Караваєв, Образцов, Стражеско: невідомі факти про найбагатших та найвидатніших українських лікарів

Вони зробили революцію у медицині та мали шалену популярність. Про їхні здібності у діагностиці ходили легенди, а пацієнтами були найвідоміші люди епохи.

Про титанів української медицини — Володимира Караваєва, Миколу Стражеско, Василя Образцова — в новому випуску програми "Код ідентичності" разом з ведучою Світланою Леонтьєвою розповідають:

• Наталія Гребень, доцентка, лікарка-офтальмолог вищої категорії;
• Наталія Малишева, головна бібліотекарка відділу комунікацій Національної наукової медичної бібліотеки України;
• Вадим Шипулін, професор, директор Національного музею медицини України.

Микола Стражеско та Василь Образцов

Микола Стражеско народився 1876 року в Одесі.

"Справжнє прізвище його сім'ї не Стражеско, а Страженску, вони були румунського походження. Хоча у свідоцтві про народження у Миколи все ж таки записано Стражеско", — зазначив Вадим Шипулін.

У 1899 році Стражеско закінчив медичний факультет Київського університету Святого Володимира, працював у київських лікарнях.

У нього була романтична історія кохання з першого погляду. Доля спіткала 24-річного молодого лікаря на перехресті у центрі Києві, коли він врятував юну гімназистку буквально з-під копит кінного екіпажу. Як потім з'ясувалося, це була донька його вчителя. Так Микола Стражеско увійшов у сім'ю відомого київського терапевта, професора Василя Образцова, і згодом одружився з його донькою Наталею.

"Як закарбувалася світова слава цих імен — Образцова та Стражеска. Вони пізніше, у 1907 році, описали клінічні форми інфаркту міокарда — три основні форми. Надрукували про це в німецькому журналі (Микола Стражеско вільно володів німецькою мовою). А через 30 років, у середині 1930-х, в одному шведському медичному журналі було написано, що вперше клінічні форми інфаркту міокарда описали німецькі лікарі — Образцофф і Стражеско. Першим все-таки інфаркт міокарда описав Образцов, проте в медичній історії обидва автори закарбувалися. А ще у 1909 році на всеросійському з'їзді терапевтів урочисто було заявлено, що пальма першості в Російській імперії зараз належить Києву — завдяки відкриттю Образцова та Стражеско. Так канонізували Образцова, і 1909 року він став кращим терапевтом Російської імперії", — розповів Вадим Шипулін.

Василь Образцов мав неймовірний слух, дуже тонкий, і чув шуми в серці, просто прикладаючи вухо до грудної клітини. Він розробив певні градації цих шумів, якими досі користуються лікарі.

"У Образцова була ще особливість — пальпаторне відчуття (дотикальне відчуття рук та пальців, — ред.). Коли він казав, що в апендиксі застрягло сочевичне зернятко, то на операції хірург знаходив саме це зернятко, а не, скажімо, горох", — додав Вадим Шипулін.

Образцов та Стражеско мешкали у Києві в одному будинку на Великій Підвальній, 5 (зараз це вулиця Ярославів Вал).

"На Великій Підвальній у них була велика будівля, вона й зараз існує. Там можна було цілий гуртожиток студентів поселити. Але так трапилось, що у 1908 році кохання прийшло до 59-річного Образцова, тому вони потім роз'їхалися", — розповів Вадим Шипулін.

Другою дружиною Образцова стала Варвара Ліндеман (уроджена княгиня Чегодаєва), на момент знайомства з 59-річним професором молода красуня була дружиною 40-річного видатного патофізіолога Володимира Ліндемана. Обурений Ліндеман викликав на дуель суперника — на засіданні вченої ради він назвав Образцова негідником і кинув йому в обличчя рукавичку.

Щоб врятувати життя дуелянтам (Образцов мав діабет, через хворобу вже були проблеми з зором), їхні приятелі обрали одним із секундантів знаменитого хіміка Сергія Реформатського, який був заввишки 2,11 метра. Він відміряв між супротивниками 12 належних кроків, але вони були настільки широкими, що дозволило майже вдвічі збільшити дистанцію. Крім того, як кажуть, Реформатський зарядив пістолети холостими. Зрозумівши, що поєдинок виглядає як фарс, Ліндеман відмовився брати в ньому участь.

Дуель, яка відбулася 1908 року, визвала великий скандал, через який згодом обох професорів притягнули до суду, бо дуелі в Російській імперії були заборонені з 1840 року.

