Для кого грає 9-річна піаністка після загибелі батька — історія Марії Власенко у проєкті "Я не забуду"

Часто можна почути суперечки щодо праці дітей за гроші, які потім вони передають на потреби Збройних сил. Мовляв, діти не змушені працювати, вони мають відпочивати, гратися, вчитися. Але якщо ця праця рятує не лише військових, а й саму дитину в її особистому горі? Про це йдеться у новому випуску програми "Я не забуду" з Іриною Хоменко.

Щовихідних дев'ятирічна Марійка дає концерти. Мама привозить дівчинку на Ринкову площу, дістає з авто синтезатор і колонку та йде працювати на базар. А Марійка після ранкової хвилини мовчання починає свій виступ. У репертуарі — Бетховен, Бах, народні пісні, гімн України та "Червона калина". Концерти юної піаністки тривають по чотири години та збирають чимало слухачів. Проте за своєю майстерною грою маленька артистка приховує страшну особисту трагедію.

Вчителька музики, яка хоче здійснити мрію своєї 9-річної учениці

Тетяна Некрасова працює вчителькою музики в школі. Жінка погодилася на участь у проєкті "Я не забуду", аби здійснити мрію своєї талановитої учениці — дев'ятирічної Марії Власенко. Дівчинка прийшла до пані Тетяни у шестирічному віці і одразу вразила її своїм талантом та бажанням багато працювати. Тетяна Некрасова мріє побачити свою ученицю не великій сцені.

— Пані Тетяно, розкажіть про вашу роботу з Марійкою.

— Через мої руки пройшло чимало здібних дітей. Я викладаю вже 41 рік. Марійка до мене прийшла, щойно їй виповнилося шість рочків. Коли я глянула на неї, то подумала: "Божечки, що ж я маю з нею робити? Це ж дитячий садочок ще". Але це виявилася не та дівчинка, з якою потрібно було гратися і веселитися на уроці. Це була бджілка-трудівниця. Настільки працелюбна, серйозна, відповідальна дитина! 

Вона дуже музикальна, має абсолютний слух, гарне почуття ритму. Здається, трішки замкнена в собі, рідко посміхається, але коли виходить грати за інструментом, то перевтілюється. Тонко відчуває музику, вміє передати характер і зміст твору. Хочеться слухати і слухати. Марійка любить виступати. Не було ще в нас у школі такого заходу, в якому б Марійка не взяла участь. Вона грає не тільки соло, а й у фортепіанному ансамблі. Бере участь у конкурсах: дуже багато отримала Гран-прі та перші місця у США та в Польщі.

— Скільки зазвичай триває ваш урок? 

— Годину чи півтори, тому що в 45 хвилин я ніяк вкластися не можу. У нас дуже об'ємна програма. Я отримую величезне задоволення, працюючи з такою дитиною. Я її запитую, чи не втомилася вона, чи ручки не болять. А вона: "Ні, не болять". Жодного разу вона не сказала, що хоче додому. 

— Скільки разів на тиждень ви з нею займаєтеся? 

— Майже кожен день.

— Коли Марійка почала грати на вулиці біля ринку?

— У 2022 році, коли почалася повномасштабна війна. Якось одразу в неї з'явився план про те, як вона має допомогти. Репертуар завжди обираю я. 

— Я заню, що за грою Марійки приховується дуже страшна особиста трагедія. Її тата оголосили безвісти зниклим у квітні 2022 року. Як вчителька, ви відчули якісь зміни в дитині?

— Спочатку близько тижня вона не грала і не приходила до мене взагалі. Потім потрошку знову почали працювати. Вона стала менше посміхатися… Майже ніколи не посміхається. Вона закрилася, але відкривається коли грає. Музика їй допомагає.

— Чи згадувала вона якось батька?

— Так, ми грали твір Оксани Білаченко "Сподівання" — сумний, ліричний, щемливий твір за настроєм. Я запитала її про зміст твору, як вона його собі уявляє, про що сама сподівається. Вона подивилася на мене очима повними сліз і сказала: "Я сподіваюся, що повернеться тато". 

— Сьогодні ми зібралися тут для того, щоб трошечки подарувати Марійці радощів і створити привід для її посмішки. Про що вона мріє?

— Думаю, вона хоче стати великим музикантом. Це її мрія. Вона багато працює і впевнено йде до цього. Я би теж хотіла побачити свою ученицю на великій сцені, а не тільки на Ринковій площі. 

Мати 9-річної піаністки, яка допомагає ЗСУ

Мама Марійки щодня спостерігає за успіхами своєї доньки, а вночі плаче і дуже боїться, щоб її сльози ніхто не побачив. Ольга Власенко сама привела доньку до музичної школи і заохотила до гри просто неба для допомоги ЗСУ.

— Як ви відчули, що у дитини є талант? 

— Знаєте, вона народилася з такими особливими тонкими пальцями. Я відразу подумала, що буде або художницею, або музиканткою.

— Коли і як Марійка вперше допомогла нашим військовим і, зокрема, своєму батькові?

— Восьмого серпня у неї день народження. Її друзі зібрали та подарували 2900 гривень. Вона порахувала їй і відклала для тата, бо ми тоді збирали на автомобіль. Спочатку це трохи шокувало мене, але такий був вибір дитини.

— Чия була ініціатива виходити і грати на вулиці?

