Хто і чому намагається відібрати будівлю прихистку: Фіма Константиновський та діти з шелтеру "Добро на Амурі" у програмі "Тихий вечір з Оленою Кравець"

Діти, які завітали у гості до "Тихого вечора з Оленою Кравець", втратили можливість жити у своїх домівках через велику війну. Переїхавши до Дніпра, вони знайшли там крутого дорослого друга, який часто всередині є ще більшою дитиною, ніж вони — коміка і ведучого Фіму Константиновського. Він разом зі своїми маленькими друзями з шелтеру "Добро на Амурі" — Владиком і Вікою (брат і сестра з Маріуполя), Санею (з Кремінної), Владиком (з Бахмута) та Андрієм (з Лисичанська) — поділився веселими історіями з шелтеру та пояснив, хто і чому намагається відібрати будівлю прихистку.

Ведуча — Олена Кравець, співведучий — Юрій Карагодін.

Знайомства-історії

— Фіма, я могла б сама представити твоїх друзів, але ви стільки всього разом пройшли, що у тебе точно є що про кожного розказати. Тому давай зараз познайомимося. 

Константиновський: Це Саня, він з міста Кремінна. У нього є шапка з написом "Бубон", і він всім каже, що він Саня Бубон. А потім приходила мама, яка коли чула, як хтось називає його Бубоном, казала, що він не Бубон. І тоді він такий: "Так-так. Я не Бубон".

— Саня, скільки років тобі?

Саня: Дев'ять.

Константиновський: А це — Владик і Віка з Маріуполя. Вони одні з небагатьох дітей, які не матюкаються. Це заслуговує на окремі оплески! З Владиком у нас була окрема історія, коли він зламав ногу об дерево. В той день ми домовилися йти в парк розваг, я йому пообіцяв. Я взяв у бабусі з шелтера візок, на якому катав його по всім атракціонам.

— Владику, а як ти зламав ногу?

Владик: Ми грали у футбол. Дерево було поряд із м'ячем.

Константиновський: Далі в нас Андрій із міста Лисичанськ. Я намагаюся робити так, щоб у дітей усього було порівну. Але їх 60. Тому мені доводиться робити жеребкування: всі діти називають по черзі якусь цифру, і за якоюсь є подарунок. Андрій ніколи нічого не вигравав і в кінці кожного жеребкування він каже: "Дякую за нічого".

Далі — Владик із Бахмута. З ним трапилася одна з найсмішніших історій. Він розповів, що його ображав підліток, що живе поряд із шелтером. Я того підлітка вилаяв дуже. Йому років 15 і він стояв у шоці. І ось коли я його вилаяв, підійшов Владик і сказав: "А я пожартував".

— Ви всі сьогодні вперше у Києві… 

Андрій: Я — ні.

— Андрій — ні, а всі решта вперше. Що ви встигли побачити в Києві і що вас вразило?

Саня: У Фіми собака з'явилася. Танк.

Константиновський: Треба пояснити. Ми були в парку на Дарниці, де стоять танки. А де ми снідали сьогодні?

Усі діти: В McDonald's!

— Я знаю, що багато хто з вас вперше їхав у потязі, спали на верхніх полицях. Не попадали?

Усі діти: Ні.

— А я чула, що в когось захисний ремінь репнув. У кого?

Андрій: У мене. Але я не впав.

Історії по фото

Карагодін: Я знаю, що Фіма може годинами розповідати про дітей, але щоб тримати це у межах часу, ми підготували фотки і пропонуємо розповідати історії з цих знімків.

Саня: Це актовий зал. Ми там ночуємо з Фімою. Багато людей.

Константиновський: У них є кімнати, але тут ми робим ночівлю. І це хана! Це найгірше. Але найстрашніше, що саме там і відпочиваю, коли біля мене сорок дітей кричать і щось дивляться. 

— Ти мій герой, тому що я не уявляю. Тут іноді коли двоє кричать, хочеться кудись втікти. А ви коли дивитель мультфільм, то всі мовчите?

Усі діти: Ні!

