Шлях до перемоги на Паралімпіаді-2020: "Утро Дома" з плавчинею Анною Стеценко

Українська плавчиня Анна Стеценко стала чемпіонкою Паралімпійських ігор-2020 у японській столиці Токіо. На змаганнях спортсменка завоювала "золото" в плаванні на 400 м у вільному стилі.

Як відбувалися тренування спортсменки, якою ціною далася перемога на змаганнях і які страхи допомагає перемогти плавання — розповіла паралімпійська чемпіонка Анна Стеценко в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучий — Дмитро Слівний. 

— У вас із собою дві медалі — золота і бронзова. За що ви їх отримали?

— "Золото" я отримала на дистанції 400 м у вільному стилі. Я її виграла. І була естафета — 4 по 100 м, змішана крольова. Ми з командою виграли, на жаль, "бронзу".

— Скільки загалом у вас медалей?

— Шість, з яких чотири — золоті.

— Виходить, що ви одна з найефективніших жінок-спортсменок України. Як вам це вдається, особливі таланти?

— Ні. Я так само, як і всі, тренуюся і досягаю своїх цілей наполегливою працею, йду до своїх цілей, незважаючи ні на що. Хоча бувають і зриви, бувають і сльози. Буває таке, що вже хочеться кинути все, але збираю волю в кулак і продовжую боротися, щоб показати, що я найкраща.

— Чому ви плаваєте?

— Спочатку це було, щоб побороти свій страх води. Тому що у мене з дитинства всі фотографії, де я біля моря, — я плачу, тому що мене намагалися затягнути у воду батьки, щоб я хоча б пірнула. Але це був якийсь страх того, що я втоплюся.

Перший мій похід був до басейну з мамою. Тоді мені не дуже сподобалося. Я не хотіла навіть думати тоді, що я буду плавчинею. Але, я пам’ятаю, це був третій клас, прийшла до мене мій перший тренер і каже: "Я набираю групу з плавання дітей, якщо хочете — записуйтеся, приходьте, ми будемо дуже раді". Я не знаю чому, але записалася. Перше моє заняття, і так пішло. Після цього досі плаваю.

— Коли з’явилися перші результати? Коли ви поїхали на змагання?

— Тоді я плавала в олімпійському спорті. Першим моїм міжнародним змаганням був чемпіонат Європи з плавання на відкритій воді. Я пливла 5 км.

Що я відчувала? Звичайно, хотіла показати максимальний результат для країни. Але тоді я була всього лише 20-а. А в паралімпійський спорт я прийшла в 2015 році, і перший мій міжнародний старт був Чемпіонат світу в Глазго. Я тоді завоювала "золото", три "срібла" і одну "бронзу".

— Чому Паралімпійські, а не Олімпійські ігри?

— У мене сильні проблеми із зором з дитинства. Так вийшло. Мені порекомендували паралімпійський спорт. Але, щоб не відчувати себе якоюсь особливою — тому що були такі моменти, що з мене сміялися діти, тоді я ходила в окулярах — мені намагалися лікувати зір, щоб не було погіршення. Там були такі смішні окуляри, діти сміялися. Я приходила в сльозах. Мама розповідала, що доходило до істерик, я не хотіла просто йти до школи, тому що мені було прикро, що мене обзивають, дражнять.

Щоб я не відчувала, що я якась інша, мені мама завжди казала, що я здорова людина. Я можу досягти всього. Але, на жаль, у мене трапилися найсильніші погіршення із зором, і я перейшла в паралімпійський спорт.

— Хто за вас вболіває? Ваша сім’я — хто вони?

— Це мої батьки: мама, тато. Вони завжди за мене вболівають, завжди тримають кулачки. Мої родичі, друзі. Всі, напевно, весь народ України, який дивиться нас. Думаю, теж вболіває за нас, за мене.

— Як думаєте, що вам дав спорт?

— Можливість самореалізуватися в собі. Показати, що я можу чогось досягти, що будь-які перешкоди можуть впасти, якщо досягати їх. І, звичайно ж, відчути себе людиною без обмежень, будь-яких, що всі рівні перед усіма.

— Найближче ваше змагання?

— Це чемпіонат України в грудні. Це зимовий чемпіонат України. Буде в Кам’янському.

— Тобто змагання відбуваються постійно?

— Так, звичайно. Постійно. Але зараз, звичайно, відпочинок. Приведення думок і нервової системи до ладу, тому що це були відповідальні Паралімпійські ігри. Треба трохи відпочити й назад до порядку.

— Де ви живете, де тренуєтеся? Як вас підтримує держава?

— Живу в Дніпрі. Підтримує держава фінансово і дає можливість виступати на міжнародному рівні. Це фінансування, звичайно, щоб ми виступали гідно перед країною та показували максимальний свій результат.

— Тобто можна сказати, це ваша робота?

— Так.

— Про що ви мрієте?

— Якщо я залишуся до Парижа (Паралімпійських ігор-2024 у Парижі, — ред.), то вже після Парижа варто задуматися про сім’ю, дітей.

— Ви закохані?

— Ну, можна сказати симпатизую.