Де справедливість: тарифи на тепло обговорюємо з Юлією Перчук

Ціни на тепло для українців не виростуть. Таку обіцянку дав прем'єр-міністр України Денис Шмигаль.

"Нафтогаз" пропонує теплокомуненерго блакитне паливо по 7,42 грн за метр кубічний у рамках трирічного контракту. Така ціна надає змогу місцевим керівникам не підвищувати ціни на тепло для населення в цьому опалювальному сезоні. Ми за цим уважно стежитимемо за кожним містом, за кожним регіоном. Також ми цього року ввели річні контракти та на поставку газу для людей. Вони працюють, всі споживачі були автоматично на них переведені. Тобто ціну, яку люди платили в липні або серпні, вони платитимуть також у січні та лютому", — сказав Шмигаль.

Кабінет міністрів знизив тариф на електроенергію для населення до 1,44 грн за кіловат-годину. Якщо домогосподарства спожили понад 250 кіловат-годин на місяць, то за одну кіловат-годину потрібно буде віддати вже 1,68 грн. У Кабміні підрахували, що таким чином із 1 жовтня приблизно 80% українських домогосподарств платитимуть менше за електроенергію.

Нову тарифну політику в Україні в програмі "Украина на самом деле" телеканалу "Дом" коментує керівниця Офісу підтримки реформ Мінрегіону Юлія Перчук.

Ведучий програми — Денис Похила.

— Чи є підстави не підвищувати ціни на тепло для українців? Адже експерти ринку кажуть, що у нас може бути дефіцит як електроенергії, так і вугілля.

— Оперуймо фактами. Одна справа — обсяг того чи іншого енергоносія, й інше питання — його ціна.

Зараз уся тарифна політика уряду спрямована на те, щоби знизити, або не допустити підвищення тарифів саме для населення. Тому експертні міркування щодо того, чи достатньо у нас вугілля або газу, не лежать у площині цін на ці ресурси.

Що зробив уряд для тарифів. Перше, як ви абсолютно вірно сказали вище, є ціна на газ, оскільки більшість населення використовує газ для опалення взимку. Друге — електрика. Тому що невелика частина населення використовує електроопалення. І третя частина населення, яка використовує централізоване теплопостачання.

Опалювальний сезон у нас повинен початися за місяць, якщо буде тепла осінь, то, може, й трохи пізніше. Як бути з цією найскладнішою послугою? Вона містить ціну й на газ, і на електрику.

При цьому теплокомуненерго, підприємства, які виробляють тепло, є суб'єктами господарської діяльності, — це не населення, це інша категорія. І вони повинні діяти в ринкових умовах. Наскільки ми знаємо, зараз на світовому ринку ціна за газ уже близько 700 дол. При цьому згідно з контрактом НАК "Нафтогазу", який запропонований теплопостачальним підприємствам, ціна частини газу, яка повинна піти на послугу для населення, 7,42. Це значно нижче від ринкової вартості. Це дійсні факти, які вже зафіксовані.

— Місцева влада нещодавно отримала все управління формуванням тарифів над виробниками тепла. Проте найголовніше залишається без держконтролю. Чи може це обернутися проблемою в новому опалювальному сезоні?

— А чому ми говоримо про те, що немає контролю? Дивіться, органи місцевого самоврядування погоджують тарифи за певними метриками, методиками. Це не якесь "вільне плавання". Плюс галузь теплопостачання у нас — дуже зарегульована. Діє Антимонопольний комітет, який перевіряє, наскільки правильно поводиться підприємство.

Органи місцевого самоврядування теж зацікавлені в тому, щоб жителі їхніх громад мали доступні тарифи. Тому зараз триває активна взаємодія й уряду, й органів місцевого самоврядування, аби зробити тарифи максимально доступними для населення, щоби вони не росли. При цьому ми повинні пам'ятати, що тарифи — це ж комплексна історія. І, якщо, наприклад, у нас росте середньомісячна заробітна плата, й люди, що працюють на підприємствах, теж отримують цю зарплату. Хтось повинен за це заплатити.

— Програма енергозбереження — дискусійна тема в Україні. Якими програмами вже зараз можуть скористатися українці?