Константиновський: Перший фільм, який я показав дітям — "Від заходу до світанку" (культова американська екшн-хорор-комедія 1996 року режисера Роберта Родрігеса за сценарієм Квентіна Тарантіно, — ред.).

— Який "чудовий" вибір!

Константиновський: Ага. Там, де Квентін Тарантіно облизує ноги Сальми Хаєк. Отакий фільм я обрав.

— Пам'ятаєте його?

Віка: Абсолютно ні.

Константиновський: Вони проробили це з психологом.

Саня: Це ми купались. Монастирський острів

— Тепла вода була?

Саня: Так.

Константиновський: Шо? Тепла вода була? Я вибачаюсь, а те що це було перше травня? Ми туди прийшли погуляти на набережній, поїсти піцу на траві. "О, річка! Пішли". Домініка каже: "А можна я водичку спробую ручкою?". Кажу: "Добре". Пробують ручкою. Не пам'ятаю, хто, але хтось каже: "А я в тапках. Можна я ніжкою?". А потім хтось не в тапках спитав, чи можна роззутися і спробувати водичку. І все! Ще п'ять хвилин — і вони вже в трусах стрибають з пірса. Це був момент, коли я втратив довіру батьків.

— Але ж у вас можуть бути з Фімою секретики від батьків… 

Константиновський: А! Тобто просто приходять 30 мокрих дітей. Що сталося? Дощ отакенний! 

Карагодін: Просто їхали в тролейбусі…

Константиновський: І спітніли жостка!

Усі діти: Це роллердром!

— Це ви всі туди пішли?

Усі діти: Так!

— І його закрили заради вас? 

Константиновський: Його, до речі, реально закрили, але не заради нас. Він наразі не працює.

— Це та сама прогулянка, коли трапився футбол з деревом?

Владик: Так.

Константиновський: Там була така ділянка дороги, де ми не могли пройти усі разом — візок не проходив. Ми з Владиком їхали, немов я — якийсь скажений, що викрав сина з лікарні. Я біжав, він у кріслі-колясці: "Мені страшно, мені страшно!". Я: "Пофіг! Це прикол! Це все прикол!". Тому так: бабка чекала коляску, а ми каталися.

Андрій: Це мотузковий парк.

Константиновський: У нас була домовленість. У мотузковому парку є різні рівні. Я завжди кажу, що якщо ти вже такий сміливий і обираєш третій рівень, то проходиш його до кінця. Тебе ніхто не знімає. Обрав — все, вперед. І ось сидить людина… Пам'ятаєш? "Я не можу, в мене руки слизькі".

— Але дійшов до кінця?

Саня: Так.

Шелтер "Добро на Амурі" в Дніпрі

— Якби ми тали трішки більше часу, я б з радістю розпитала, як діти з тобою познайомилися. Але буде швидше, якщо ти розповіси, як ти прийняв таке рішення, як ви там усі разом опинилися і стали однією сім'єю? 

Константиновський: Спершу треба сказати, що я це не я відкрив шелтер. Я займаюся дітьми. Передаю величезний привіт Таліні Жаріковій, яка заснувала цей шелтер і благодійну організацію. На початку повномасштабної війни, коли я приїхав в Дніпро, одразу почав шукати дітей. У мене був досвід роботи дитячим аніматором, тож я відразу подзвонив в усі компанії за костюмами і реквізитом, щоб їздити до дітей. У Дніпрі дуже багато переселенців. І я приїжджав кудись Людиною-павуком, кудись — Бетменом. Але це все були якісь невеличкі шелтери. А потім мені показали двоповерхову безкінечну будівлю в жахливому стані, де живе купа людей, купа дітей. Приїхав я туди десь наприкінці березня 2022 року. Почали займатися всім: ліжка купувати, матраси, їжу. Коли ми закрили першочергові потреби, я зрозумів, що вже з дітьми подружився. Я мокнувся у щось, що буде зі мною на все життя.

— Діти, а ви пам'ятаєте, як побачили Фіму вперше?

Віка: Я взагалі не пам'ятаю.

Константиновський: Це ж було дуже давно. Ви ще були дітьми. Владик, пам'ятаєш, як ми познайомилися?

