"Демократія" в підвалі: про українців в окупації та перспективи Кримської платформи говоримо з Сергієм Куніциним

Іде восьмий рік окупації Криму Росією. Протягом цього часу захоплений Кремлем український півострів перетворився на місце несвободи, міжнародні партнери України та правозахисники говорять про масові порушення прав людини російськими властями Криму.

Упродовж усього цього часу Україна за підтримки світової спільноти шукає можливості деокупації півострова. 23 серпня у Києві відбувся установчий саміт Кримської платформи, де крім України взяли участь делегації із 46 країн світу. Підсумком роботи високого зібрання стало підписання спільної декларації.

У Росії саміт негайно засудили, назвавши "незаконними зборами" та "посяганням на територію Росії".

Тим часом Кримська платформа стала масштабним майданчиком, який повернув до світової політичної та інформаційної повістки питання окупації Криму Росією.

Перейти до реальних дій з деокупації Криму закликав міжнародну спільноту голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, виступаючи на спеціальній сесії Кримської платформи. Він наголосив, що Кремль не виконує жодної з вимог, висунутих міжнародними організаціями впродовж семи років.

"Здається, настав час, коли стан глибокої заклопотаності, в якому міжнародна спільнота перебуває впродовж семи років, має змінитися станом максимальної мобілізації та переходом до практичних дій. Кремль, як би ретельно він не намагався це приховати, усвідомлює, що рано чи пізно йому доведеться вивести російські війська з Криму та розпустити окупаційні адміністрації", — акцентував Чубаров.

Про перспективи Кримської платформи, інструменти стримування російської агресії, а також життя українців в окупованих районах Донбасу та Криму у програмі "Украина на самом деле" телеканалу "Дом" говорить учасник Кримської платформи, голова Консультативної ради у справах ветеранів війни, сімей загиблих (померлих) захисників України Сергій Куніцин, який до 2014 року обіймав різні керівні посади в АРК — був головою Севастопольської міської державної адміністрації, головою уряду Автономної Республіки Крим, представником президента України в АРК.

Ведучий програми — Денис Похила.

— Тиск на Росію. Які ще обмеження можна накласти в майбутньому на Російську Федерацію за анексію Криму? І не забуваймо про Донбас.

— Ну, якщо щодо Донбасу було та залишаються дві переговорні майданчики (Нормандський формат і Мінський формат), то щодо Криму до Кримської платформи такого формату не було. І я, як прем'єр-міністр Криму, губернатор Севастополя, людина, яка прожила політичну історію життя, не втомлювався говорити: слава богу, що президент Зеленський зробив ці кроки.

Адже щодо Криму та Севастополю ми обмежувалися з 2014 року тільки резолюціями та майданчиком ООН, та іншими міжнародними інстанціями, санкціями. А всередині країни ми не ухвалювали таких рішень.

Зеленський оголосив указом 26 травня Днем окупації Криму, РНБО ухвалила програму деокупації Криму та Севастополя, і нарешті, Кримська платформа, на якій я був, 46 країн, і Нова Зеландія присусідилась 47-й. Це дуже важливий стратегічний крок.

Тому що, якщо щодо Донбасу Росія з нами веде перемовини, але виставляючи себе не в ролі учасника війни, а в ролі спостерігача. Якщо Донбас вони готові нам, вибачте, "впихнути" на своїх умовах (що спочатку вибори — потім війська виведуть, на що Україна не може погодитися), то щодо Криму та Севастополю для Росії питання закрите, вони його обговорювати не хочуть.

— Для того, щоб Росія говорила, її потрібно, умовно, примушувати. Були такі тези, зокрема на Кримській платформі. Примушувати можна по-різному. Можна просто говорити, а можна грюкнути кулаком по столу, вчинити якусь дію...

— Я застав у Росії правління Єльцина. Я вважаю, що за єльцинської епохи неможлива була окупація Криму. Не було таких передумов і рухів у бік Криму. Більш того, його знаменита фраза: "Прокинувся вранці — подумай, що ти зробив для України?".

Віктор Степанович Черномирдін, який був прем'єр-міністром, послом, також дуже любив Україну. І я не уявляю, щоб за Черномирдіна таке було.

Зараз, за Путіна, це стало можливим. І, якщо з нами не хочуть говорити про нашу територію, значить, ми повинні були створити платформу, де ми говоритимемо без них про Крим і Севастополь.

Я ось перебував на саміті, спілкувався та говорив: слухайте, я не очікував, що буде 46 країн (47 з урахуванням України, — ред.). Я думав, менше. І незважаючи на те, що Росія робила серйозні зусилля, майже 50 країн приїхало.

Мені здалося, що багато хто з тих країн, хто брали участь, розуміли, що якщо 40-мільйонну країну спробували завоювати, відібрали 15-20% території, то, що буде з тією ж маленькою Естонією, Литвою, або Латвією?

— Країни Балтії нас розуміють, Польща нас розуміє. Але є Німеччина, яка працює з Російською Федерацією за проєктом "Північний потік-2". Є країни, які нас не розуміють і не бачать.

— Черчилль казав: "У політиці немає друзів, є вічні інтереси". Тому у кожного свої інтереси. Ви ж розумієте, "Північний потік" — хто генеральний директор його будівництва? Колишній канцлер Німеччини (Герхард Шредер, — ред.).

Цілком очевидно, що ні Крим, ні Донбас військовим шляхом ми не повернемо. Повернули б, якби не Росія, не російські війська. Але це неможливо, тому що це просто кровопролитна війна з величезними втратами.

