Діти та собаки — як правильно поводитися: "Утро Дома" з письменницею Настею Мельниченко

Собаки — це не завжди милі та добрі тварини. Кожна з них має свій характер, а іноді — навіть травми. Тому собаки в певних ситуаціях можуть агресивно поводитися і нападати. Це важливо пояснювати дітям.

Що мають знати діти про собак і яких правил повинні дотримуватися як господарі тварин, так і оточення — розповіла активістка та письменниця Настя Мельниченко в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Анастасія Касілова та Анна Кузіна. 

— Ти відома як борчиня за права жінок, ти борешся проти булінгу в школах, за збереження культурних цінностей. Сьогодні ти прийшла з книгою про собак. Чому?

— У мене виходить восьма книга. Книга для мене — один із інструментів активізму. Цього разу мій фокус уваги був спрямований на відповідальне собаківництво. Дуже хотілося написати книгу, в якій дітям у доступній простій формі я розповіла, з чим стикаються люди, коли заводять собаку. Тому що часто, коли пишуть для дітей про собак, — це щось дуже позитивне, це якісь слухняні собачки, з ними так весело. Насправді собаки бувають різними.

У цій книзі старого сліпого пітбуля знаходять на вулиці. Він поранений, його виходжують. Але з тим, як його рятують, як його виходжують, виявляється, що він дуже непростий пес. Має дуже багато проблем: зооагресія, проблемна поведінка. У цій книзі розповідається, чому він це має. Не тому, що це така порода, не тому, що він поганий, а тому, що до того, як його знайшли, життя в інших господарів було сповнене негараздів. З'ясовується, чому так склалося, чому він опинився тут і зараз у такому стані.

Книжка призначена для віку 7-10 років.

— Це реальні історії з життя, чи ти все вигадала?

— Це реальна історія, вона списана з мого пса — пітбуля Пікселя, якого підібрали на вулиці, десь на трасі. Він був викинутий.

До його появи в житті я перебувала в ілюзії, що собаки це завжди так просто, так легко. До цього було двоє собак. Перший був пудель із гарної родини. Це важливо, звідки вони походять. Другий був бордоський дог від заводчика. Це були абсолютно безпроблемні собаки.

Коли в моєму житті з’явився Піксель, це було прозріння, що може бути так. Проблеми були на кожному кроці. Наприклад, він боявся пройти через двері, боявся зайти на кухню, він неадекватно реагував на собак. Його лякають люди у шоломах, його лякають телефонні камери. Це собака з купою проблем.

Я вперше зіткнулася з тим, що треба водити його на тренування, треба дуже ретельно з ним займатися. Кожен похід із ним до лікаря — це як спецоперація. Я маю поїхати перша, маю розчистити дорогу, щоб нікого не було на дорозі. Потім заходимо ми і стежу, щоб ніякий собака не зайшов.

Коли ми почали аналізувати причини, чому так сталося, з’ясувалося, що, ймовірно, його використовували в боях, з ним дуже погано поводилися. Вся травма, весь цей багаж нам дістався. Я говорю "нам", тому що ми разом з хлопцями тримаємо цього собаку. Для нас це був зовсім інший досвід, про який хотілося розповісти. Бо про це рідко говорять із дітьми. Їм здається, що я там підберу собачку на вулиці, це буде іграшка. Але це не так. Це може бути собака із проблемою, своїми травмами. Про це важливо говорити у книгах.

— У вас ще одна собака — Латочка.

— Латочка у книзі — це бультер’єр, якого виховували у сім’ї. Можна побачити величезний контраст між собаками, коли це відповідальне собачництво. Коли собака, наприклад, пройшла навчання собаки-компаньйона, його не використовували в якихось поганих практиках — це одне. І для контрасту цей старий, нервовий, дуже дивний пес. Це дуже великий контраст.

