Канни-2021 — переможці, відкриття і нові тенденції фестивалю: "Утро Дома" з Денисом Івановим

Відбувся 74-й Каннський кінофестиваль, який раніше був відкладений, як і Олімпіада, через пандемію. Головний приз за найкращий фільм, "Золоту пальмову гілку", отримав хоррор "Титан" (Titane) Джулії Дюкурно (Франція).

Чим відрізнявся Каннський кінофестиваль цього року? У чому особливість стрічки-переможця цього року та які нові тенденції цього року позначив престижний кінофестиваль — в ефірі програми "Утро Дома" розповів генеральний директор кінокомпанії "Артхаус Трафік", продюсер Денис Іванов.

Ведучий — Дмитро Сливний.

— Чим цей фестиваль відрізнявся від попередніх, які були обмеження через пандемію?

— Канни — це був перший великий фестиваль, який відбувся після пандемії. Я був на останньому великому фестивалі в Берліні 2020 року, і після цього потрапив на перший постпандемічний фестиваль в Каннах. Різниця, звичайно, величезна. По-перше, не доїхало практично дві третини людей. Це було пов'язано і з обмеженнями, які досі існують у Франції щодо тих країн, де поширювався штам коронавірусу "дельта".

Тобто, було дуже мало американців, не приїхала Латинська Америка, не було Китаю, не приїхала практично Росія. Тобто, з 70 тис. людей Каннський фестиваль відвідали близько 20 тис. Це було, з одного боку, дуже комфортно, позаяк зникли черги, в яких люди стоять по кілька годин для того, щоб поцілувати двері та не потрапити. Було дуже добре організовано прохід, безпосередньо, до зали: можна було подивитися майже всі фільми. Однак не покидало відчуття якогось декадансу через те, що видно все-таки, що індустрія ще не відновилася, порожній практично ринок. Однак у залі відчувалася святкова атмосфера кіно.

Каннський фестиваль є одним із найкращих в світі, і я можу сказати, що все, що я подивився, було прекрасним. Дуже радий, як розділилися призи, і всі фільми, які я подивився, я б назвав талановитими роботами, які увійдуть в історію кіно.

Щодо обмежень, то вони, звичайно ж, були. І вони починалися з аеропорту. На Каннському кінофестивалі чудово організували систему тестування: кожні два дні потрібно було здавати тест на коронавірус, була дуже зрозуміла лабораторія, яка розташовувалась на території кінофестивалю, де ти і записувався в чергу. Все було швидко, на електронну пошту одразу ж надходила відповідь.

— Всі здавали тест? І гості?

— Так, і в принципі, там не було, наскільки я розумію, інфікованих. Всього у 4-5 людей виявили коронавірус. Але, в принципі, була атмосфера досить здоровою, і потім з цим QR-кодом ти потрапляв безпосередньо вже на покази або на кіноринок.

— Ваша думка щодо переможця цього року.

— Журі цього року ухвалило, дійсно, дуже радикальне рішення: нагородити картину, яка була таким собі порушником спокою в Каннах, оскільки там були фільми й спокійніші. Я думаю, що члени журі вчинили абсолютно правильно, тому що це молоде таке, дуже драйвове кіно, яке виходить за межі зони комфорту іноді навіть для глядача. Мені складно переказати, адже як можна переказати сюжет, де жінка вагітніє від кадилака, і відбувається ще дуже багато дивних речей. Але кіно дуже динамічне, молоде, дуже драйвове. Я радий, що журі обрало саме цю стрічку, бо вона, дійсно — шлях для молодої крові.

Не скажу, що це була супероригінальна картина, ми бачили вже в кіно дуже багато різних витребеньок. І насильство, яке використовується як спецефект, і яскравий динамічний монтаж, дуже багато можна знайти відсилань, але все одно, це перша, одна з небагатьох жіночих "пальмових гілок". І дісталася вона Джулії Дюкорно. Безумовно, ця картина приверне до себе увагу, найперше, молодої аудиторії, незважаючи на насильство, яке відбувається в кадрі. Це насильство естетизоване, це спецефект.

— В Україні побачать фільм?

— Так, фільм демонструватиметься в Україні.

— Не боїтеся?

