Історія однієї депортації, Або як кримська татарка Усніє Сейдаметова вдруге переживає розлуку з батьківщиною

Усніє Сейдаметова народилася в Криму, пережила Другу світову війну, депортацію, повернення додому та нову окупацію. Жінка пригадала, яким страшним було перше вигнання та зізналася, що чекає перемоги України, бо хоче знову повернутися до "маленької Швейцарії" — рідного села у Криму. Історію родини Усніє Сейдаметової розповідаємо у сюжеті "Ранку Вдома".

Усніє Сейдаметова народилась у Криму у селі Сююрта́ш Бахчисарайського району. Батьки працювали у колгоспі, виховували чотирьох дітей. Не встигла Усніє Сейдаметова піти у перший клас, як розпочалась Друга світова війна. Вона на власні очі бачила захоплення рідного дому.

Родина Усніє Сейдаметова мала двоповерховий будинок. Німці окупували другий поверх, тож родина вимушено перебралася на перший. Жінка згадує, що там було холодно і діти часто хворіли. Німці чи не щодня виїжджали з Бахчисарая до Севастополя. Її батько намагався виходити на роботу раніше, адже обстріли дедалі частіше лунали вдень.

"Війна триває. Скрізь чути вибухи, кожну хвилину ми чули, як десь зриваються бомби. Згодом усі стали звикати. Коли сутеніло, ми вимикали світло та закривали вікна, щоб нічого не було видно", — розповіла корінна мешканка Криму Усніє Сейдаметова.

У селі переважно жили кримські татари. На світанку 18 травня радянський солдат постукав у двері. В цей час голови родини вже не було вдома, а діти ще спали. Її матір була у розпачі. Військовий порадив узяти речі, попередив, що дорога буде далекою.

"Десь о третій ранку батько пішов поливати картоплю. Брат у цей час працював в Севастополі, там він прибирав вулиці. Двері відчинив дядько. Потім вийшла мама. Високий чоловік сказав російською мовою: "Вас висилаємо з Криму. Маєте 15 хвилин на збори!". Я все це чую, майже нічого не зрозуміла і почала плакати. Мама заспокоювала мене, говорила:"Не бійся. Чоловік каже, що нас відправлять до теплої країни". На вулиці вже чекала вантажівка", — веде далі Усніє Сейдаметова.

Жителів села вивезли до найближчого залізничного вокзалу. Саме там збирали всіх кримських татар.

"Нас всіх завантажили в машину. Ми не встигли взяти з собою документи. Привезли в Бахчисарай на залізничний вокзал. У нас не було ані води, ані їжі. Ми взагалі думали, що нас везуть на розстріл. Потім водій сказав, що нас відправлятимуть туди, де тепло. Наших сусідів я вже побачила у вагонах", — сказала жінка.

Дорога у невідомість тривала понад тиждень. Зупинялися тільки на великих станціях. У цей момент люди намагалися надихатися, усіх мучила спрага.

"Батько знайшов води й приніс нам. На великій зупинці люди почали щось готувати. Дорога була далека. Мама весь час мене заспокоювала, мовляв, скоро доїдемо", — пригадала Усніє Сейдаметова.

Йосип Сталін — радянський лідер, звинуватив весь кримськотатарський народ у зраді та нібито співпраці з німцями. Це сталося 1944 року.

За добу понад 200 тисяч кримських татар цілими ешелонами депортували з батьківщини — Криму. Переважно це були діти, жінки та люди похилого віку. Скільки точно людей депортували, достеменно невідомо.

Депортація тривала з 18 по 20 травня. Кримських татар вивезли здебільшого у Сибір та Середню Азію. Чверть так і не доїхала до місця призначення, ще чверть померла від холоду, голоду і хвороб. Чоловіки депортованих жінок продовжували воювати до перемоги, а вже після того шукали свої родини.

"Я постійно бачила сон про Сююрташ. Мамі розповідала про те, що мені снився дім. Село було дуже красиве. Зараз його називають маленькою Швейцарією. Село все у квітах. Тільки но закінчиться війна, тільки но переможемо, відкриється дорога додому. Так ми між собою говоримо. Київ дуже красивий. Люди гарні, але я однаково хочу додому, до Криму", — резюмувала Усніє Сейдаметова.

Всі розмови в будинках кримських татар й тоді були про Крим, про рідну землю. Лише після смерті Сталіна в Узбекистані зародився національний рух. Кримські татари проводили збори вдома, організовували акції протестів на Красній площі у Москві. Активних учасників затримували, засуджували, звільняли з роботи та відраховували з університетів. Лідер кримських татар 15 років відсидів у радянських таборах і тримав найдовше у світі голодування. Не їв 303 дні.

"Звісно, ми розуміли, що можуть бути арешти. На це йшли свідомо. Від того, як поводяться арештовані, залежало дуже багато. Важливо здобути моральну перемогу, тільки тоді ми матимемо послідовників. Якщо ти каєшся, поводишся не дуже грамотно, ефекту не буде. Тому, коли мене заарештували, я усвідомлював, що це справді було політичне рішення", — пригадав лідер кримських татар Мустафа Джемілєв.

Депортація кримських татар стала одним із найяскравіших прикладів злочинного радянського режиму. Його спадкоємиця Росія 2014 року окупувавши Крим, намагається знищити корінний народ. Дев'ять років на півострові не вщухають репресії проти кримських татар.

Також цікаво:

• Концерт "Симфонія Криму. Повернення": як відбувалося дослідження півострова через музику
• Авторки подкасту "Захисниця. Imayeci" розповіли про те, як та для чого збирають історії кримськотатарських жінок
• Національний корпус кримськотатарської мови: як та хто створює освітню платформу онлайн
• Як триває боротьба українського Криму проти російських окупантів
• Ми пишаємося, що є частиною України, — добровольчий спецпідрозділ "Крим"