Онука — співачка, бабуся — продюсерка: "волонтерки на мопеді" розповіли у проєкті "Я не забуду" про те, як збирають кошти на ЗСУ

Раніше, до великої війни, на вулицях чи в магазині часто можна було почути від дітей, що йдуть поруч з батьками: "Купи купи купи". Когось це смішило, когось дратувало, але то було звичною, невід'ємною ознакою нормального дитинства. Зараз це гучне і зворушливе "Купи" змінилося на мовчазне і моторошне "Для ЗСУ", написане на коробках, що ставлять біля себе на вулиці українські діти. Таким стало дитинство в Україні. 

11-річна Олександра Ткачова своїм співом назбирала понад 100 000 гривень для ЗСУ. Вже понад рік дівчинка разом із бабусею Людмилою Ткачовою сідають на мопед та їдуть зі свого села до районного центру як на роботу. Про те, яка трагедія сталася в родині Саші, чому дівчинка живе з бабусею та яка мрія дівчинки здійсниться у студії програми "Я не забуду" — дізнавайтесь у новому випуску програми з Іриною Хоменко.

Староста села, в якому живе 11-річна співачка-волонтерка

Любов Ільчук — староста села, де мешкає 11-річна співачка Саша. Знати кожного жителя села поіменно, працювати майже без вихідних і звітувати у соціальних мережах — таке її звичне життя. Попри зайнятість, пані Любов завітала до студії "Я не забуду", аби підтримати юну волонтерку.

— Як давно і як добре ви знаєте 11-річну Сашу? 

— Всі в селищи, і я в тому числі, знають Сашу з її народження. Вона в нас зірочка з дитячого садочку. Завжди на перших шпальтах наших соцмереж. На всіх селищних заходах вірші читає, співає. Дуже активна дівчинка.

— Розкажіть про перший візит дівчинки до вас у сільську раду. 

— Я тоді дуже здивована була, не чекала. У квітні 2023 року до мене прийшло мале дитя і принесло торбинку грошей — майже 4000 гривень. Вона сказала, що це на ЗСУ. Далі теж були гроші, але вона вже приносила і казала, куди конкретно зібрала. У листопаді-грудні минулого року ми збирали хлопцям на медичний автомобіль. З фронту нам прийшла подяка за це.

Я їй казала віддавати ці гроші волонтерам, бо вони більше знають, кому і що потрібно. Я в старостаті не володію повною інформацією. А вона відповіла, що вже віддала їм більшу суму, а меншу принесла нам. Нещодавно принесла нам на парафін 1441 гривню. Наразі вона зробила більше пожертв, ніж дорослі. Ніж я особисто.

Є у нас вчителька Валентина Антонівна. Діти її дуже люблять. Вона була першою вчителькою Саші. Її син Роман воює з першого дня. Його підрозділ потребував допомоги. Тоді Саша зібрала близько 5000 гривень і особисто вручила Валентині Антонівні. Нещодавно Роман приїжджав у відпустку і сам їй дякував. Вона не байдужа. Завжди коли бачить, що може допомогти і бути комусь корисною, то це робить. За такими дітьми наше майбутнє. 

— Чому ви сьогодні до нас приїхали? 

— Тому що про таких дітей треба говорити. Вони прийдуть на заміну нам. Разом із тими хлопцями, які з фронту повернуться. Вони будуть відбудовувати нашу Україну, і, хвала Богові, не будуть нічого знати про Радянський Союз.

Бабуся, продюсерка та опікунка 11-річної волонтерки

Людмила Ткачова — бабуся 11-річної Саши та її законна опікунка У студії програми "Я не забуду" вона розповіли про талант дівчинки, трагедію в родині та про ідею збирати кошти для ЗСУ. 

— Розкажіть, чому Саша живе разом із вами? Що з її батьками?

— У Саши немає мами — вона померла. А в тата інша сім'я. У Саши тепер є двоє маленьких сестричок неподалік, вона до них бігає. Так сталося, що Саша залишилася у мене.

— Ви її законна опікунка?

— Так. Її мами не стало, коли Саші було близько чотирьох років. Вона була інвалідом з дитинства, хворіла.

— Чи є якісь родичі з боку матері? 

— Так, є бабуся Лєна — рідна сестра баби з тієї сторони. Не забуває її — заходить то на день народження Саши, то на Новий рік. Підтримує її. Є ще хрещений з того боку — син цієї баби Лєни, військовий, теж не забуває про Сашу.

— А ваш син після смерті дружини одружився вдруге? 

— Так, взяв її з півторарічними близнючками. Не п'є зараз, допомагає по господарству.

— Але ваш син живе окремо зі своєю сім'єю, а ви з Сашею удвох?

— Так. Три роки тому помер мій чоловік, і з того часу ми з Сашею удвох.

— На які гроші ви живете?