— Ні, не боїмося, тому що у нас бачили і фільми Гаспара Ное, і бачили фільми Ларса фон Трієра, і багато-багато інших стрічок, які теж виходили, скажімо так, за зону глядацького комфорту. Проте публіка у цих режисерів є. Ми, коли намагаємося показати кіно, ставимо себе на місце глядача: пішли б на нього подивитися? Ну звичайно, ми б пішли, я б пішов подивитися фільм "Титан", який отримав "Золоту пальмову гілку", розуміючи навіть, що може бути так, що це не буде розважальне кіно, після якого ти спокійно підеш повечеряти і ляжеш спати.

— На якому рівні зараз французький кінематограф в цілому, наскільки він конкурентоспроможний?

— Французьке кіно дуже багате і різноманітне. Не можна його звести до одного якогось знаменника. Там прекрасно розвиваються романтичні комедії, які вони вже продукують просто на дуже хорошому рівні. Це так само, як не можна написати поганим почерком в програмі Word. Їм важко романтичну комедію або просто комедію погано зняти. Вони роблять все на серйозному рівні. Там є і такі радикальні фільми, на зразок "Титана". І, безумовно, Франція — країна, яка знаменита своїми копродукціями. Вони ж виступають копродюсерами у величезній кількості фільмів, які представлені в конкурсах, в двох третинах, якщо я не помиляюся. Вони фінансують не тільки своє кіно, а й світове кіно, і займають там чільне місце.

— Які нові тенденції окреслив Каннський кінофестиваль цього року?

— Очевидно, що триває боротьба за рівноправність, позаяк ми бачимо величезну кількість жінок-режисерів, жіночих історій, які розказані жінками. Ось в цьому сенсі фестиваль вирівнює, завдяки цій політиці своїй, вирівнює репрезентацію жінок, зокрема, і в світовому кіно. З несподіваних ракурсів, тому що, наприклад, той самий фільм "Титан", де головна героїня — жінка, і це не принцеса, яка чекає свого принца, це абсолютно інша історія. Якщо говорити про інші тенденції, то в кожній країні вони різні. Російське кіно, яке було досить щедро представлено, продовжує якусь свою лінію, яка намітилася раніше. Якщо говорити про американське кіно, то Шон Бейкер теж продовжує, тобто, це швидше не про тенденції кінематографу, це про тенденції конкретних авторів, яких беруть у різні програми. Це траєкторія розвитку унікальних авторських голосів, які беруть участь в Каннському кінофестивалі.

— А що ви привезете до України, крім "Титана"?

— В цьому році будемо показувати практично всіх головних призерів. Це буде і фільм "Герой" Асгара Фархаді, іранського режисера, який свого часу вразив своєю роботою "Розлучення Надера і Сімін" світовий кінопрокат і головні світові кінопремії. "Герой" — це теж таке ось кіно морального неспокою. Стрічка отримала гранпрі журі.

Ми будемо показувати фільм "Анет" Лео Каракаса, який отримав приз режисури і відкривав Каннський кінофестиваль, теж з прекрасними акторськими роботами Адама Драйвера і Маріон Котіяр. Ми будемо показувати фільм Йоахима Трієра, який отримав приз за найкращу жіночу роль. Це теж такий норвезький вже класик кіно. Це заключний фільм трилогії про відносини. Тому фільмів багато, прем'єра більшості відбудеться на Одеському кінофестивалі в серпні, а потім ці картини вийдуть в український прокат.

— 1 вересня стартує Венеційський кінофестиваль. Які стрічки представить Україну?

— Україна цьогоріч у Венеції представлена ​​дуже щедро. У нас три фільми, які перебувають в офіційній селекції. Валентин Васянович, його фільм "Відблиск" буде в основному конкурсі. Також буде представлена ​​стрічка Олега Сенцова "Носоріг", яка чекала своєї реалізації з 2012 року, вона буде закривати офіційну програму Венеційського кінофестивалю. І третій — фільм Петера Крекеша під назвою "Цензорка", де Україна виступила копродюсером.

— А коли ми побачимо те, що буде показано в Венеції?

— Я думаю, що фільм "Носоріг" випустять на початку 2022 року, якщо буде сприятлива ситуація епідемічна, а фільм "Цензорка" — я думаю, в другій половині 2022 року. Рік, я думаю, картина буде їздити по фестивалях, і Венеція — це буде не останній її фестиваль.