— До нас приїжджали також діти з оркестром грати. Тоді я подумала, що батальйону чоловіка потрібна допомога, тому запропонувала Маші, чи змогла б вона сама так зіграти. Вона тоді не знала, як це може бути. А я на день народження якраз подарувала їй синтезатор, а чоловік — колонку. Вирішили спробувати вийти. Вона боялася, тому взяла [двоюрідну] сестру з собою. Маша дуже хвилювалася, як відреагують люди. Але люди почали її хвалити і заохочувати. Коли вона вийшла грати в другий раз, то вже з'явилася впевненість. Так її і затягнуло. Люди зупинялися і слухали, хвалили, дарували солодощі, мандарини, морозиво. Військові підходили і навіть фотографувалися.

— Скільки вдалося зібрати коштів за перший виступ? 

— Близько п'яти тисяч. Грала приблизно з дев'ятої до дванадцятої дня. 

— Що тоді вдалося придбати для військових за ці гроші?

— Ми передали їх хлопцям, які купили автомобіль. Коли ми відкрили збір на автомобіль для батька, то збирали близько двох місяців. Зібрали більшу половину, хлопці додали потім.

— Чим займався ваш чоловік до війни? 

— Був будівельником, займався фасадами. 

— Марійка — єдина ваша дитина? 

— Ні у нас дві донечки. Є ще Аня.

— Як ваш чоловік став військовослужбовцем? 

— 25 лютого [2022 року] мій чоловік сам пішов до воєнкомату. Навіть мені не сказав, що туди йде. Я була в шоці і була налякана. 

— Відмовляли його? 

— Я плакала, але знала, що це нічого не дасть. Він був дуже наполегливим і впертим. Моїм завданням було лише його підтримати. Я знала, що він піде все одно. 

Він воював на Бахмутському напрямку. Тоді тривали важкі бої. А потім страшна звістка прийшла в нашу сім'ю. Шостого квітня мені повідомили, що мій чоловік не вийшов на зв'язок по рації. А я в той день собі місця не знаходила і щось відчувала, хоч і думала, що просто накручую себе.

До ранку ще була надія, що він знайдеться в госпіталі без пам'яті чи в полоні. Жила з цією надією півтора місяці, поки не підтвердилося, що він загинув. Спочатку він був як безвісти зниклий, а потім вже надійшло підтвердження про смерть. Тіло евакуювати не вдалося. 

— Поки вам чоловік вважався зниклим безвісти, що ви говорили дітям?

— У день, коли ми пішли здавати ДНК, перед дітьми ця тема була закрита. Навіть у поліції я просила, щоб діти не чули цього. Але коли ми прийшли додому після цієї процедури, меншенька сказала: "Наш тато загинув". Де вона це почула — я не знаю. Дитині нічого не треба було пояснювати, вона, напевно, сама все здозуміла.

Марійка дуже важко сприйняла те, що батька більше немає. Відмовлялася вірити. На той час їй було вісім років, а вона сказала, що хоче взяти ножа і встромити Путіну в саме серце. 

— Як ви пояснюєте дітям, що немає місця, куди прийти до батька? Адже могили немає. 

— Навіть говорити на цю тему не хочу. Я не знаю, як їх підготувати до цієї розмови. А вони самі і не питають. Для нас вдома ця тема закрита. Часом сусіди, напевно, думають, що я з'їхала з глузду через мій сміх. Це сміх крізь сльози. Я не маю права здаватися. У мене діти. Від цієї страшної звістки вони за один день подорослішали на 10 років, здається.

— Як Марійка пережила втрату батька? Я знаю, що вона почала заїкатися. 

— У неї і до того трохи була проблема з мовою, але сталося загострення.

— Через який час після страшної звістки про батька Марійка повернулася до концертів на вулиці? 

— Через півроку. Сказала: "Як немає мого батька, я буду грати для чужого". Я не змушувала її. Хочеш — іди. Це було її добровільне рішення — йти і грати для ЗСУ.

— Скільки всього зібрала Марійка?

— Понад 150 000 гривень. Я навіть не рахую. 

— Місцева влада якось відзначила її?

— Так, перед Днем волонтера її вручили відзнаку "Волонтер України". Нагороджував наш мер. Я пишаюся моєю дитиною. Розумію, що тепер живу не даром.

9-річна піаністка, яка після втрати батька грає для чужих татусів

У студії програми "Я не забуду" дев'ятирічна Марія Власенко зіграла кілька композицій та зізналася, що її улюбленим композитором є Людвіг ван Бетховен. Сама дівчинка мріє в майбутньому теж стати композитором та виступати на великій сцені.

Художній керівник та головний диригент Заслуженого академічного ансамблю пісні і танцю Збройних сил України Дмитро Антонюк записав для Марійки відеозвернення, у якому запросив її зіграти на одному з концертів колективу. Звернулася до юної піаністки і співачка Злата Огнєвіч, яка свого часу була вокалісткою Державного ансамблю пісні і танцю Збройних сил України. Вона запросила Марійку на свій концерт у Вінниці.

Попередні випуски "Я не забуду":

• 1,5 млн за похід з Києва до Лісабона, важке захворювання та 10 років пошуків брата — історія Петра Скрипки у проєкті "Я не забуду"
• Як склалося життя героїв після участі у проєкті "Я не забуду" — підсумки 2023 року
• Чому 10-річний хлопчик заробляє на собаку-поводиря — історія Макара у проєкті "Я не забуду"