"Аудиторія від мене чогось чекала, а я написала молитву": інтерв'ю з реп-виконавицею alyona alyona

Українське мистецтво зараз, під час війни, об'єднує наших громадян у всьому світі. Реп-виконавиця alyona alyona почала волонтерити, а потім брати участь у благодійних концертах та проєктах.

Чи важко під час війни творити та писати музику, у чому артистка знайшла себе та які має творчі плани — alyona alyona розповіла в ефірі програми  "Ранок Вдома".

Ведучі — Юрій Критенко та Анна Кузіна.

— Розкажіть, де вас застало повномасштабне вторгнення Росії до України?

— 23 лютого я переїхала від колишнього хлопця до нової квартири і ночувала там одну-єдину ніч, саме з 23 на 24 лютого. І застала війна мене там. Застала дзвінком від Марини Круть, української виконавиці, бандуристки. Вона мені сказала: "Альона, ти це чуєш?" Я говорю: "Що чую?". А вона каже: "Прийшла війна, збирай тривожну валізу". І я почула.

Що мені робити? Ось що робити? Що класти в цю валізу? Куди йти? Така паніка охопила. Єдине, що у нас є робочий чат, у нас у ньому є співробітники, наші колеги, які, скажімо так, усе це вже переживали в Луганську. І от якби не вони, мені здається, що я не знаю, що я робила б. А вони якось так зібрано і чітко все написали: друзі, без паніки, без паніки, все буде добре, слухайтеся вказівок держави, зачекайте, зараз все буде, вся інформація з'явиться, ніхто нікого не покине, не треба гнати гарячку, не панікуйте , головне — без паніки, думайте, що найголовніше, що вам потрібно вирішити — куди ви можете поїхати. І ці друзі зі столиці не виїжджали. Ці друзі стали батьками на четвертий день війни, і ми маємо поповнення в команді.

— Як ви почали волонтерити і чому?

— Ну, перший тиждень моє волонтерство було в інтернеті. Бо маю дуже великі соціальні мережі. Перше та друге — кількість звернень європейських журналістів. Для мене це було неочікувано, бо було два роки локдауну. І чомусь я не думала, що буде так. Мені просто почали масово писати.

Ти даєш інтерв'ю одному виданню і тобі ще пише п'ять із цієї країни, які є політичнішими чи ще якісь. Перший тиждень я сиділа у телефоні. Потім мої підписники помітили, що у мене проблеми з лівим оком. І я зрозуміла, що дев'ять годин екранного часу в телефоні це не ок, і я пішла працювати руками.

Спочатку пішла до аптеки працювати, бо ліки зі столиці перестали доставляти. І ми з татом їздили, забирали ці ліки з Києва, привозили до аптеки. Це була єдина така в районі працююча аптека. Тобто до нас черга в 50 людей стояла з 8 ранку до 18 вечора. І з самого ранку, ще до відкриття, вже стояла черга.

Просто люди з усіх сіл, хто звідки міг, приходили, плюс нам давали списки в інтернеті, і ми складали. Типу хтось пише: складіть нам список на таке село, волонтерка. Ок. Усі ми пішли, поїхали. Одна продає, а інша складає за списком, кидає ліки, які можна замінити. Просто все вже вигрібали як могли.

Потім через тижні два ліки зі столиці вже почали доставляти, відповідно, вони з'явилися у всіх аптеках. Ажіотаж спав. І ми пішли з подружками до місцевого волонтерського центру, де вже було налагоджено роботу з виробництва сіток та камуфляжу тощо.

Потім туди приходило багато дівчат. І ми пішли до ще одного волонтерського центру, де було менше людей, де працювали швачки, шили плитоноски, тактичні аптечки. Бронежилети вони просто без плит зараз шиють. Просто все — ось, мілітарі текстиль, що могли.

І ми ці всі речі пакували, складали, збирали аптечки, робили якісь пакунки для військових ЗСУ. Постійно до нас приходили, розповідали, що як. І вже потім я вирішила, що варто їхати до Європи.

— А ось багато людей зізнаються, що не можуть зараз слухати музику взагалі. Чи важко було слухати музику, писати пісні?

