це грішно не використати.

І контент, який замовляється інформаційним концерном, має частково розповсюджуватися через ці телеканали. Телеканали мають право обирати, який саме контент хочуть просувати. Хтось захоче розважальний, хтось — новини. Основне — має бути квота.

— У нас політичного контенту, скажімо так, багато.

Дунда: Його багато, але національного там майже немає. Є низка телеканалів, які жодним чином не стосуються національного контенту.

Ідемо далі. Ми маємо обласні телеканали, які помирають. Вони не мають ресурсу, грошей, і немає, відповідно, інформаційного продукту. І ми можемо надати їм можливість це експлуатувати.

І останнє — про те, як має створюватися Державний інформаційний концерн. Повинна бути створена Експертна Рада з митців, не держчиновників, які мають сформувати вимоги до національного контенту. Завдання інформаційного концерну — відповідно до цих вимог розмістити замовлення та отримати відповідний продукт.

Але виконання цього замовлення має бути приватним. Тобто це мають бути невеликі приватні митці. І вони мають, ґрунтуючись на вимогах до нацконтенту, виробляти його, щоби це не було питанням до держави. Держава в цьому разі лише стежить за дотриманням правил гри.

— Алі, які проблеми, на вашу думку, вирішить чи не вирішить такий концерн?

Сафаров: Державне замовлення культурної продукції існує в Україні давно. Міністерство інформаційної політики створювалося свого часу у 2014 році спеціально для цього. І зараз Міністерство культури та інформаційної політики здійснює державне замовлення інформаційної продукції: фільмів, передач та інших речей. Є Український культурний фонд, також спеціально створений, щоби фінансувати подібні речі та розвивати культуру.

Тобто структури вже існують. Як вони працюють, і чому вони не працюють, — питання, яке можна обговорювати.

Якщо на полі виросла пара бур'янів, хіба ми випалимо взагалі все поле, яке щойно засіяли, і сіятимемо знову? Але знову виростуть бур'яни. Проблема не в тому, що ми створимо концерн, і все погане одразу помре, а все добре залишиться. Проблема в тому, що в такій конструкції буде значно більше поганого.

Зараз у всьому світі існує певна система. Державних телеканалів немає практично ніде, крім Росії та подібних авторитарних держав. Усі канали — приватні. Але держава замовляє певну інформаційну кінопродукцію. І в США, і у Франції, і в Німеччині — у всіх країнах є така система. І там вони створюють на це замовлення, на конкурентній основі, борються за бюджетні кошти, та створюють якийсь інформаційний продукт.

Тут, у цьому законопроєкті, пропонується не просто змішати в одну купу телебачення, тобто юридичну особу (хоч і державну приналежність, але комерційну, по суті) з органом державної влади Держкіно. Тобто, по суті, коли держава сама собі замовляє, причому сама собі ще й формує...

Тому що Національна комісія, яка сформується цим самим органом, не буде незалежною. Тобто створюється ситуація, коли замість того, щоби на конкурентній основі незалежні телеканали та виробники створювали контент на державне замовлення, або ж не цікавилися цим взагалі…

Створюється ситуація, коли є монополія державного концерну виробництва, проте інші мають 25% свого ефірного часу виділити те, що створиться цим концерном. Ця ситуація є неприйнятною. І її немає у всьому світі.

Дунда: Я ж сказав, що виробники тут — приватні структури.

Завдання інформконцерну — разом із Експертною радою сформувати вимоги до національного контенту. І всі ці структури — вони займаються чим завгодно, але тільки не інформаційним полем.

І друге — розмістити замовлення, провести тендер. Щоби всі приватні структури за це боролися, і це отримали.

Сенс існування державних телеканалів, які мають 0,5-1% рейтингу, якщо ми цей контент розміщуємо лише на одному відсотку? Сенс у тому, щоби сформувати все поле на всіх телеканалах відповідно до вимог держави, з вимогами розвитку національної культури. Але у розмірі 25%. А решта — це ваша справа.

Крім того — ніхто диктувати їм не повинен.

Сафаров: Але для цього не потрібно створювати концерн, бо це вже зараз здійснюється через Міністерство.

Дунда: Не прописано. Жодним чином це здійснюється. Жодної концепції не існує. Є окремі замовлення на фільми, які невідомо де транслюються. Якщо їх глядач не бачить, то й відповідно воно залишається так, як і було.

