Чим Китай може бути небезпечним для України

Сьогодні, 9 грудня, стартує дводенний Саміт за демократію, який скликав президент США Джо Байден. Захід пройде в режимі онлайн. Взяти у ньому участь запросили лідерів держав, правозахисників та бізнесменів зі 110 країн та територій.

У цьому списку немає Китаю. Натомість є Тайвань, який Китайська Народна Республіка вважає своєю провінцією. Також серед учасників — Натан Лоу, активіст руху за демократію та колишній депутат із Гонконгу, нині вигнаний до Лондона.

На противагу американському саміту минулими вихідними Пекін провів свій дводенний віртуальний Міжнародний форум з демократії за участю політиків і вчених із понад 120 країн. Тут Китай спробував переконати світ, що КНР — це також демократія і її версія перевершує Сполучені Штати.

Паралельно з форумом Кабінет міністрів Китаю випустив білу книгу "Китай: дієва демократія". У ній акцентується, що немає фіксованої моделі демократії, вона виявляється у багатьох формах.

"Водночас за більшістю міжнародних стандартів Китай — це протилежність демократії. Керівна Комуністична партія утримує владу понад сім десятиліть з моменту заснування Китайської Народної Республіки. Відсутні поділ влади, незалежність судової влади, свобода асоціацій, висловлювання думок, вільні та справедливі вибори або незалежні засоби масової інформації — що є важливими елементами демократії, визначеними Організацією Об'єднаних Націй. Китай перебуває у самому низу більшості міжнародних рейтингів політичних та особистих свобод", — характеризують аналітики CNN.

Проте Китай є однією з найсильніших світових економік та вагомим геополітичним гравцем. Нині у світі лише США зберігають статус наддержави. Але експерти прогнозують, що у найближчі 5-10 років до США, безумовно, приєднається Китай.

Як змінилася зовнішня політика КНР, якими є особливості відносин Китаю з Росією та Заходом і чим Піднебесна небезпечна для України — про це в інтерв'ю телеканалу "Дом" розповів британський журналіст, оглядач газети The Times Едвард Лукас.

Розмову веде Сакен Аймурзаєв.

— Які можна виділити три основні засади зовнішньої політики Китаю? Наскільки вони змінилися?

— Зовнішня політика Китаю змінилася у порівнянні з епохою Ден Сяопіна (не обіймав посаду керівника країни, але був фактичним керівником Китаю з кінця 1970-х до початку 1990-х рр., — ред.), яку можна було схарактеризувати як "кусатися тишком-нишком". Тобто триматися в тіні та чекати, доки економічна міць не принесе бажаного результату.

Тепер Китай використовує новий підхід. Умовно — "вовча дипломатія". Це дуже агресивний підхід, який спричиняє конфронтації. Це також дуже пильна увага до Тайваню та амбітні плани в галузі інфраструктури в межах ініціативи "Один пояс та один шлях" (програма з'єднання Азії з Африкою та Європою через сухопутні та морські маршрути, — ред.).

Скажу так: жоден із підходів не працює досить добре, але Китай, схоже, цього ще не усвідомив.

— Які зовнішні амбіції Пекіна, яка його мета?

— Мета проста: Китай має стати наймогутнішою країною у світі. І світ повинен поводитися способом, прийнятним для Комуністичної партії Китаю. Вони не хочуть контролювати все повністю, але також і не хочуть, щоб будь-де відбувалося те, що їм не подобається.

Особливий інтерес у них викликає те, як Китай обговорюють у світі. Їм не подобаються західні ЗМІ, їм не подобається західна освіта, не подобається західне книговидання. Для них воно на межі того, що вважають "червоними лініями". У їх межах немає обговорення питання Тайваню, ні обговорення Тибету, ні обговорення площі Тяньаньмень, ні обговорення регіону Східного Туркестану, який вони називають Сіньцзян. І вони досить сильно тиснуть на західні університети, західних видавців та західні ЗМІ, вимагаючи від них контролювати відповідний дискурс. Як на мене, це контроль дискурсу з боку гегемона.

— Протистояння Китаю та Заходу. Наскільки це протистояння виходить за межі економічних відносин?

— Економічний вимір, як і раніше, залишається найважливішим. Тому що Китай базує основну частину своєї сили на економічному вимірі. Це не глобальна військова сила, це не глобальна політична сила, але це глобальна економічна сила. І тому постійне просування торгівлі та інвестицій в інфраструктуру тощо — це справді важливі питання для Китаю.

Натомість з'являється нова мета — цифрові дані. І ми лише починаємо усвідомлювати прагнення Китаю стати наддержавою у сфері даних.

Китай збирає дані іноді шляхом крадіжки, зламування, але часто просто шляхом створення інфраструктури. Чи це мобільна інфраструктура, фінансова інфраструктура або фізична інфраструктура, яка дозволяє збирати імена, номери телефонів, обличчя, моделі поведінки — все, що задовольняє амбіції стати наддержавою в галузі обробки даних.