Владик: Ні.

Константиновський: Я просто з'явився. Наче був усе життя.

Карагодін: Щось серйозне починається тоді, коли з'являється спільний чат. Коли з'явився ваш у Telegram?

Константиновський: Це, до речі, така історія! Вони постійно видаляються і ніхто не називається своїм ім'ям. Якийсь Рсмнз пише: "Фіма, коли будеш?". Якийсь Чаті-бокс відповідає: "Він вже приїхав". А Тклака пише: "Ти не забув про мене?". І постійно видаляються! В Instagram мені пишуть: "А мене новий акаунт". Ви хто такі? Якісь агенти.

В Telegram у нас є один чат "Фімині діти". З тими, що постарше є "Бійцівський клуб". Це вони так називають чати, не я. Мене просто ставлять перед фактом: "Тепер ми не "Помічники". Тепер ми "Бійцівський клуб". Ну, гаразд.

— Я розумію, що з такою кількістю дітей не обходиться без: "А можна мені оце?", "А купиш нам отаке?", "А ми так хочемо оце".

Константиновський: Це найкраще — казати дитині "Ні". Спробуй, Лєн! Андрій, наприклад, хотів на Мальдіви.

— І ти кажеш їм "Ні"?

Константиновський: Так, кажу!

Карагодін: І це говорить людина, яка купляла їм якийсь ігровий комп'ютер.

Константиновський: До речі, в мене є оголошення! В мене є "помічники", яким по 13 років. Вони взяли в мене 4000 гривень. Я чекаю, поки вони досягнуть такого віку, щоб я міг це вирішити через суд. Сказали, що зроблять комп'ютер і продадуть його за 5000 гривень. Купіть хтось комп'ютер, будь ласка! Поверніть мій вклад! Ні, не так. Поверніть віру до бізнесу підлітків. Він продається на olx і має щось близько 800 переглядів.

— Що робити тим нашим глядачам, наприклад, котрі хочуть допомогти шелтеру?

Константиновський: Пишіть мені в Instagram або на сторінку шелтера, де є усі реквізити. Насамперед, це допомога самому шелтеру: з ремонтом чи з дорослими та літніми людьми. До мене — це більше про дітей. Я в цьому році не відкривав жодних "банок" для дітей, бо в них не так багато зараз потреб. Єдине що, передаю привіт Андрію та його мамі Віці. В Андрія початкова форма аутизму. Він зараз лікується, на що йде певна сума грошей.

Хто і чому намагається відібрати будівлю шелтеру

— Розкажи, що зараз відбувається з шелтером? З якою проблемою ви стикнулися?

Константиновський: Є люди, які дуже хочуть забрати цю будівлю. Вона належала Інститут мінеральних ресурсів. Вони майже домовилися, щоб там жили люди. Вони вже там прописувалися. Це не якийсь рекет, коли люди зайшли і вирішили там жити. Ні, була домовленість із керівництвом цього Інституту. Волонтери зробили ремонт, вклали скажені гроші. Жодної державної копійки не було витрачено на цей шелтер.

Влітку Інститут досудових справ якимось чином через держмайно викупив цю будівлю і тепер намагається зробити так, щоб люди звідти поїхали. 

— Скільки людей зараз там проживає?

Константиновський: 250 людей. Найбільш прикро, що 10 років ця будівля стояла нікому непотрібною. Щойно там з'явилися люди… Єдина проблема цього шелтера — те, що він у Дніпрі.

— Яка пропозиція тих людей, які хочуть її забрати? Вони приходять, бачать цих дітей, дорослих, тварин, людей з аутизмом, з вадами руху і що пропонують?

Константиновський: Є по закону, а є по совісті. По закону, вони з документами приходять і кажуть: "Ми власники". Я всіх попереджаю, що йтиму до кінця з цим шелтером і цими людьми. Якби нам дали будівлю, де ці люди змогли б так само жити, питань би не було. У когось є упереджене ставлення щодо переселенців, що вони ніби нічого не роблять і лише чекають виплат. Але ні, більшість чоловіків знайшли роботу. Діти отримали тут друге дитинство. Всі роззнайомилися і знайшли нових друзів.