Що важливо у цій книзі — ми намагаємося зняти стигму з собак, яких усі називають бійцівськими. Насправді так не можна говорити, тому що немає в міжнародному класифікаторі порід собак групи "бійцівські собаки". Бійцівські собаки — це ті, хто брав участь у боях. Якщо собака не брала участь у боях, але вона є пітбультер’єром, бультер’єром або стаффордширським тер’єром, то її некоректно називати "бійцівською". І я дуже закликаю людей відмовитися від такої позначки, від такої назви.

— Є якісь правила, як повинні поводитися господарі з собаками в громадських місцях, на вулицях, у парках, де є, зокрема, діти?

— Це неоднозначне питання. З одного боку, так, безумовно, є правила. Наприклад, що собака має бути в наморднику, собака має бути на повідку, незалежно від розмірів. Я дуже часто стикаюся з тим, що у мене собака йде на повідку та в наморднику. А чийсь веселий собака, нехай він буде 300 разів добрий, але він без повідця. Він підбігає до мого пса. Мій пес демонструє їй агресію, і ця собака його кусає. А мій не може їй відповісти, бо він у наморднику. Кому цього хочеться?

У нас ходити без намордника може лише пес, який здав нормативи за програмою собака-компаньйон. Тоді можна, навіть якщо це буде пітбуль, стаффордширський тер’єр, бультер’єр.

— Що це означає? Що цей собака не може нікого вкусити, що б не відбувалося?

— Це означає, що її настільки натреновано, що піддається абсолютному контролю з боку господаря.

— Але ж бувають ситуації, коли підходять батьки з дитиною, просять погладити собаку. Хазяїн дозволяє, бо собака добра. Але діти можуть поводитися непередбачено — наступити на лапу, смикнути. І собака може цапнути за таке.

— Ми підходимо до іншої частини питання. Люди мають пам’ятати, що собаки керуються інстинктами. Якщо собака бачить, що дитина біжить, кричить "Аааа", собака починає реагувати. Або, наприклад, чому собаки реагують на людей, які бояться собак, тому що вони зчитують, що ця людина поводиться не так, як інші, і це викликає інтерес. Це не агресія.

Навіть на своїх собаках я це бачу. Ми йдемо на двір. Якщо людина боїться, вона, наприклад, призупиняється, починає йти повільно чи оминати. Собака моментально реагує — ага, щось із цією людиною не так. Так само собака реагуватиме, наприклад, на п’яних.

Собаки не люблять, коли їх згори обіймають. У них, коли два самці або самець-самка зустрічаються і один собака кладе на іншого лапу, це означає, що він стверджує свою перевагу. І коли собака почувається крутою, а до неї підходить якась дитина і починає їй класти лапу на загривок, це сприймається як хамство. Або коли дивляться у вічі собакам. Собаки дивляться один одному у вічі під час агресії. Відповідно, якщо дивитися великими очима на собаку, він може це сприйняти як напад.

— Як тоді треба поводитись із собаками, зокрема дітям?

— Важливо, по-перше, спитати господаря. По-друге, сісти, простягнути руку. Собака сам повинен підійти. Тобто не нав’язуватися. Ми повинні взаємно поважати одне одного.

— Розкажи про свої попередні книги. Про що вони?

— Є книга про пригоди трьох підлітків у селі. Ідея цієї книги була побудована довкола того, що в Україні дуже багато сіл із дивними назвами. Наприклад, Хрулі — "Що я знаходжу в Хрулях?" — це реальне село. Або "Від Хрулів до Зюзюк". Зюзюки це теж реальне село. Є, наприклад, хутір — Свинолупівка. Якщо поїздити цими селами, то можна зібрати химерну карту з дивних сіл з дивними назвами. У кожному селі є своя історія. У цих книгах розповідається історія людей цих сіл, пригоди.

Окрім мистецьких, є науково-популярні книги, зокрема з історії України, бо я за освітою історик. Відповідно, досить компетентна, щоб про це писати.