Образцов зміг одружитися з Варварою тільки 1916 року, бо перша його дружина купчиха Олександра Гужина не давала дозвіл на розлучення. А розлучитися за тодішніми законами можна було з двох причин — душевна хвороба або смерть одного з подружжя.

"Тому Василь Образцов 1909 року купив будинок на вулиці Фундукліївській, 60 (це зараз вулиця Богдана Хмельницького), де поселився з коханою. У них народилося двоє дітей — хлопчик і дівчинка, але вони носили прізвище колишнього чоловіка Варвари — Ліндеман. Це був, як зараз кажуть, цивільний шлюб", — уточнив Вадим Шипулін.

До речі, Микола Стражеско намагався відговорити свого тестя від дуелі й взагалі одуматися щодо любовного зв'язку із заміжньою жінкою.

"Стражеско прийшов й каже: "Батюшко, що ви робите?" На що Образцов відповів: "Яйця курку не вчать". І відтоді вони більше не спілкувалися, хоч і працювали разом", — розповів Вадим Шипулін.

Почалася революція та громадянська війна. Брата Миколи Стражеска розстріляли просто на вулиці — за порушення комендантської години. Тому 1918 року професор вивіз дружину з трьома доньками та сином до денікінської Одеси. Сім'я намагалася виїхати за кордом, але їм це не вдалося. До 1921 року Стражеско працював в Одесі, але потім більшовики змусили його повернутися до Києва.

Лише 1926 року старша та середня доньки змогли поїхати до Франції нібито на лікування і за порадою батька залишилися там назавжди. А молодша Ірина померла у 1937 році, у 19 років, від туберкульозу — спадкової хвороби, яку Стражеско не зумів вчасно діагностувати. Смерть доньки стала трагедією всього його життя.

У СРСР з батьками залишився лише син Дмитро.

Микола Стражеско мав можливість перебратися до Москви, але свідомо залишався в Києві, щоб бути подалі від радянської влади. І дозволяв собі більше, ніж будь-хто: наприклад, 1933 року опублікував у всесоюзному журналі "Врачебное дело" наукову статтю "До питання про патогенез набряку", де прямо писав про голод в Україні, коли взагалі про Голодомор не можна було говорити.

Якщо Образцов був більш романтичною людиною, то Стражеско був прагматиком.

"Про його прагматизм свідчить все його подальше життя, коли він за своєї антирадянські'ої позиції був Героєм соціалістичної праці, академіком трьох академій. У нього нічого не відібрали. Його дві доньки жили у Франції. Його навіть випускали у відрядження за кордон, ми дивилися ці дозволи 1936-1938 років, він їздив і до Франції. А у 1938-му він навіть передав донькам на розвиток ресторанного бізнесу в Парижі 200 тисяч рублів золотом. І за це йому нічого не було", — наголосив Вадим Шипулін.

Коли нацистська Німеччина напала на СРСР, Стражеско в супроводі представників НКВС просто з інституту відвезли на вокзал для подальшої евакуації. Він фізично не зміг з собою забрати сина, так Дмитро Стражеско залишився у Києві та потрапив під окупацію.

"Дмитро під час окупації Києва співпрацював з німцями. І коли німці залишали Київ, він поїхав з ними. Якимось чином партизани відбили його і передали до СМЕРШу. Ми ж розуміємо, що йому загрожувало — розстріл. Але минув деякий час, і Дмитра Миколайовича відпустили. Щобільше, він став успішним біохіміком і навіть очолював кафедру біохімії у Київському університеті. Як потім мені розповідала французька онука професора, в його колекції живопису був малюнок Рафаеля "Рудий хлопчик", і якраз у період арешту Дмитра малюнок зник, а син залишився живим. Але у середині 1990-х років цей малюнок знайшовся — на аукціоні у Сполучених Штатах Америки Сергій Хрущов (син колишнього глави СРСР Микити Хрущова, — ред.) продав його за 950 тисяч доларів", — розповів Вадим Шипулін.

Під час Другої світової війни Микола Стражеско консультував евакуаційні госпіталі, керував дослідженнями в Центральному госпіталі Радянської армії, вивчав проблему сепсису ран, розробляв нові засоби боротьби з ним.

Після визволення Києва від нацистських загарбників Стражеско 1944 року повернувся до Києва, з цього часу він жив на Володимирській вулиці, 48-а.

Зберігся незвичайний щоденник академіка 1946 року, в який він кожного дня записував, що він їв, як себе почував. У ті роки Стражеско вже був достатньо хворою людиною.

