Душа шістдесятництва Алла Горська та лицар незалежності Євген Сверстюк: невідомі факти про відомих українців у програмі "Код ідентичності"

Плеяда молодих людей на зламі 60-х. Вони відстоювали національну самобутність і протистояли режиму, творили модерну українську культуру попри осуд, репресії і загрозу життю. Вони не визнавали обмежень у творчості, боролися за свободу слова і думки. Вони обрали українську ідентичність. У новому випуску програми "Код ідентичності" світ шістдесятників Алли Горської та Євгена Сверстюка разом із ведучою Світланою Леонтьєвою відкривають:

• Олена Зарецька — онука Алли Горської, мисткиня, очільниця фонду Алли Горської та Віктора Зарецького; 
• Олена Грозовська — мистецтвознавиця, художниця і кураторка виставки "Алла Горська. Боривітер" в Українську домі;
• Олег Бажан — кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу історії державного терору радянської доби Інституту історії України НАН України.

Українка за вибором

Алла Горська — українська художниця та дисидентка, монументалістка, діячка правозахисного руху, шістдесятниця. Її роботи знищили за вказівкою спецслужб, а саму мисткиню вбили у віці 41 року за до кінця не з'ясованих обставин.

Алла Горська народилася 18 вересня 1929 року в Ялті. Зростала в російськомовній номенклатурній успішній радянській родині. Її батько Олександр Горський був директором спочатку Ялтинської, потім Ленінградської і Алма-Атинської кіностудій, а пізніше протягом 10 років керував Київською кіностудією. Мати Олена — вихователька у дитячих закладах санаторно-шкільного типу, а коли подружжя переїхало до Ленінграда, стала художницею з костюмів.

11-річна Алла Горська разом із матір'ю пережила в оточеному нацистами Ленінграді дві блокадні зими. Батько дівчинки раніше поїхав на зйомки фільму до Монголії і не зміг повернутися до Ленінграда. Алла мала старшого на 10 років брата Арсена — син Олени від першого шлюбу. Хлопець воював у складі диверсійно-партизанської частини і загинув у піхотному бою. Це стало величезною трагедією для родини.

Після прориву блокади родина Горських возз'єдналася в Алма-Аті, а вже у 1943 році переїхала до Києва. З 1946 року Алла навчалася у Київській художній середній школі імені Шевченка, яку закінчила із золотою медаллю. Майбутня художниця помічала, що її родина відрізнялася від інших. Після закінчення Другої світової Київ був зруйнованим, а більшість містян жили за межею бідності. Життя Алли було зовсім іншим, а до школи її щодня привозила службова машина батька. Пізніше Горська вступила на факультет живопису Київського художнього інституту.

"Родинний комфорт сформував її певну сміливість. Їй були відкриті двері, її завжди підтримували батьки. В художньому інституті вона вже почала чути про тих, про кого не говорили — про Василя Кричевського, Олександра Мурашка та інших. Але все почалося зі школи. Її вибір професії відвернув її від номенклатурних можливостей іншого життя", — розповідає онука Алли Горської, мисткиня Олена Зарецька.

Під час навчання Алла Горська зустріла Віктора Зарецького. Пара одружилася, ще будучи студентами. У листопаді 1954 в них народився син Олесь.

Розкол між Аллою Горською та її батьками відбувся, коли громадянська позиція художниці набула своє максимальної сили — в середині 1960-х.

"Горська перейшла на українську мову після 1930-х. З батьком вона була емоційно близькою, писала йому листи українською, а він відповідав російською, бо рухався по своїй лінії. Коли в 1965-му почалися масштабні арешти і утиски шістдесятників, Горська вивезла свого маленького сина до батьків Зарецького — сховала його. Він у книзі потім писав, що мама відвезла його до бабусі з дідусем, і він пів року ходив там до школи", — поділилася Олена Зарецька.

Навчання Алли Горської в інституті припало на останні темні роки сталінщини з його репресіями, а перші роки роботи — на "хрущовську відлигу", коли мистецький світ був у передчутті політичних і культурних змін.

На цій хвилі почалися інтенсивніші і глибші пошуки художників, письменників, архітекторів свого українського коріння. На фоні нових настроїв виник Клуб творчої молоді "Сучасник", який діяв у приміщенні кінозалу Жовтневого палацу і став епіцентром життя шістдесятників. До них належали і Алла Горська з Віктором Зарецьким.

"Вона пройшла між нами світлим добрим духом", — писав  український літературний критик, есеїст, поет Євген Свертюк про Аллу Горську.

"Портрет В. Симоненка", "Автопортрет з сином", "Портрет батька", "Абетка" — одні з найвідоміших художніх творів Горської. Серед монументальних робіт — мозаїчне панно "Вітер" у Києві, яке вона робила у співавторстві з іншими художниками, "Молода гвардія" у Краснодоні (нині Сорокине), а також "Дерево життя" та "Боривітер" в Маріуполі, зруйновані 2022 року внаслідок російських обстрілів.