Тому тільки на міжнародному рівні. Кримська платформа — це стартовий майданчик. І дуже серйозно працює прокуратура Криму. Я давав свідчення кілька років тому. Я сам здивувався, коли побачив, скільки документів, на скількох людей, колабораціоністів, тих, хто зрадили Україну, будучи на державній службі у погонах, скільки вже доказів зібрано.

Все це піде до міжнародних інститутів, до міжнародних трибуналів, до Гааги, до ПАРЄ і так далі. Тому треба працювати на майданчику ООН, на Кримській платформі.

І найголовніше. Для того, щоб повернути територію — це не просто повернути шматок землі. Потрібно повернути людей. Потрібно повернути свідомість. А для цього ми повинні зробити так, щоб кримчани, севастопольці, донеччани, луганчани, заїжджаючи на материкову Україну, говорили: "Хочу тут жити, тому що у них краще, тому що якість життя краща".

Один вам наведу приклад. Потрібні вчинки. Безвіз із Європою — вчинок. Щойно це сталося, й українці без віз стали їздити до Шенгенської зони, покажіть мені кримчан, севастопольців, і донеччан, хто викинув українські паспорти? Сотні тисяч кинулися на українську територію оформляти українські паспорти.

— Якими повинні бути наступні дії української влади, щоб Росія хоча б зупинилася у своїх порушеннях у Криму?

— Так звана "влада" декларує, що у Криму три мови. Але ми у 2003 році за Кучми побудували першу українську гімназію у Сімферополі, найкрасивішу в Україні. Ви знаєте, говорили мені, а чи підуть туди діти? 6 осіб на місце був конкурс. Якщо ви такі демократи, якщо ви проголошуєте, що у Криму три мови: російська, українська і кримськотатарська, чому ви перейменували першу українську гімназію? Її ж перейменували на російську, й там факультативно діти вчать українську мову.

14 кримськотатарських шкіл ми побудували свого часу. У Криму ж представники понад 100 національностей.

У 1994 році ми створили першу в країні вільну економічну зону "Сиваш" на півночі Криму, яка врятувала промисловий потенціал Криму. Там хімічні гіганти — содовий, бромистий завод, "Титан". Ми там реалізували інвестпроєкти, дали пільги.

Я вважаю, що в прилеглих до Криму районах Херсонської області (Новотроїцькому, Каланчацькому і так далі), і на Донбасі зокрема треба створити територію пріоритетного розвитку.

Наприклад, можна оголосити весь Донбас територією пріоритетного розвитку. Але з дією на підконтрольній Україні території. І звільнити малий і середній бізнес від податків, дати їм податкові канікули.

І, коли тут усе почне розвиватися, ми донеччанам і луганчанам з того боку скажемо: "Ви хочете, щоб у вас були такі самі пільги, щоб розвивався бізнес? Повертайтеся сюди, й ви отримаєте такі самі преференції податкові, як тут". Потрібні нестандартні економічні кроки, зокрема.

— Від економіки перейдемо до людей. Порушення прав людини у Криму — це величезна проблема. Як ми з цим можемо боротися, вже маючи інструменти Кримської платформи?

— Я нещодавно зустрів одного хлопця, кримського татарина, який приїхав із Криму. Я його запитав, як справи. Він каже: "Ти знаєш, у нас немає жодного імама в мечеті, який не сидів би у СІЗО". Я кажу: "Чому?". "А тому що викликають до ФСБ, і кажуть, ставте камери відеоспостереження у мечетях. Коли імам починає говорити про те, що, а як же таємниця сповіді, йому кажуть, а як же тероризм?". І він каже: "Той, хто погодився поставити відео, того не чіпають, а хто не погодився, той мінімум тиждень просидів у підвалі". Ось вам і демократія.

Тому треба використовувати всі міжнародні інститути від ООН до ОБСЄ і міжнародних судів, і накопичувати матеріал. Адже колись прийде цей час все одно, і всім буде дана оцінка, в першу чергу правова.

Але найголовніше — поліпшити якість життя на підконтрольній території. Якість життя людей — це найголовніший показник у будь-якій країні, "у нас краще, ніж там", тоді люди скажуть: "Я хочу в Україні жити, тому що там краще, там дихається вільніше, там свобода слова, там демократія править і закон".

— Добре, ми зробимо й покажемо, що у нас краще. І що, Росія забере свої війська та піде з Криму?

— Я не вірю в те, що вона це зробить. Тут вже з погляду військово-стратегічного, мілітаристського, вплив на Росію може чинити лише один фактор: чим ближче Україна буде до вступу в НАТО, чим швидше вона до нього вступить, тим швидше Росія буде змушена йти назад.

Тому що НАТО на сьогодні — це єдиний альянс, на який Росія не нападе, тому що там колективна відповідальність. Адже у 1996 році, коли Єльцин, Кучма, президенти Франції та Німеччини, Сполучені Штати, Китай — ядерні держави підписували нам гарантії Будапештського меморандуму, ми ж усі були переконані в тому, що є міжнародний документ, і наші кордони захищені, ми за це віддали третій у світі ядерний потенціал. Ми, по суті справи, не отримали нічого, отримали тільки гроші на те, що підірвали шахти, й віддали тисячі ядерних боєголовок. Але, як бачите, Україна повірила.

Чому на Кримську платформу приїхало 46 країн, і ще приєднуватимуться? Тому що все більше у світі починають розуміти, що, якщо немає колективної захисної організації, то сьогодні міжнародні договори для таких країн, як Росія, нічого не варті.

Росія ж теж вийшла з низки міжнародних угод. Вони ж вийшли із зобов'язань виконувати рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Вони ухвалили зміни до Конституції, розуміючи, що вони не виконуватимуть міжнародні рішення, зокрема з політичних переслідувань у Криму. Вони ухвалили зміни, які свідчать, що їх законодавство вище, ніж законодавство європейське.