Про втрати театру, родичів у Донецьку та російську класику: художній керівник Національної опери Анатолій Солов'яненко у "Точці опори"

Анатолій Солов'яненко — народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, кандидат мистецтвознавства, професор. Син легендарного українського тенора Анатолія Борисовича Солов'яненка. З 2011 року — головний режисер, а нині художній керівник Національної опери України. 

В інтерв'ю Світлані Леонтьєвій у програмі "Точка опори" Анатолій Солов'яненко розповів про те, чи тримає зв'язок із родичами у Донецьку, про відновлення роботи опери у травні 2022 року, про гастролі в Японії, Франції, Польщі, російську класику за кордоном та багато іншого.

Родичі в Донецьку

— Ви — син корифея і славетного співака Національної опери України Анатолія Солов'яненка. Він з Донецька, де з 2014 року триває війна. Як гадаєте, що б він сказав про те, що відбувається зараз?

— Це була б його особиста трагедія, адже він щороку бував в хаті своїх батьків. У 2016 році пішла з життя його єдина рідна сестра. Ми навіть не мали змоги з нею попрощатися. Те, що відбувається, для нашої родини — особиста трагедія. Але мусимо жити.

— Ви поставили свою першу виставу, "Севільський цирульник", у Донецькому академічному державному театрі опери та балету, який носить ім'я вашого батька — Анатолія Солов'яненка. Чи збереглися у вас з кимось там контакти? Чи спілкуєтеся? 

— Остання людина, з ким я там контактував, — директор театру Василь Рябенький. У нас були прекрасні взаємини. Влітку 2014 року його серце не витримало того, що відбувається, і він пішов із життя після обширного інфаркту. З тих пір я ні з ким контактів не маю. Що там відбувається — зрозуміти важко. 

— Ви кажете, що в окупованому Донецьку жила сестра вашого тата. Чи лишився там ще хтось з родичів? Чи вдається підтримувати зв'язок? 

— Гадаю, що люди дуже налякані і бояться спілкуватись. Тому, на жаль, ніяких контактів з родичами наразі не маю.

Відновлення роботи Нацопери під час повномасштабної війни

— Як і де вас застало 24 лютого 2022 року? Як переживали перші дні, тижні і місяці війни до відновлення роботи Національної опери? 

— 23 лютого ми мали виставу "Наталка Полтавка" і розійшлися сповнені сподівань зустрітись наступного дня, бо мали бути репетиції наступних вистав. На жаль, вранці всі ми отримали ту новину, яка назавжди змінила наше життя і розділила його надвоє. Ранок 24-го був присвячений інформуванню колег про скасування нашої роботи і про мінімальні заходи безпеки, бо ніхто не розумів, що відбуватиметься далі. Далі ми з колегами були на постійному контакті, переживали один за одного.

27 березня, коли ворог ще був на підступах до Києва, у Міжнародний день театру ми провели мистецьку акцію в ще закритій для глядачів опері. В той день розпочався єдиний телемарафон. В кінці квітня ми отримали всі погодження на відновлення нашої роботи і вирішили 21 травня, на тодішній День Європи, розпочати нашу роботу. Дуже символічно, що саме європейською класикою в День Європи ми відкрились. Було дуже багато послів, представників дипломатичних інституцій, акредитованих в Україні. 22 травня ми показали оперу "Наталка Полтавка", яка була крайньою на нашій сцені до повномасштабного вторгнення. Відновили ми свою роботу для 460 глядачів, оскільки саме таку кількість людей вміщує наше укриття.

Відтоді ми вже майже 150 разів відкривали нашу завісу для оперних вистав, балетних та концертних програм, провели гастролі в Японії та Франції. Нещодавно колектив театру повернувся з гастролей у місті Бидгощ у Польщі, де є дуже потужний оперний фестиваль. Там ми презентували символічну оперу "Набукко" про національно-визвольний рух, боротьбу народу за власну ідентичність, власне майбутнє, незалежність. Нас зустріли оплесками стоячи.

Попередні випуски "Точки опори":

• Про відмову від родичів з Росії, прихисток колег та перехід на українську: актор Кирило Кашліков у "Точці опори"
• Про ночівлю в театральній гримерці, воєнний Київ та дику Росію: дикторка і телеведуча Тетяна Цимбал у "Точці опори"
• Про роботу водієм, зайву вагу та перехід на українську: оперна співачка Олена Гребенюк у "Точці опори"
• Про те, чи варто знімати фільми під час війни та про сучасне українське кіно: кінокритик Сергій Тримбач у "Точці опори"
• Що не так з російською, любов до української класики та підбір акторів: театральний режисер Іван Уривський у "Точці опори"