Становлення та особливості соціальної реклами в Україні: "Утро Дома" з Наталією Шевчук

Ювілейний фестиваль соціальної реклами SAAD відбудеться в Україні 20-21 листопада. Фокусом цьогорічного фестивалю буде ментальне здоров’я. Під час події покажуть ролики українських та світових рекламників.

Як з’явився цей фестиваль і що соціальна реклама змінила в Україні — розповіла співзасновниця фестивалю SAAD Наталія Шевчук в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Анастасія Касілова та Костянтин Октябрський.

— Коли ви вирішили створити фестиваль соціальної реклами та чому?

— Ми були дуже молоді, юні. Нам здавалося, що хто, як не ми. Ніхто у цій країні нічого не робить, ніхто не знімає, ніхто не організовує, ніхто нічого не розвиває. Загалом нам треба було придумати щось, що давало б нам можливість проявити все, що в нас є: і суспільну активність, і творчість, і якісь наші організаторські пориви. Тому нам потрібно було створити фестиваль соціальної реклами, щоб ми й знімали рекламу, і спонукали знімати рекламу, і щоб ця соціальна реклама спонукала людей щось робити.

— З ким ви це вигадували?

— Це була просто група людей. На той момент ми були студентами майже всі. Хтось навчався на журналіста, хтось на філолога, хтось на психолога, на кіношника. І, власне, це якесь ідеальне комбо для соціальних відеопроєктів.

— Але ж в Україні не так багато соціальної реклами, щоб створювати фестиваль?

— Це була одна з причин, чому ми фестиваль і вигадали. Соціальної реклами було небагато, тому ми такі: "О, зараз скинемося по 100 грн, зробимо неймовірно великий призовий фонд". І цей неймовірний фінансовий приз спонукатиме молодих кіношників та відеомейкерів зніматиме саме соціальну рекламу.

Ми зібрали близько 1,5 тис. грн на той момент. І що ви думаєте? Реально приходили нам ролики. Але вони здебільшого на той момент були аматорські. Але все ж таки початок було покладено.

Люди почали знімати соціальну рекламу. І тепер ці люди, які десять років нам надсилали аматорські ролики, надсилають професійну соціальну рекламу.

— Звідки надходить фінансування у соціальну рекламу? Як виникають ідеї створити ту чи іншу рекламу?

— Я тут, напевно, буду передбачуваною у своїй відповіді. Є міжнародні організації, які роблять щось в Україні, займаються демократичними свободами, антикорупцією. Вони мають фінансування для громадських організацій, щоб робити якісь комунікаційні стратегії та знімати ролики. Інша проблема — що це фінансування взагалі не таке, як для комерційної реклами. І це величезна проблема. На один рекламний ролик якогось бренду можуть витратити 2 млн на 20 секунд, а ці 2 млн для соціального проєкту — це буде 20 роликів разом із медіапокриттям, разом із піаром, разом з обідом для всієї групи.

— Зараз ваш фестиваль називається SAAD, що означає...

— Сумний.

— Чому так?

— Гаразд. Є дві відповіді. Одна офіційна, друга — неофіційна. Неофіційна мені подобається більше. Як я казала, фестиваль розпочинався, коли ми були молоді, а потім минуло десять років, нам стало сумно, що ми навіть за законами України почали виходити із цього поняття молодь. В нас це до 36 років, а потім ти вже дід. І, коротше, нам стало сумно, тому ми взяли собі на аватарку сумний смайл і почали називатися SAAD. Це неофіційне пояснення.

Офіційне пояснення — те, що ми стали міжнародним фестивалем, нам надсилають з інших країн, і ми всі такі модні та круті. Тому насправді це абревіатура Social Awareness Ads Festival. Але, на мою думку, перше трактування трохи веселіше.

— Тематика соціальних роликів в Україні яка?

— Десять років тому було три теми. Перша — це ми проти цигарок, друга — проти алкоголю, третя — ми за те, щоб викидати сміття до смітника. Це не ми ці теми вигадали. Це реально те, що нам люди надсилали. Їм здавалося, що це найбільші проблеми, які є в країні, світі й таке інше.