— Отримую пенсію, хоч і невелику. Син мені сплачує аліменти і є опікунські виплати.

— Чим займається Саша? Як навчається, які гуртки відвідує? 

— Саша з самого дитинства була дуже активною, співала на всіх святах. У нас немає музичної школи чи інших гуртків. З першого класу вона стала їздити на вокал і хореографію у районний центр. У четвертому класі вона сама мене попросила, що хоче грати на фортепіано. Пішли ще й на фортепіано. Їй дуже подобається, має багато нагород з конкурсів.

— Чия була ідея збирати гроші на ЗСУ?

— Почалася війна, школа закрилась, нема куди вийти, чимось зайнятися… Щоб заспокоїтися, ми стали вишивати: я — бісером, вона — хрестиком. У Facebook вона бачила дописи про те, як той збирає на те, інший — на це. Якось сказала: "Давай, бабусю, і ми будемо допомагати комусь". Я тільки за! Носили закрутки і таке інше. Але грошима… самі розумієте. 

Їздили ми в сусідній район. Автобуси ходять по графіку, до наступного додому в нас було трохи часу. Саша побачила, як дівчинка співаючи збирала гроші. Захотіла теж спробувати. Взяли в кондитерів якусь коробочку і вона стала співати — сподобалося! І люди гроші кидали! За півтори години зібрали близько 5000 гривень. Вона цим живе тепер. Часто люди приносять їй чай чи шоколадку. Ми не стоїмо подовгу. Лише по суботам чи на канікулах годинку-півтори.

Нещодавно був конкурс на кращу ялинкову прикрасу, то вона взяла Гран-прі і виграла тисячу гривень. Ці гроші теж віддала волонтерам.

— Скільки загалом за рік зібрала Саша?

— Близько 100 000 гривень.

— Райцентр, де співає Саша, знаходиться за п'ять чи шість кілометрів від вас. Як ви туди добираєтеся?

— Якщо не зима і не слизько, то я маю електроскутер. Раніше був мопед на бензині, але він невигідний. На день народження з допомогою сестри і дітей я купила електроскутер. Взимку стараємося туди їздити шкільним автобусом, а назад на таксі.

Перші разів шість вона співала без колонки, без нічого. Але на базарі дуже гучно, і голос у дитини швидко сідав. Тому ми натрапили на якусь акцію і придбали колонку.

— Готуючись до цієї програми, ми дізналися, що вас називають продюсеркою вашої онуки.

— Дякую!

— Відчуваєте себе такою?

— Та ні, я старенька бабусі на пенсії. Куди мені?

— Але ж транспорт організовуєте, возите, колонку і мікрофон придбали, підтримуєте і надихаєте онуку — повноцінний продюсер!

— На конкурси теж завжди намагаюся їздити з нею, щоб бути в залі, коли вона виходить на сцену. Вона завжди знаходить мене поглядом.

— Розкажіть про свою поїздку до Туреччини.

— Це був рай! Божий подарунок! Ми не мали туди їхати. У нас в Житомирі є благодійний фонд, звідки нам зателефонувала наша вчителька з вокалу і запитала, чи є в нас закордонні паспорти і чи готові ми поїхати туди на осінь. У нас все було і, звісно, ми погодилися. Так, іде війна, але це дитина! Дитячі роки минають. Я ніколи не була за кордоном, тому опинилася немов у раю. Саша зайняла там перше місце. Як дасть Бог, хочу ще раз із Сашею там побувати.

— Ще є все необхідне у Саші для навчання? Чи, можливо, вона про щось мріє?

— У неї є кімната і старенький планшет. Старенький, але ще працює. Ноутбука в неї немає, він наразі у мого молодшого сина. Має телефон. Звісно, вона хотіла більш-менш нормальний планшет, але інші люди і того не мають. Як для села, то в нас усього вистачає.

Про 11-річну Олександру Ткачову у невеличкому містечку на Житомирщині знає ледь не кожен. Протягом півтора року дівчинка їздить за сім кілометрів у районний центр, аби там заробляти своїм співом кошти на допомогу ЗСУ. Коли виросте, дівчинка мріє стати відомою співачкою. Наприкінці програми команда "Я не забуду" подарувала Саші новий планшет та запросила заспівати.

Попередні випуски "Я не забуду":

• Як діджей із Данії рятував українських біженок від рабства — історія Джоела Брейнера у проєкті "Я не забуду"
• Чому і на що пара без ніг просить гроші у TikTok — історія закоханих Анни та Олександра у проєкті "Я не забуду"
• Що пише на руці мати загиблого героя — історія Наталії Ліпей у проєкті "Я не забуду"
• Шукає незрячих бійців із чутливими руками: історія Тетяни Самсонової у проєкті "Я не забуду"
• Для кого грає 9-річна піаністка після загибелі батька — історія Марії Власенко у проєкті "Я не забуду"