— Китай і Росія — природа дружби й чи це дружба?

— Це не дружба, це партнерство. Старе добре геополітичне партнерство, в якому обидві сторони чудово розуміють власні сили та слабкості. Тут немає сентиментальної прихильності. Це не Америка, де у вас можуть бути глибокі культурні та історичні зв'язки.

Це транзакційне питання — вони вирішили, що мають спільні амбіції, і вони мають намір їх реалізувати. Вони мають намір зупинити американське панування над міжнародними організаціями, їм не подобається ідея прав людини — це втручання у їхні внутрішні справи. Їм не подобається демократична повістка. І вони досить завзято, послідовно, хоч і обережно ведуть свою лінію і не сперечаються, навіть якщо у них виникають тертя. Так, у Центральній Азії є тертя, потенційні тертя у Східній Європі, особливо на Західних Балканах, — вони не виносять це на публіку. Вони вирішують не сперечатися — ні публічно, ні приватно. Я вважаю, що це поки що досить стабільний підхід. Але тут немає якоїсь довготривалої перспективи.

— Тепер перейдемо до України. Навіщо Китаю Україна?

— Китай розуміє, що Україні необхідно збалансувати свою зовнішню політику та що Україну непокоїть Росія. Так, деякі угоди з Китаєм можуть здатися привабливими. Китай пропонує розвиток інфраструктури, інвестиції та торгівлю. Але я рішуче заперечую! Це погана угода для України.

Я вважаю, що Україні справді варто дотримуватися литовського підходу, даючи відсіч Китаю. І я рекомендував би, щоб Україна, наприклад, відкрила представництво на Тайвані й також дозволила Тайваню відкрити представництво в Києві. Так, це може здатися дивним. Україна і так має достатньо проблем, навіщо створювати ще?

Але мій аргумент такий: беручи участь у глобальній коаліції зі стримування Китаю, Україна набуває друзів та союзників — це привертає увагу, особливо у Вашингтоні.

Тож я радий, що ви витіснили Китай зі своєї авіації (йдеться про націоналізацію підприємства "Мотор Січ", серед акціонерів якого була і китайська компанія, — ред.). І я б звернув набагато більше уваги на права людини та демократії у самому Китаї та на Тайвані.

— В Україні, говорячи про Китай на офіційному рівні, часто наголошують, що товарообіг між двома країнами величезний. Цим навіть пишаються.

— Я був би дуже обережний у цьому питанні. Збільшуючи обсяги торгівлі з Китаєм, ви посилюєте свою вразливість. І я сказав би, що у Литви зараз вигідне становище, оскільки країна не піддалася Китаю. Лише 1%, навіть менше ніж 1% її експорту йде до Китаю. І Китай мало що зможе із цим зробити.

Однак, щойно ви потрапите у серйозну торгову та інвестиційну залежність від Китаю, Китай намагатиметься виставити політичну ціну.

Тому я вважаю, що Україні варто сконцентруватися на ринках Європи, Північної Америки — загалом демократичного світу, де ви не будете зазнавати такого тиску.

— Добре, чи може Китай бути гарантом безпеки для України?

— Ні! Зовсім ні! Це неможливо. Я не знаю прикладів, щоб Китай колись пропонував серйозні гарантії безпеки. І вже точно не пропонуватиме таких, якщо в нього є якісь домовленості з Росією. Якщо Росія має якийсь інтерес в Україні, не думаю, що Китай стане на її шляху. Тому, я вважаю, що Китай не може бути другом України, і вам варто ставитися до цього вкрай прагматично та обережно.

— Наскільки сильним є вплив Китаю у Східній Європі, які його плани в цьому регіоні?

— Китай не чинив і не чинить серйозного впливу на Східну Європу. Він намагався зробити це в межах формату 17+1, але Китай дуже поганий у політиці багатовекторності. Вони не розуміють цієї політики. Багато обіцяють, але реалізації цих обіцянок майже немає.

Як приклад, можна згадати кілька будівельних проєктів, зданих здебільшого із запізненням та із завищеним бюджетом. Дещо інвестували у колишню Югославію. І здобули деякий успіх в Угорщині. Особливо у питанні примусу Угорщини до виступу проти нових спільних позицій щодо прав людини в Китаї.

Це справді дуже слабка політика. Навіть у Білорусі, куди вклали чимало, нічого особливого не відбувається. Я сказав би, що заголовки вражають. Проте насправді майже нічого не відбувається.

Читайте також: США VS Китай VS Росія: хто правитиме світом?

---

Повну версію програми "Китай: осторожное партнерство" у межах проєкту "Специальный репортаж" дивіться в ефірі телеканалу "Дом" 10 грудня о 17:30.