Однією з масштабних робіт Алли Горської став вітраж "Шевченко. Мати". У 1963 році група художників Опанас Заливаха, Людмила Семикіна, Галина Севрук, Галина Зубченко і Алла Горська взялися створювати вітраж до 150-річчя Тараса Шевченка у вестибюлі червоного корпусу Київського університету на замовлення ректорату. Робота тривала рік. Усі ескізи погоджували.

У центрі композиції митці зобразили Тараса Шевченка, який однією рукою пригортав мати-Україну, а в іншій тримав книжку. Вітраж увінчали слова Кобзаря: "Возвеличу малих, отих рабів німих, я на сторожі коло них поставлю слово!".

Партійне керівництво назвало твір формалістично-ворожим. Замість офіційного відкриття, щойно вітраж був закінчений, його розтрощили. Після цього Горську виключили зі Спілки художників. Для того, щоб поновитися, прямолінійна та рішуча Горська поїхала до Москви. У цей час КДБ організувало прослуховування в її квартирі, і з часом переслідування стало буденністю. Горська знала, що за нею стежать — син художниці згадував, що вдома був приколотий аркуш з віршиком:

"На даху куняє ґава. На щаблях сидіти жорстко, а Арнольдові цікаво, де блукає пані Горська".

Мова йшла про агента, який слідкував за художницею і сидів на дерев'яних сходах до горища в будинку, де вона жила. Друзі Горської жартома називали його Арнольдом і навіть віталися з ним.

У ті часи заборонялося збиратися біля пам'ятника Тарасу Шевченку навпроти Червоного корпусу Київського університету. У дні, пов'язані із пам'ятними Шевченковими датами, сквер оточували співробітники КДБ. Щоб показати своє ставлення до цих обмежень, 22 травня 1963 року Алла Горська взяла участь у покладанні квітів до пам'ятника Шевченку.

У 1965 році розпочалися арешти. Алла Горська надіслала заяву прокуророві УРСР, протестуючи проти порушення прав людини.

"Горська була однією з перших, хто підписував усі документи проти переслідувань і репресій. Вона писала листи політв’язням, підтримувала їх на засланні, а також зустрічала й допомагала тим, хто повертався з таборів", — розповідав Євген Сверстюк.

У квітні 1968 року Алла Горська поставила свій підпис під відомим листом-протестом 139 діячів науки і культури до керівництва СРСР щодо переслідування, арештів і судів над дисидентами. Після цього Горську вдруге виключили зі Спілки художників.

За Горською, куди б вона не йшла, стежили. Художниця й усі її однодумці жили під постійним пресом, в атмосфері несвободи, але при цьому намагалися бути веселими і здатними творити.

28 листопада 1970 року Алла Горська вийшла зі свого будинку на вулиці Терещенківській і поїхала до Василькова, як розповідав її син Олесь Зарецький, щоб взяти швейну машинку у свого свекра — Івана Зарецького.

Коли Алла Горська додому не повернулася, її чоловік Віктор Зарецький сам поїхав до Василькова, але знайшов оселю батька замкненою. Міліція не погодилася відкрити будинок. 29 листопада біля залізничної станції "Фастів-2" на коліях знайшли тіло батька Віктора Зарецького.

Коли 2 грудня міліція нарешті зайшла у будинок, то у погребі знайшла тіло Алли Горської. Її убили ударом сокири ззаду по голові.

"Слідство дійшло до висновку, що свекор (Іван Зарецький) убив свою невістку Аллу Горську через особисту неприязнь, а потім вчинив самогубство".

У сімейному й дисидентському середовищі всі були переконані, що це політичне вбивство. 

Аллу Горську хотіли поховати на Байковому кладовищі, але влада не дозволила. Останній спочинок художниця знайшла на кладовищі у Берківцях. Її ховали у закритій труні, попередньо вбравши у вишиту сорочку, встеливши довкола неї все барвінком. Похорон перетворився на акт громадянського спротиву. Усіх, хто виголошував прощальні промови, а серед них Василь Стус, Євген Сверстюк, Іван Гель та Олесь Сергієнко, згодом арештували.

Попередні випуски програми "Код ідентичності":

• Як зберегти Київ: про заснування стародавнього міста, хрещення Русі та забудову столиці у програмі "Код ідентичності"
• Феномен Володимира Івасюка: невідомі факти про великого композитора та співака у проєкті "Код ідентичності"
• Скіфське золото: історія врятованої колекції — у програмі "Код ідентичності"
• Українські медики, які змінили світ, — у програмі "Код ідентичності"
• Особисте життя та непросте рішення, щоб відокремитись від Москви: продовження вивчення постаті Івана Мазепи у програмі "Код ідентичності"
• Про постать Івана Мазепи, його шлях до гетьманства та боротьбу України за право бути — у програмі "Код ідентичності"