Чому і на що пара без ніг просить гроші у TikTok — історія закоханих Анни та Олександра у проєкті "Я не забуду"

Анна та Олександр — унікальна пара. У них на двох нуль ніг і чотири протези. Попри це, закохані влаштували спільний побут, сміливо мріють та долають труднощі. У вільний час пара на протезах виходить у прямий ефір в TikTok і набирають мільйони переглядів не заради розваги. Чому і на що вони змушені просити гроші та як Аня та Сашко втратили ноги — дізнавайтеся у програмі "Я не забуду" з Іриною Хоменко.

Волонтерка, яка звела Олександра та Анну

Аліна Кіріченко — волонтерка, а нині вже подруга пари на протезах. Вона розповіла про своє знайомством з Олександром, його волонтерську допомогу та першу зустріч чоловіка з Анною.

— Чим ви займалися до повномасштабного вторгнення і чим займаєтеся зараз? 

— Я працювала перукарем, але коли почалася велика війна, пішла з подругою готувати їсти для військових ЗСУ. Що два тижні також стригла хлопців. Якось мій знайомий поділився номером телефону такої ж дівчини, як і я, котра шукала госпіталь, щоб теж безкоштовно їздити стригти хлопців.

Коли ми вперше приїхали разом у госпіталь, побачили багато хлопців із ампутованими ногами чи руками. Близько 10-ти чи 15-ти. Нам виділили окремий кабінет, і ми стали стригти та спілкуватися з ними. Стригли цілий день, дізнавалися, що потрібно військовим. Вони сказали, що не вистачає одягу та продуктів. Прийшовши додому, я подзвонила друзям. Ми зібрали все, що змогли, і привезли хлопцям. Вирішили що два тижні їздити до них і провідувати.

— В госпіталі ви зустріли дуже багато наших хлопців, серед яких і був Олександр?

— Так, наш Саша. Була весна 2023-го. Ми приїхали в один із шпиталів. На другому поверсі я побачила хлопчика. Він був без ніг, але стояв. Виглядав буде молодим, я не знала, скільки йому років. Запросила спуститися до нас, де ми привезли багато смаколиків і речей. Він відповів, що йому нічого не потрібно.

Через два тижні ми приїхали в другий шпиталь і знову зустріли його — його перевели. Він був уже в інвалідному візку і від нас не відходив. Ми почали спілкуватися, я знову питала, що йому потрібно. Він був у шортах, але ті вже були не дуже… Показала йому, які ми привезли шорти — одну пару, другу… А він такий: "Це не мій фасон". Я подумала: "Нічого собі, з характером хлопець". Але таки одну пару вже підібрали. Коли ми збиралися їхати вдруге, я вирішили замовити шорти спеціально для нього. 

Після того, як його виписали, одна зі шкіл наш запросила на свято першого вересня і попросила взяти військового. Я запропонувала Саші, і він погодився. Він мав відкривати лінійку, дзвонячи у дзвоник. Йому дали стільчик і сказали, що можна зробити це сидячи. Але, попри біль, він встав. У душі все переверталось. Я бачила, як поряд батьки та діти плакали.

— Після цієї поїздки до школи що змінилося в житті Олександра? 

— Він збирався їхати додому, але ми запропонували йому їздити з нами у госпіталі. Він погодився. Я сказала, що він може жити в мене.

— Яке враження Олександр справляє на інших хлопців в госпіталі? 

— Там є дуже тяжкі випадки, коли по п'ять-шість місяців лежать хлопці. Багато з них навіть казали, що не хочуть жити далі, бо це муки. Коли Саша до них приїжджав, вони навіть тягнули руку, щоб привітатися і теж сказати: "Дякую". На другий-третій раз вони вже намагалися не лежати, а хоча б сідати. 

— Я знаю, що одного разу ви з Сашком декого зустріли біля шпиталю…  

— Так, ми приїхали в шпиталь до тих найважчих хлопців, віддали все, що привезли, і зібралися перед дорогою додому випити кави. Сиділи на лавці і побачили дівчину на візку, яка їхала з батьками. Ми стали думати, чи військова вона. А вона під'їхала і сіла поряд на лавці. В нас лишалася шоколадка і один із браслетиків, які в'язали дітки для військових. Я запропонувала Саші подарувати це дівчині, але він спочатку сказав, що не хоче, але потім таки погодився. Я стала це знімати на відео. Сказала своїм дівчатам, що десь цю дівчинку бачила в інтернеті.

Минуло кілька днів, я зайшла у TikTok і побачила її. Аню на протезах. Я показала її Саші, і він підтвердив, що це точно вона. Стала гортати її сторінку далі і побачила відео, де вона показувала на зап'ясті той браслетик під пісню зі словами: "Я не дізнаюсь, хто ти…". Кажу Саші: "Напиши їй!". Він написав о дванадцятій ночі, а вона відповіла. Вони обмінялися телефонами і почали щоденне спілкування. Я спостерігала за цим і розуміла, що щось зароджується. Щось більше, ніж дружба. Я була дуже рада за нього, адже він ставав іншим. Через місяць він поїхав до неї у Харків. Зараз вони вже переїхали до Києва і живуть разом.

— Тепер вони удвох їздять з вами у госпіталі?

— Так. Ми збираємося і на трьох машинах з продуктами та речами їздимо у два госпіталі.

