100 найкращих українських фільмів — як створювався рейтинг: "Утро Дома" зі Станіславом Битюцьким

"Довженко-Центр", який є державним кіноархівом і музеєм, опублікував список 100 найкращих українських фільмів. У складанні рейтингу взяли участь члени Союзу кінокритиків України та незалежні експерти.

Як складався рейтинг і чому деякі українські фільми були несправедливо забуті — розповів режисер, кінознавець "Довженко-Центру" Станіслав Битюцький в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Юлія Крапівіна та Костянтин Войтенко.

— Рейтинг "100 найкращих фільмів українського кіно". Як він створювався?

— Це ідея "Довженко-Центру". "Довженко-Центр" — це найбільша фільмотека і фонд фільмів України, де зберігається майже вся українська класика. Фільми зберігаються на плівці, там є вся історія українського кінематографа.

У якийсь момент ми створили ще й музей кіно. Наступним логічним кроком було створення такого рейтингу, щоб взагалі зрозуміти, що ми сьогодні знаємо про історію українського кінематографа. Такі опитування проводилися час від часу в Україні, але вони були досить локальними. Тобто там брали участь 10-20 критиків.

Ми вирішили опитати всіх, хто хоч якось розбирається в українському кінематографі. Ми звернулися до українських експертів, ми звернулися до іноземних експертів, які якось цікавляться або досліджують українське кіно. Зрештою ми залучили до цього дослідження 97 кінознавців.

Не всі погодилися відповісти нам. Хтось просто тактовно натякнув, мовляв, я не дуже знаю історію українського кіно, знаю тільки останні 20 років, тому їм якось незручно. У підсумку погодилась 71 особа, кожна з них надіслала нам свій топ-10. На основі цих списків ми створили рейтинг "100 найкращих фільмів українського кіно".

Всього було згадано 186 фільмів. Найперший із них — "Життя євреїв в Палестині" 1913 року, знятий одеськими кінематографістами в Палестині. Тобто вони реально поїхали в Палестину і зняли цей фільм в 1913 році, коли фактично ще не існувало українського кінематографа як такого.

Розквіт українського кінематографа відбувся в 1920-х роках, а вже в 1913-му був знятий такий фільм. Це неймовірно.

Найновіший фільм — це фільм 2020 року режисера Ірини Цілик "Земля блакитна, немов апельсин", де розповідається про сім’ю, яка живе на окупованих територіях.

Врешті-решт ми отримали такий рейтинг. Перші місця — це Параджанов "Тіні забутих предків", "Земля" і Вертов — "Людина з кіноапаратом".

Четверте місце — фільм "Плем’я" Мирослава Слабошпицького. Він був знятий 7 років тому і обігнав класичні фільми, такі як "Камінний хрест" та інші.

— Як би ви розмістили ці фільми, на які місця поставили б?

— У мене був власний топ. Я теж кінознавець і, як і мої колеги, я складав свою десятку. У мене десятка була взагалі інша.

Жодного збігу. Я вирішив, що всі будуть згадувати "Землю", всі будуть згадувати Параджанова, всі будуть згадувати Вертова. Я подумав, що потрібно згадувати такі фільми, які нічим їм не поступаються, але які можуть не згадати.

На перше місце я поставив "Дорогою ціною" Марка Донського. Для мене це було дуже важливо, тому що Донський зняв цей фільм у 1957 році. Він фактично випередив свій час. Тобто він фактично передбачив і "Тіні забутих предків", які вийшли в 1960-х, і взагалі все українське поетичне кіно.

Але трагедія цього фільму, трагедія Донського була в тому, що він вийшов не в свій час. У той час, коли він вийшов, ще не було буму на це поетичне кіно, на це національне кіно.

Поетичне кіно — це кіно, пов’язане з національною тематикою. Воно було не тільки в Україні, воно було всюди, у всіх країнах Східної Європи. І Донський в 1957 році випереджає це все. Але в той момент це було не на часі, не в тренді, і його фільм проходить непомітно. Хоча і візуально, і стилістично, і режисерською манерою він дійсно дуже нагадує "Тіні забутих предків". Мені здається, що він навіть ні в чому не поступається "Тіням забутих предків". Тому для мене було дуже важливо згадати цей фільм.

Я також згадав "Вечір на Івана Купала" Юрія Іллєнка. Тому що це теж фільм, про який не всі знають, не всі про нього згадують.

Цей фільм вийшов в 1968 році та став провісником кліпового монтажу. Він дуже великий, він дуже стильний, неймовірно стильний. Там такі кольори, що просто неймовірно. Там такий монтаж, що сучасні кліпи MTV відпочивають. Іллєнко це робить в 1960-х роках.

Також я згадував фільми 1990-х років. Тому що 1990-ті роки для українського кіно — це втрачене покоління. Не тільки для українського. На пострадянському просторі це взагалі була трагедія, але в Україні це було дуже відчутно.

— Які фільми з 1990-х років ви додали в свій рейтинг?

— Я згадав фільм "Цвітіння кульбаби" Олександра Ігнатуши. Згадав фільм "Оберіг" Миколи Рашеєва. Це неймовірні фільми, просто їх взагалі ніхто не знає.

Трагедія цих фільмів у тому, що вони взагалі були показані тільки один раз. Тобто вони виходили, їх знімали, їх показували в будинках кіно в Києві з прем’єрою, і здавалося, що все прекрасно. І мало не на наступний день впав весь прокат. Радянський прокат рухнув, українського ще не існувало. Ці фільми зникали, клалися на полицю і ніхто їх не бачив.

Наприклад, фільм "Оберіг" Рашеєва. Це режисер, який зняв фільм "Бумбараш" і ще низку комедій. Він все своє життя знімав радянські, дуже класні комедії, дуже смішні комедії. У 1980-х він відчув, що щось відбувається навколо. Ось це відчуття перебудови, якоїсь анархії, яка відбувалася, і страху перед майбутнім він висловив через фільм "Оберіг". За жанром, можна сказати, що це взагалі хоррор. Як на мене, це найкращий український хоррор взагалі всіх часів. І його показали один раз. Потім взагалі він зник. Ніхто взагалі не знав, де подивитися цей фільм. А сама плівка лежала просто у Рашеєва вдома, у режисера.

У якийсь момент він все-таки віддав фільм у "Довженко-Центр". Ми його відсканували, вже провели кілька показів. Фактично через 30 років цей фільм побачив своїх глядачів. І таких історій в нашому кіно просто неймовірна кількість.

Мета цього рейтингу, як на мене, — з одного боку, подивитися, що ми знаємо про нашу історію, а виявляється, що ми дуже мало знаємо про нашу історію. І друге — зробити путівник, енциклопедію українського кінематографа.

Це все є на сайті. До кожного фільму є окрема сторінка, текст кінознавців.

— Фільми з топ-100 будуть показані на Одеському кінофестивалі?

— Гарне питання. На Одеському кінофестивалі "Довженко-Центр" традиційно влаштовує свою ретроспективу. І це завжди щось пов’язане з історією українського кінематографа.

Низка фільмів — "Приятель небіжчика", "Шамара" і ще низка фільмів, які ось були зняті в 1990-х роках, тобто в незалежній Україні. Їх можна буде побачити на Одеському кінофестивалі і, що дуже важливо, частина цих фільмів будуть показані всього вдруге-втретє. Це унікальна можливість побачити ці фільми.