— Перша велика, глобальна програма — Фонд Держенергоефективності. Це комплексна програма, якою можуть скористатися багатоквартирні будинки, у яких є ОСББ (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку). Вони об'єднуються, ухвалюють рішення, що треба утеплитися, та звертаються до цього фонду. Фонд надає їм грантову підтримку, тобто компенсує частину грошей. Раніше там перші клієнти могли отримати більший відсоток, що пізніше — то менше. Але є така підтримка.

Друге — дуже багато різних місцевих програм. Зазвичай це 70/30. 30% платять самі мешканці, 70% їм компенсують органи місцевого самоврядування, зацікавлені, аби споживання було нижчим.

Ще діє програма "Теплі кредити", орієнтована на приватні будинки. В принципі, ми ресурси для цього маємо. Це загальна світова практика, яка говорить: від субсидії — до інвестицій. Субсидії, які ми виплачуємо щороку. Наприклад, минулого року ми заплатили 36 млрд субсидій. Це величезна сума, але це сума, яку ми, по суті, проїдаємо. Підтримку отримали 4,6 млн людей. Це дуже велика кількість людей. Але це гроші, які йдуть.

Якщо ми говоримо про енергоефективність, то це інвестиції. Відповідно, знижується споживання, й гроші використовуються більш раціонально.

— Як зробити так, щоб опалювальний сезон в Україні щорічно не перетворювався на проблему? Як підвищити й готовність, і ефективність?

— Перше, бути готовим і бути ефективним — це дві різні історії. Друге, як такого не допустити, — це лише інфраструктурні проєкти.

Наскільки готова наша інфраструктура: у нас зношені мережі, й щоб їх замінити, необхідні вкладення. Зараз Мінрегіон працює над тим, щоб у державному Фонді регіонального розвитку передбачити більший відсоток якраз для таких програм. Такі інфраструктурні проєкти не найпопулярніші, бо ти їх не бачиш.

Ти бачиш стадіон, дитячий майданчик. А те, що лежить під асфальтом, ти не бачиш. Це дійсно робота органів місцевого самоврядування. Яким чином це відбувається: підприємство розробляє інвестиційну програму, її затверджує орган місцевого самоврядування, але при цьому всім вона повинна піти в тариф. Щоб з'явилися гроші на заміну цих труб.

Друга історія — фінансовий стан підприємства. Не лише технічна можливість споживати та виробляти теплову енергію, постачати її споживачам, а й фінансовий стан. Наші підприємства мають борги перед НАК "Нафтогазом" через те, що, на жаль, у структурі нашого теплоносія дуже висока газова складова. Шлях один — альтернативні джерела енергії, диверсифікація джерел енергії. Це теж світовий шлях, коли заміщується відсоток газу. Наприклад, ми маємо дуже хороший кейс: у Житомирі робили часткову модернізацію теплопостачального комплексу, замінили газ на альтернативні джерела та домоглися зниження ціни.

— У низці країн користуються такою функцією, як списання боргів. Чи підходить це Україні?

— Повторю відому розхожу фразу: у нас немає державних грошей, у нас є гроші платників податків.

Що виходить? Частина населення з тих чи інших причин не оплачує комунальні послуги. Причому немає якогось різкого стрибка, який пов'язаний із тим, що щось подорожчало, й люди різко накопичили велику частину заборгованості. Якщо подивитися на рівень платежів, то українці за різні послуги платять у середньому за рік 93-95%. Тобто 100% розрахунків за комунальні послуги ніколи не було. Люди завжди не доплачують. Вони системно накопичують цю заборгованість.

При цьому велика частина людей все-таки платить. Наприклад, є тенденція плати за енергоносії, за газ, за ​​централізоване теплопостачання, взимку люди платять 78% у середньому. Зате влітку у них платіжна дисципліна 103-108%. Вони перекривають упродовж літа те, що накопичили протягом зими. Але при цьому є частина людей, які не платять.

При цьому субсідіанти, щоб отримати субсидію, своєчасно оплачують. Це категорія, яку ми оцінюємо, як соціально незахищену, яку підтримує держава. Вони як раз — справні платники. Але є категорія, яка з якихось причин не платить. І не приходить до свого постачальника та не говорить: "У мене немає грошей, зробімо реструктуризацію".

Так чому ті, хто свідомо оплачував комунальні послуги та податки, повинні сплатити ще й борги інших споживачів? У цьому справедливості буде мало. Яку мотивацію платити за комунальні послуги матимуть люди, якщо вони знатимуть, що це можна отримати безкоштовно?