"У нього були набряки від голоду. І я думаю, що він цей раціон спеціально розраховував і спостерігав за своїми набряками. У нього, мабуть, була якась ідея [пов'язана, з харчуванням]", — припустила Наталія Гребень.

Стражеско завжди був заможною людиною. До революції 1917 року його зарплата складала 3000 карбованців золотом — це не так багато. Основний дохід приносила приватна практика.

"Тоді оклад штатного професора був 2400 карбованців золотом. Окрім цього були ще кормові й гроші на квартиру. Це не такі великі кошти. Той же Образцов, наприклад, мав 11 тисяч гектарів землі, й з них він отримував додаткові прибутки. Основні ж доходи йшли коштом приватної практики. Наприклад, тільки лікарська консультація професора Стражеска у 1928 році коштувала 1 золотий червонець", — повідомив Вадим Шипулін.

За часи СРСР Стражеско був найдорожчим радянським лікарем в Києві.

"Я дивився зарплати 1946 року. Бо тоді підняли оклади. Ось середня зарплатня середнього керівного складу (якийсь секретар райкому) була 450 карбованців. А у академіка Стражеска у 1946 році оклад складав 4800 карбованців. Він був дуже заможною людиною", — додав Вадим Шипулін.

Через такі доходи у Стражеска була унікальна колекція живопису. Після смерті академіка та розпаду СРСР його невістка з сином переїхали до Москви, купили там квартиру й вивезли цю колекцію.

Василь Образцов помер у 71-річному віці, 27 грудня 1920 року, похований у Києві на Лук'янівському цвинтарі. Під час революції його друга дружина Варвара разом із дітьми, згідно з різними джерелами, поїхала за кордон. Василь Парменович у буремні 1917-1920 роки залишився у Києві сам. Більшовики захопили маєток професора, він втратив лікарську практику. Залишившись самотнім, Образцов дуже бідував, кілька разів пробував накласти на себе руки. Узимку 1920 року в нього не було грошей, щоб купити дрова, температура у спальні сягала 2-4 градусів нижче нуля, і професор захворів на грипозну пневмонію. Учні відвезли свого вчителя до лікарні Свято-Покровського монастиря для бідних, де він й помер.

Микола Стражеско помер 27 червня 1952 року, на 76-му році життя. Напередодні він поїхав до Москви на захист дисертації свого сина. В той час якраз було сфабриковано відому "справу лікарів", одним з обвинувачених був колишній учень, аспірант Стражеска — Володимир Василенко, якій, до речі, був особистим лікарем засновника китайської комуністичної партії Мао Цзедуна. 1952 року Василенко працював головним терапевтом Кремлівської лікарні, й був заарештований. Після смерті Сталіна 1953 року "справу лікарів" закрили, й Василенка відпустили.

Що трапилося 1952 року з Миколою Стражеском у Москві, досі невідомо. Відомо лише, що він відмовився підписатися під обвинуваченням Василенка, повернувся до Києва "чорним", й дуже скоро помер.

Похований Микола Стражеско у Києві на Лук'янівському цвинтарі поруч зі своєю дружиною Наталею — дочкою Образцова від першого шлюбу.

Володимир Караваєв

Володимир Караваєв (1811-1892 рр.) — світоч європейської хірургії, засновник української офтальмології, оториноларингології, ортопедії та травматології, проктології й нейрохірургії.

"У Київ Богу помолитися та Караваєву вклонитися" — ця приказка ніби пароль порятунку приводила у середині XIX сторіччя незрячих прочан до професора Володимира Караваєва.

Він народився в місті Вятка (нині Кіров, РФ) в багатодітній сім'ї заможного купця. На початку XIX століття на всю В'ятську губернію було лише 5 шкіл, в яких навчалися 250 дітей.

У 20 років Караваєв закінчив медичний факультет Казанського університету. Задля вдосконалення в медицині 1834 року поїхав до Німеччини, де вперше зустрів хірурга Миколу Пирогова, працював у його клініці. До речі, Пирогов був лише на рік старший за Караваєва.

"Саме Пирогов посприяв Караваєву в обранні медичній спеціальності. Пирогов йому казав, що тільки хірургія, не шукай нічого іншого. Бо Пирогов помітив дуже велику його здатність. Караваєв майстерно оперував, в нього були тонкі лінії. Тому йому й офтальмологія пішла, бо це ювелірна робота. І хто потім їздив вчитися вже до Караваєва, то вони вчилися саме можливості віртуозного оперування", — розповіла Наталія Гребень.