— Цілком з вами згодна, що й не до музики. Я із категорії тих артистів, кому було не до музики. І вся аудиторія від мене на щось просто чекала. Давай! Я написала молитву. Маленький віршик, все. Це все, що я відчувала, все що я змогла. Все, що з мене вийшло.

Мені було складно писати якісь тексти. Всі чекали на якийсь там реп. А я щовечора молилася, бо я просто жінка. Я відчувала цю потребу в собі. Ми звернулися до Яни, показали їй цю штуку, і вона написала ще й вокальний приспів. Щоб усе можна було якось оформити… Хоча б у маленький музичний твір, а не просто віршик, скажімо так.

А потім, коли вже вигнали росіян з окупованих сіл Київської області й у нас почалося розмінування, почалися комендантські години цілими днями. Їх було чотири поспіль. Тоді вже я сіла, і я мала час писати реп.

Написала якийсь злий реп-куплет, таке — все, що накипіло, що нагоріло, і мені дуже хотілося порівняти українського воїна славного з російським мародером просто. От мені якось так закортіло. І я все це висловила. А ще ми релізили трек про Великдень, але він був написаний все ж таки в період локдауну і більше стосувався карантину, але історично склалося так, що він став актуальним зараз.

— Як ви вирішили поїхати до Європи? Де ви зараз?

— Так, я в Європі. Я більше асоціюю себе з людьми, які на одному місці не затримуються. Я постійно десь. Немає певного місця дислокації. Тобто якщо запитати, де я живу, то зараз у Варшаві три дні. А потім поїду до Ірландії, до Дубліна, потім поїду до Берліна на один день. Потім Прага, Словаччина і пішло-поїхало.

— У яких благодійних концертах ви брали участь?

— Частина благодійних, частина — комерційних. Чому будуть комерційні концерти? Це не мій сольний тур. Це фестивалі, які перенеслися з 2020 року в зв'язку з коронавірусом і зараз вони відбуватимуться в Європі. Мене зареєстрували ще тоді.

Я зараз їжджу і на цих фестивалях порушуватиму важливі теми. Я маю QR-коди з різними українськими фондами, люди можуть з Рay Рal донатити. І також ми частину заробітків спрямовуватимемо на потреби ЗСУ та найголовніше — платити податки, що для мене непросто.

— Чи важко організовувати концерти під час війни в інших країнах? Як ви знаходите майданчики? Хто приходить на ваші виступи?

— Поки що благодійних сольних концертів, які ми б самі організували, нема. Тому що у мене їх особливо немає де ставити в графіку. Якщо у мене є 4-5 вільних днів, я намагаюся йти в якийсь волонтерський центр. Я знаходжу організації, які надсилають українцям щось, і показую їх у соцмережах. Кажу, ось така організація. Кому потрібно — звертайтесь.

Або просто показую, що такий гуманітарний штаб є, вони збирають те і те. Дивіться, як нам допомагає Європа. Не думайте, що якщо країна якась маленька, то там нічого немає. Там все є.

Знайте та дивіться, що нам допомагають. І таким чином я і голосу даю відпочити між концертами якимись, і показую своїй аудиторії, скільки всього в Європі робиться для нас, плюс даю контакти класних перевірених фондів, у яких вже налагоджено роботу, до яких можна вже звертатися та легально отримати все що потрібно.

— Альона, як зараз консолідовані українські артисти?

— Я вважаю, як люди об'єдналися зараз звичайні з різних сфер, так і артисти, зокрема, об'єдналися і всі максимально і на інформаційному фронті працюють, і на своїх концертах, і не відмовляють у запитах на благодійні концерти, виступають скрізь, де тільки кличуть. Кожен відгукується і саме тому часто перетинаюсь з кимось і щоразу з різними артистами, щоби не повторювалися, я так розумію. Я думаю, що ми всі єдині, як ніколи. Усі працюємо на благо країни, заради нашої перемоги.

— Дуже дякуємо, що ви долучилися до нашого ефіру. І за те, що допомагаєте Україні у боротьбі з російськими окупантами.

— До зустрічі на вільній від окупантів землі. Хочеться вже зустрітися віч-на-віч!