Мама Анни, яка втратила обидві ноги

Мама Ані, Валентина Мирошниченко, поділилася спогадами з дитинства доньки, розповіла про страшну хворобу дівчини та зізналася, як змінився моральний її стан після зустрічі з Олександром.

— Розкажіть нам про вашу доньку. Якою Аня була в дитинстві?

— Дуже активною, займалася бальними танцями, виступала на конкурсах. У 10 років вона захворіла на цукровий діабет і почалися проблеми з зором. У 2016 році вона перехворіла пневмонією. Ускладнення пішло на нирки, і вони відмовили. Стала набиратися вага під 90 кілограм. Вона була важкою через набряки — вода витікала і з ніг, і з рук. Лікарі сказали, що необхідна пересадка нирки. Ми всі здали аналізи і в бабусі виявилося 100% сумісності. Проте на етапі томографії бабчину нирку забракували. Перевірили ще раз тата Аніного і мене. Татову нирку забракували на УЗД, тому пішла я. Тепер 13 березня ми відзначаємо другий день народження Ані.

— Як ваша донька відновлювалася після пересадки?

— Пробувала працювати, вийшла заміж, але згодом почалися проблеми з пальцями на ногах. Ми помітили плями, але подумали, що це натоптиші. Лікар сказав, що це некроз. Кінчик пальця довелося ампутували. Поступово почав гнити великий палець лівої ноги, хоч ми і лікували ступні, намагаючись їх врятувати. Одного разу ми прийшли на перев'язку, а лікар лідокаїном побризкав і ампутував палець. Аня була в шоці. 

Згодом почалося те саме на другій нозі. Ампутували палець теж, але щось пішло не так — нога довго не загоювалася. Влітку Аня з чоловіком поїхала на дачу поплавати в басейні. Поплавала, а на вечір з'явилася температура і нежить. Думали, що застуда. За кілька днів один із пальців на нозі посинів. Лікар сказав, що це гангрена. Ми лікували, але нічого не вийшло — через день ампутували цей палець, а за два дні — трейтій. 

Ступню продовжували рятувати. Нас виписали додому, сказали відпочивати, не напружувати ногу, не піднімати важкого. Але так сталося, що вона тягала важке і ходила до магазину, бо чоловік нічого не робив. Одного дня він зібрав речі і поїхав. Сказав, що йому все набридло.

— Як Аня сприйняла такий удар?

— Погано, дуже переживала, був стрес. Піднявся рівень цукру, вона нічого не їла. Почалося ускладнення. Ми поїхали до лікаря, де нам сказали ампутувати ногу до коліна. Ані спочатку не казали, але на перев'язці вона сама побачила, яка в неї "дірява" нога. Казала, що не хоче жити без ноги. Але якось змирилася з життям із однією ногою. Встановили протез. Вона створила профіль у TikTok, стала і мене знімати.

— Але на цьому випробування для вашої сім'ї не закінчилися. Що сталося далі? 

— Коли почалася повномасштабна війна — знову стрес, шок, біганина в підвал. На протезі було тяжко. З часом посинів пальчик. Скинули фото лікарю — знову така ж історія, треба відрізати. Потім пішло погіршення. У вересні ми ампутували другу ногу.

— Як Аня і ви сприйняли ампутацію другої ноги? 

— Аня вже нормально. Сама сказала лікарю, що краще ампутувати другу ногу, ніж мучитися. Щось пішло не так. Виписали Аню з температурою і припухлістю під коліном. У відділенні був у той час Covid-19, тому нам сказали доліковуватися вдома. Ми поїхали додому, а через три дні знову лягли з температурою і гноєм. Лікар покликав нас до себе і сказав, що якщо до понеділка не мине, то доведеться ампутувати до стегна.

Ми поїхали в Київ. Тут їй розрізали ногу, повичищали звідти все, аж кістка виглядала. Аня важила 38 кілограмів тоді. Не вистачало шкіри, щоб усе загоїлося — в одному місці м'ясо стирчало. Зробили пересадку шкіри.

— Який стан Ані був до зустрічі з Сашком і який зараз? 

— Моральний стан був не дуже. Інколи вона впадала в депресію, інколи нервувала і переживала. Після зустрічі з Сашком у неї знову крила виросли, вона стала впевненішою в собі. Вона відчула, що вона комусь потрібна. Ми з легкістю відпустили її до нього, тому що йому можна довіряти.

Закохана пара на протезах збирає гроші на мрію

До повномасштабного вторгнення Олександр Фасоля здобув фах будівельника, встиг попрацювати на заводі, кухарем у закладах харчування та встановлював інтернет-зв'язок. 2014 року хлопець покинув роботі і пішов добровольцем захищати Україну. Кілька місяців Олександр служив у прикордонниках, а протягом 2016-го по 2018-й років у складі 28-ї бригади боронив батьківщину на Луганському та Донецькому напрямках. Виконуючи свої завдання сапера в Мар'їнці у 2018-му, Олександр підірвався на ворожій міні, внаслідок чого довелося ампутувати ноги. До такого чоловік був готовий заздалегідь, адже знав усі ризики своєї роботи. 

Нині Олександр із Анною Мирошниченко винаймають квартиру в Києві. Обов'язки розподіляють порівну, все виконують разом. закохані влаштовують прямі ефіри в TikTok, аби зібрати гроші для допомоги військових та на втілення своєї мрії — поїхати на відпочинок на море. Від проєкту "Я не забуду" пара отримала подарунок — подорож на двох Україною.

Попередні випуски "Я не забуду":

Медіа-партнери
Прямий ефір