Те, що відбувається зараз на приватних телеканалах, — я розумію, чому вони це роблять. Це рейтинги, людям це подобається. "Попса" невигадлива, але вона жодним чином не стосується національних вимог контенту. А те, що замовляється Українським культурним фондом чи Держкіно, — цього немає ніде.

Сафаров: "Суспільне телебачення" створено три роки тому, але воно ще не реформоване остаточно. Не буває так, що — клацнули, і все з'явилося. Змінюється все поступово. Є Національна рада телебачення.

Дунда: Вона не відповідає за це. Вона не стосується цього.

Сафаров: Вона відповідає за дотримання телеканалів законодавства України.

Дунда: Вона не може забезпечити формування національного контенту. Не її функція.

Сафаров: І ніхто не може забезпечити. Тому що забезпечення такого контенту здійснювалося Геббельсом у 1930-х роках.

— Ми зараз говоримо про національний контент. У законопроєкті йдеться про стандарти журналістики?

Дунда: Контент повинен відповідати нормам, які прописані в законодавстві до інформаційного продукту. Те, що вже написано про телебачення. Те, що прописано про телебачення, ЗМІ і таке інше, з відповідними законами, — воно не змінюється. Тут є питання вимоги до національного контенту.

Тут важлива якість. Якщо національний продукт буде неякісним, краще його взагалі не робити. Тому що він, навпаки, вбиває ставлення глядача до цього продукту. Або робити якісно — або ніяк.

— Головне для глядача — отримувати якісний контент, зрозумілий йому. Для наших глядачів важливим є отримання контенту, який бореться з російською пропагандою.

Дунда: Тут одразу ж нюанс.

Ми маємо Центр протидії дезінформації. Моя думка — це абсолютно неуспішний проєкт. Тому що, коли ти реагуєш на фейки, —це реактивні дії. Вони зазвичай неуспішні. Доки ти почнеш створювати свій продукт. І ми маємо створювати свою інформаційну історію, свій інформаційний продукт, а не лише розвінчувати фейки. Тоді це буде ефективно.

— Російська Федерація веде гібридну війну проти України. Як українському медіапростору захищатись?

Сафаров: Як юрист, скажу, що немає сенсу переписувати закон щоразу, коли виконавці займаються саботажем.

Якщо замість виконання закону, та притягнення до відповідальності чиновників, які не виконують закон, переписується закон, ситуація не змінюється. І протидія російській агресії не створюватиметься лише тому, що ми ухвалимо новий закон, створимо суперконцерн, а завтра — створимо ще щось.

Потрібно змусити діяти ті закони, які є, і їх змусити можна. І Національна рада — один із елементів. Український культурний фонд — другий елемент, Міністерство культури та інформаційної політики — третій.

Дунда: Не мають вони цього функціоналу створення контенту.

Сафаров: Вони мають функціонал за державним замовленням. І це прямо передбачено законом про телебачення.

Дунда: Питання створення контенту, що відповідає сучасним умовам.

Сафаров: Щоби створювався контент, Український культурний фонд розміщує заявку…

Дунда: Він не працює таким чином. Він не може розмістити той самий контент на приватні канали.

Сафаров: Не може розмістити. Він розміщує замовлення.

Дунда: І він займається всім: архітектурою, якимись заходами... Ви ж розумієте, що народ формується, виходячи з того, яка інформація потрапляє йому, і що підтримується. І при цьому ви сказали, що знаєте про те, що сьогодні не існує структури, яка би цим займалася. Є різні структури, які займаються якимись окремими шматочками

Сафаров: Давайте ми згадуватимемо не лише те, що хотілося б, а те, як працює воно у світі. Немає в жодній країні світу державного органу, який зобов'язує приватні канали створювати та розміщувати якийсь продукт. У США немає жодного такого державного розміщення. Є замовлення міністерства на розміщення — і так воно працює. А не концерн.

— Олег, хто займатиметься відбором того, що транслюватиметься? Хто курируватиме це все?

Дунда: Повинна бути сформована Експертна рада.

Це мають бути не держдіячі. Це мають бути заслужені діячі культури. І там формуються критерії. Частина цих представників має бути від Верховної Ради, частина від Кабміну. Обов'язковою є участь у цьому Ради національної безпеки.

Це ще можна обговорювати, голосуватиметься закон, можливо, будуть зміни.