Тоді ми почали вивчати історію соціальної реклами, і реально на пострадянському просторі це була пропаганда здорового способу життя, яка полягала в тому, щоб не пити й не палити.

Вона якось вклала в розум креативників думку, що соціальна проблема — це реально про пияків. У Радянському Союзі це пропагувалося, як на мене, заради того, щоб інші соціальні проблеми якось приховати. Але є тема насильства над жінками, над дітьми. Є проблеми довкілля. І це далеко не тільки про те, щоб викинути сміття до смітника.

Я спостерігала, як розвивається "соціалка" за кордоном та в Україні. І якщо за кордоном реально думають про демократичні права, про свободу людини, про всебічний розвиток дітей, про реалізацію жінок, про гендерну рівність, про етичне ставлення до тварин, то тут, в Україні, довгі роки, окрім пияків, ні про що не говорили у соціальній рекламі.

Потім з нами трапилася війна, і почали говорити про вимушених переселенців та про інші проблеми, пов’язані з війною. А ми тим часом всіляко намагалися в медіапросторі просунути думку, що треба дбати про навколишнє середовище, гендерну рівність, етичне ставлення до тварин.

— Які зараз теми найчастіше трапляються в соціальній рекламі?

— Сьогодні креативники люблять говорити про проблеми навколишнього середовища, екотематику, але суперповерхнево. Людина, яка не занурена в питання захисту навколишнього середовища, досі думає, що головна проблема для планети Земля — те, що люди не доносять своє сміття до смітників. Але це більш культурна проблема. Проблема екологічна — це те, що це сміття не перероблюють, що на планеті надвиробництво, що існує купа шкідливих для навколишнього середовища виробництв, які забруднюють Землю. Тому я за те, щоб піклуватися про навколишнє середовище та знімати про це "соціалку", але бути трохи глибшим у цій темі.

— Які призи можна здобути на фестивалі, що він дає?

— Усі 10 років ми вважали, що головний стимул знімати соціальну — це те, що ми скинемося по 100 гривень, 1000 гривень і щось зберемо. Але згодом ми зрозуміли, що найкращий результат, який може отримати креатив своєю "соціалкою", — це отримати класний промоушен. Ми почали працювати з різними прикольними майданчиками — з "Інтерсіті", відеобордами, сітілайтами, телебаченням. Ми все ще даємо якісь невеликі грошові нагороди, але ми бачимо, що учасникам важливіше, коли їх показують на телебаченні або коли вони побачать на борді свою рекламу. А ще цього року ми вирішили приділити більше уваги тематиці ментального здоров’я і подаруємо ще сертифікат на психотерапію.

— Розкажіть про ваш улюблений соціальний ролик в Україні.

— Це не весела історія, почалася вона ще в Чехії. Три роки тому ми привозили чеського режисера, який зняв аж три соціальні ролики про етичне ставлення до тварин, а саме про те, як потерпають тварини на хутряних фермах. Ці ролики призвели до того, що в країні офіційно заборонили хутряну індустрію. Звісно, не тільки ролики, а й громадські активісти, їхня робота. Але ці ролики чудово розплющили очі людям на цю проблему.

Ми дивилися-дивилися ці ролики й потім теж почали знімати кілька роликів про заборону хутряної індустрії в Україні, написали законопроєкт разом з організацією "Хутрофф". Як результат — 5 хутрових ферм не відкрилися, бо люди знали, що це вже не класно для довкілля, це не класно для тварин, які виходили з мітингами.

Ще важливе досягнення, як на мене, — це те, що до того, як ми почали займатися цією темою, у пошуковій системі навіть не можна було в українських ресурсах нагуглити щось про хутряне виробництво, про його шкоду. Після того, як ми почали цим займатися, медіа почали цікавитися цією темою, зараз є близько 40 тис. публікацій на цю тему на українських ресурсах.