1841 року 30-річний Караваєв був призначений на посаду професора кафедри хірургії Київського університету Святого Володимира, так він оселився у Києві.

З 1844 року Караваєв завідував університетською клінікою, на базі якої робив багато операцій, розвиваючі українську хірургію. Він швидко став відомим на всю імперію завдяки прочанам, які йшли вимолити здоров’я до київських святинь, а потрапляли на прийом до Караваєва, і він їм робив операції. Зокрема, по видаленню катаракти він зробив понад тисячі операцій.

Караваєв працював ще тоді, коли наркоз не був винайдений. Тому операції треба було робити дуже швидко. Операцію з видалення катаракти він робив 1-2 хвилини. Наприклад, зараз у середньому це 7-8 хвилин. А апендикс у ці часи вирізали за 3 хвилини, бо болячий шок міг привести до смерті.

Пирогов 1847 року у Петербурзі виконав першу операцію під ефірним наркозом, а через 3 дні другу в Російській імперії операцію під наркозом зробив у Київській університетській клініці Караваєв.

Оскільки в XIX столітті хірургія тільки починала свій розвиток, то видалення катаракти не було спеціалізацією Караваєва. Хірург тих часів мав бути спеціалістом з усіх хвороб. Тому Караваєв оперував все. За 51 рік лікарського стажу він зробив 18 тисяч операцій, з них 3 тисячі — офтальмологічних. При цьому летальність у нього була всього 6%, а середня летальність в медицині Російської імперії на той час складала 12%.

У 1870-ті роки Караваєв використовував новаторський підхід до проведення трепанації черепа, який згодом розвинули його учні.

Найбільше число розроблених Караваєвим нових методик належить до відновлювальних операцій на обличчі. Серед них втручання з відновлення носа, губ, повік, дефектів піднебіння та інші. Він запропонував спосіб закриття дефектів твердого піднебіння та операцію за "заячої губи".

В університетській клініці Караваєв реалізував й свої європейські знання з менеджменту, організації процесу. Й навіть помічник тодішнього міністра освіти, коли приїхав до Києва, був здивований, як був налагоджений процес у 30-річного Караваєва.

"Бо він за кордоном ретельно вивчав, як влаштована лікарня. Хто що повинен робити — від професора до санітарки. Тому він побудував цю схему в себе, й вдосконалив її", — уточнила Наталія Гребень.

Саме Караваєв вперше ввів спеціалізацію — медсестра, яка потім стала окремою професією.

Караваєв називав Пирогова своїм вчителем, вони спілкувалися, обмінювалися досвідом все життя. З 1958 по 1861 роки Пирогов жив у Києві, коли обіймав посаду попечителя Київського навчального округу.

За спогадами сучасників, Караваєв був скромним, простим та дуже людяним. Переважна більшість лікарів Російської імперії славилась не так лікуванням, як продажем талонів на прийом. Для Караваєва ж головною була допомога — він два дні на тиждень приймав хворих безкоштовно.

Безкорисливість лікаря зовсім не означала, що він був бідний. Він зміг стати великим землевласником. Проте, не таким великим, як Образцов: якщо у Образцова на початок ХХ сторіччя було 11 тисяч гектарів землі, то у Караваєва у середині XIX сторіччя — 64 гектари. Але на той час це було немало.

У топоніміці Києва залишилися Караваєві Дачі на Шулявці — тут була основна частина земель Караваєва, 42 гектари. А інші його ділянки у Києві були на землях, які зараз належать Національному ботанічному саду.

Помер доктор Караваєв 15 березня 1892 року від грипу, що на той час було страшною хворобою. Похований на Байковому кладовищі. Заупокійну літургію служив протоієрей Володимирського собору Петро Лебединцев, який за три десятиліття до того, у 1862-му, відспівував Тараса Шевченка.

Попередні випуски програми "Код ідентичності":

• У світі дизайну одягу і авто: постаті Каринської, Савчика, Сахновського та їхня революція дизайну у програмі "Код ідентичності"
• Душа шістдесятництва Алла Горська та лицар незалежності Євген Сверстюк: невідомі факти про відомих українців у програмі "Код ідентичності"
• Як зберегти Київ: про заснування стародавнього міста, хрещення Русі та забудову столиці у програмі "Код ідентичності"
• Феномен Володимира Івасюка: невідомі факти про великого композитора та співака у проєкті "Код ідентичності"
• Скіфське золото: історія врятованої колекції — у програмі "Код ідентичності"
• Українські медики, які змінили світ, — у програмі "Код ідентичності"