Нацспільноти України — для чого потрібен новий законопроєкт: "5 вопросов" з В’ячеславом Ліхачовим

Новий законопроєкт про національні спільноти анонсував президент України Володимир Зеленський на форумі "Україна 30. Гуманітарна політика". Він замінить закон про національні меншини, який діє в Україні зараз.

Кого саме стосуватиметься законопроєкт і що він дасть — розповів керівник групи моніторингу прав національних меншин В’ячеслав Ліхачов у програмі "5 вопросов" телеканалу "Дом".

Ведучий — Олег Борисов.

— Що таке закон про національні спільноти? Чим він відрізняється від закону про національні меншини, який діє зараз?

— Чинний в Україні закон про національні меншини діє вже майже 30 років. Він був ухвалений у 1992 році.

Очевидно, що відтоді дуже сильно змінився український контекст. Значною мірою розвивалися європейські та світові уявлення про стандарти захисту прав національних меншин. Україна приєднувалася до міжнародних документів, що гарантує захист прав національних меншин. Цей закон морально застарів і він сформульований у дуже неконкретних термінах. Він дуже декларативний.

Він обіцяв усе хороше. На 1992 рік цього було достатньо. Але зараз, безумовно, постала необхідність і наповнити його більш конкретним змістом, і погодити його з міжнародними документами, які ратифікувала Україна.

Але яке саме буде наповнення у проєкту закону, анонсованого президентом України, поки говорити складно. Тому що, зважаючи на те, що прозвучало, він пропонує застосувати абсолютно нову концепцію, ввести нове поняття національної спільноти замість терміна "національна меншина", яке фігурувало в законі до цього та яке фігурує в міжнародному праві. Тому я, не будучи ознайомленим із проєктом, який пропонує внести президент, не можу його коментувати. Я знаю, що обговорення необхідності ухвалення нової редакції закону про національні меншини інтенсивно триває останні місяці як у профільному комітеті, так і серед експертів.

Були обговорення із залученням національних меншин, зокрема з польовими виїздами представників профільного комітету Верховної Ради з прав людини до місць компактного проживання національних меншин. Я знаю, що цей процес триває досить активно. Але наскільки проєкт нової редакції закону про національні меншини, який готувався на комітеті, відповідає баченню президента, я зараз не готовий сказати.

— Нещодавно в Україні ухвалили закон про корінні народи. Ми знали про проблеми корінних народів. Це, зокрема, порушення прав людини. Це закон, який важливий для реінтеграції тимчасово окупованого Криму. Якщо говорити про національні меншини, які проблеми тут існують?

— Тут є дві сторони медалі. Навіть, можливо, три. По-перше, і закон про національні меншини або національні спільноти, і закон про корінні народи працюють у парі. Вони розглядаються як взаємодоповнювані та закривають деякі прогалини в українському законодавстві.

Розглянемо поняття "корінні народи". В українському законодавстві до останнього місяця не було такого визначення. Була постанова Верховної Ради про визнання кримських татар корінним народом, яка була ухвалена п’ять років тому. Але розуміння того, що таке корінні народи, на законодавчому рівні не було. Цей термін фігурував у законі про освіту, який надавав великі мовні права з погляду освіти, рідною мовою для корінних народів.

У цьому сенсі ухвалення пакетом і закону про національні меншини або національні спільноти, і визначення того, що таке корінні народи, є логічним. Крім того, цього дуже чекає міжнародна спільнота від нас, оскільки після ухвалення нової редакції закону про освіту та закону про українську мову як державну в правозахисних організацій, у деяких національних спільнотах всередині самої України виникло відчуття того, що їхні права піддають певній загрозі. Адже вживають заходів щодо більшого поширення української мови, зокрема в галузі освіти. У тій сфері, в якій раніше різні меншини, наприклад, угорці, користувалися досить широкою автономією та широкою свободою.

Закон, який би чітко регламентував права й обов’язки держави щодо збереження та зміцнення національної ідентичності, національної культури, національних мов, урівноважив це занепокоєння, спричинене змінами в законодавстві в останні роки. Насамперед змін щодо мов як найбільш яскраво вираженої потреби в культурній самоідентичності та самовираженні національних культур.

Тому ухвалення цих законів — воно логічне, воно напрошується, від нас цього чекають. Чекає як міжнародна спільнота, так і самі національні меншини. Щойно держава чітко визначить, в яких межах вона готова підтримувати й зміцнювати національні культури, національні мови, національну самореалізацію, освіту, вивчення національних мов, — це заповнить наявні прогалини та створить логічний і цілісний законодавчий корпус.

— Тобто ці закони передусім потрібні для захисту прав певних категорій?

— Так, для захисту прав у широкому сенсі. Тому що права національних меншин української спільноти не зводяться до якоїсь однієї сфери. Йдеться про те, щоб регламентувати й закрити деякий простір для невизначеності, яка зараз існує. Посилити позиції України на міжнародній арені, зокрема з погляду відстоювання прав корінних народів, що порушуються в окупованому Криму країною-агресором. Це посилить позицію України в міжнародних інституціях.

Також є більш широкі завдання. Дійсно, давно час вписати національні спільноти з усіма гарантованими державою правами до української мультикультурної, мультиетнічної політичної нації. Розписати, що саме держава підтримує, в яких обсягах, завядки яким ресурсам. Це те, що давно час було б зробити.