"Дом" на Донбасі. Зустрічі в Краматорську, Маріуполі, Сєвєродонецьку
01 Лютого / 2021
Ми запланували поїздку на Донбас майже на один тиждень. У понеділок рано вранці я разом з директором каналу Юлією Островською та колегами редакторами Максимом Кречетовим й Олегом Борисовим зустрілися в вагоні поїзда "Інтерсіті" в Києві. Настрій був бадьорий, адже це перший день скасування локдауну, а попереду нас чекають Краматорськ, Сєвєродонецьк, Маріуполь. Три ключових міста, де ухвалюються рішення, що впливають на нинішній Донбас. Близько опівдня, проїжджаючи Слов'янськ, у мене з'явилося дивне відчуття — я не вийшов на станції, яка була в моєму маршруті кінцевою з 2015 року. Саме тут 6 років працює студія "Новин Донбасу" в місцевій бібліотеці. Але сьогодні я вийшов в Краматорську, де нас вже чекали місцеві журналісти та представники громадських організацій. Це місто зараз є тимчасовим центром Донецької області. Тут розгорнула свою роботу й обласна військово-цивільна адміністрація — на вулиці Олекси Тихого, яка до 2016 року була названа на честь Орджонікідзе. Вулиця проходить уздовж автотраси Н20. З'єднує Слов'янськ — Краматорськ — Дружківку — Костянтинівку. Ділянка траси в усіх цих містах носить ім'я Олекси Тихого, який народився в Дружківці. Символізм Н20 ще й тому, що вона з'єднує Слов'янськ з Донецьком і далі йде на Маріуполь. Основними ділянками цієї дороги ми потім поїдемо до Азовського моря.
Для мене і для мого земляка з Донецька Макса Кречетова ситуація в Краматорську не нова, але колеги Юлія та Олег щиро дивувалися, побачивши Краматорськ настільки впорядкованим. Олег описав свої враження в TikTok:
Стереотипне сприйняття Донбасу в Києві зазвичай малює розруху, безнадію та нещадні проблеми з екологією. Місцеві мери, кожен по-своєму, пояснюють подібні уявлення, їх інтерпретації залежать від політичної приналежності. Але в чому вони сходяться — люди мало подорожують Україною, тому Маріуполь та Краматорськ запрошують усіх подивитися на крейдяні скелі, Святогірську лавру, погуляти по Клебан-Бику, відвідати Маріупольський художній музей імені Куїнджі.
У наших містах неохоче говорять про війну. Семирічний стрес і важкі спогади про те, як в 2014 році регіон залишився без влади і з примарними перспективами, все ще живі. Це обговорюють обережно, адже в кількох км від мирного життя стоять КПВВ, військові зі зброєю, а в 100 км від Краматорська все ще діють незаконні збройні групи, які оголосили себе владою і відрізали наш Донецьк від мирного життя. Незабаром мине рік відтоді, як "ДНР" не випускає людей зі своєї території на українські КПВВ. Більшість же в Краматорську та Маріуполі — за відновлення єдиного Донбасу під прапором України, а ізоляціоністи, які вважають "стіну" панацеєю, тут в меншості. Як і по той бік — ізоляцію від своїх земляків підтримують в основному ідейні маргінали.
Героїзм Донбасу сьогодні — це такі міста як Маріуполь і Краматорськ. Можна було б скласти руки, заявити, що це прифронтовий регіон, відмовитися від виборів. Але життя завжди перемагає. На зустріч в Краматорську прийшли члени громадських рад, журналісти новостворених регіональних телеканалів і ЗМІ, депутати місцевих рад. Деякі говорили: "Ми тут на місці, і нам видніше, що відбувається, зрозуміліше". Це і стало головною причиною того, чому "Дом" вирішив відкрити бюро в Краматорську, а потім ще і в Сєвєродонецьку та Маріуполі.
Спотворення, які виникають в суспільній свідомості, можна обійти, якщо глибоко розуміти місцевий контекст.
"Дом" і ставить перед собою саме таке завдання: максимально неупереджено й об'єктивно інформувати як самих жителів Донбасу, так і всю Україну про те, що ж насправді відбувається в цьому регіоні. Чи дійсно тут "реванш"? Чи правду кажуть, що тут всі сплять і бачать себе в Росії? Де проходить межа між великим бізнесом і громадянським суспільством?
Чотири дні ми зустрічалися з чиновниками, військовими, журналістами, активістами та блогерами, щоб увібрати в себе, як губка, потреби цих людей, дізнатися глибше місцевий контекст і найголовніше — зробити свій внесок у фундамент миру на Донбасі.
Дотримуватися балансу — це обов'язок журналіста. А як це — діяти журналісту в умовах, коли твій будинок сьомий рік під постійними атаками як Росії, так і деяких українських акторів, які не знаходять нічого кращого, ніж будувати свою політичну і громадську кар'єру на наголошенні розбіжностей, конфліктів, відмінностей ідентичностей.
Київ ухвалив рішення вкласти державні гроші в розвиток телеканалу "Дом". Вперше за 7 років зроблена спроба надати загальнонаціональне звучання голосів тих, хто виявився не по своїй волі в Красногорівці, Мар'їнці, Донецьку. Людям потрібна підтримка, а не постійний струс з усіх боків — жити на полі бойових дій або в окупації ніхто не планував.
Комерційні або ідеологічно орієнтовані телеканали не підуть по шляху "Дому" — їм потрібні рейтинги та скандали. Чи потрібно це людям Донбасу, або є запит на якийсь інший контент? Відповідь на це питання ми відшукали під час нашої поїздки.