— Ми пропускаємо момент з "по совісті", бо там, очевидно немає, про що говорити. Але дуже хочу, щоб цей фрагмент програми почули і побачили всі, хто має щось з цим зробити і хто має вплив на це рішення. Ви всі повертаєтеся ввечері додому, а ці люди повертаються у цей шелтер. Якщо сьогодні у нашому суспільстві народний аудит працює так, що ми можемо добиватись якихось рішень, я хочу допомогти вам. 

Константиновський: Мені здається, що люди, які зараз при владі в деяких містах, а насамперед у Дніпрі, недооцінюють суспільство. Зараз суспільство може знімати з посад, саджати у в'язницю. Якщо буде таке свавілля, це не буде просто якоюсь статтею в газеті десь внизу. Так не буде. Це будуть знати всі. 

Єдина згадка про цю будівлю у мера міста — це план реконструкції. Без дат, а просто про те, як там може бути: якийсь бізнес-центр та магазини. Це дуже прикро. 

— Я ще хочу зауважити, що Фіма не просто приїжджає і купує дітям солодощі на 100 гривень. Він водить їх до стоматолога, займається організацією навчання, слідкує за їх здоров'ям, вирішує побутові проблеми. Багато хто, у кого є діти, розуміє, скільки клопоту з'являється в житті, коли в тебе з'являється одна дитина. А помножте це на 60! Тому я тобі розкажу свою ідею. Мені здається, що моїм дітям не завадить познайомитися з твоїми. Тому я беру своїх двох або трьох… 

Константиновський: А я беру своїх 60!

— Я їду в Дніпро, ми знайомимося, проводимо якийсь час і ми там щось порухаємо, якщо до того моменту не буде нічого позитивного у вирішення цього питання.

Константиновський: Я за! Дякую.

---

Гостями 32-го випуску програми "Тихий вечір з Оленою Кравець" стали: майстер гумору Фелікс Редька, а також комік та ведучий Фіма Константиновський та його друзі, діти з шелтеру "Добро на Амурі", якими він опікується — Владик і Віка (брат і сестра з Маріуполя), Саня (з Кремінної), Владик (з Бахмута), Андрій (з Лисичанська). Музичний гість — Parfeniuk.

Проєкт "Тихий вечір з Оленою Кравець" — це легка, спокійна розмова про важливі та актуальні для українців речі і події, яка дозволяє трішки відпочити й відволіктися від напруження, в якому ми всі живемо. Проект завоював серця українців. "Тихий вечір з Оленою Кравець" (повні епізоди та окремі сюжети) разом вже отримав понад 47 млн переглядів* на диджитал-майданчиках каналу "Дім" (YouTube, Instagram, Facebook, TikTok).

*Дані станом на 20.11.2023

Ще цікаве з "Тихого вечора з Оленою Кравець":

• "Дружні дебати" з Фаріон та 50 гамбургерів для херсонців: комік Фелікс Редька в гостях у "Тихого вечора з Оленою Кравець"
• Про батьківство та понад 2 млн гривень допомоги ЗСУ: MamaRika та Сергій Середа у програмі "Тихий вечір з Оленою Кравець"
• Хто такі скаути, в якому віці та навіщо ними ставати: діти з найстарішої та найбільшої української скаутської організації "Пласт" в гостях у "Тихого вечора з Оленою Кравець"
• Про збори на ЗСУ, "Будинок культури" та виставу: інтерв'ю з Volodymyr Dantes у програмі "Тихий вечір з Оленою Кравець"
• Чи можна поєднувати розмови про війну і про секс: ведучі YouTube-шоу "Ебаут" в гостях у "Тихого вечора з Оленою Кравець"
• Про паузу в навчанні у Берклі та перетворення андеграунду в поп: Jerry Heil у "Тихому вечорі з Оленою Кравець"
• Стрічка "Ти — космос" та кумедні історії з фронту: режисер Павло Остріков і актор та кулеметник Володимир Кравчук в гостях у "Тихого вечора з Оленою Кравець"