Перегляд економічних відносин України з Євросоюзом: "Официальный разговор" з народним депутатом Дмитром Кисилевським

У червні 2014 року Україна та Європейський Союз підписали економічну частину Угоди про асоціацію. Багато її норм були тимчасово застосовані ще з 2014 року, з 1 січня 2016 року функціонувала зона вільної торгівлі з ЄС, а з 1 вересня 2017 року Угода набрала чинності в повному обсязі.

Документ також передбачав положення, що через п'ять років його дії відкривається можливість перегляду домовленостей. І сьогодні у Верховній Раді все частіше лунають голоси про те, щоб скористатися цим положенням.

Що не влаштовує Україну в економічній взаємодії з Євросоюзом, в чому ущемлені права українських експортерів та в яких моментах потрібно переглянути Угоду — про це в програмі "Официальный разговор" телеканалу "Дом" розповів заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський.

Ведуча програми — Дарина Вершиленко.

— Коли тільки Україна підписувала економічну частину Угоди про асоціацію з ЄС, вже тоді говорили, що це не зовсім вигідні домовленості. Ви й сьогодні дотримуєтеся цієї точки зору. Чим ця Угода невигідна для України?

— Нам потрібно відійти від такого романтичного ставлення до Угоди про асоціацію. Безумовно, вектор України спрямований до Євросоюзу. І я вважаю, що це правильний вектор. Але коли ми говоримо про українські економічні інтереси, ми повинні саме їх ставити на чільне місце і дуже прагматично ставитися до відстоювання українських економічних інтересів. 

На жаль, вільної торгівлі, яка повинна була б бути між Україною та Євросоюзом, ми повною мірою не спостерігаємо.

— Як же так вийшло, що ми підписали таку невигідну Угоду?

— Україна підписувала Угоду, коли вже почалися військові дії. І тоді, як я розумію, у перемовників з боку України був пріоритет саме на політичній частині Угоди. А доопрацюванню економічної частини Угоди в той час, напевно, не було приділено необхідної уваги. Але самою Угодою передбачено, що через п'ять років після набрання чинності її економічної частини настає можливість її перегляду.

В цьому році ця можливість відкривається. І тому я вважаю, що Україні пора проводити широку дискусію серед українських виробників, серед українських експортерів про те, які позиції повинні бути винесені на переговори з Євросоюзом про поліпшення доступу українських товарів на ринок країн ЄС.

— Що потрібно змінити в цій Угоді?

— Що нас не влаштовує в торгівлі з Євросоюзом. По-перше, абсолютно мізерні квоти на постачання української сільськогосподарської продукції, продукції харчової промисловості в Євросоюз.

Квота — це той обсяг товарів, який ми безмитно можемо постачати на європейський ринок. Тобто понад квоти ми теж можемо постачати, але вони будуть обкладатися митом. А ми хочемо, щоб якомога більше українських товарів безмитно постачалися на європейський ринок. І ми повинні підіймати питання про те, що ці квоти повинні бути переглянуті або взагалі скасовані. Щоб українські товари безмитно постачалися на європейський ринок.

Ми розуміємо, що Євросоюз дуже сильно дотує свою м'ясну і молочну промисловість. Відповідно, ці виробники вже починають тіснити наших виробників на полицях українських магазинів. Це ненормально. У всьому світі, коли відбувається такого роду субсидування, країни вводять спеціальні антисубсидарні торгові бар'єри — і Україна теж повинна була б це зробити. Або обговорити з Євросоюзом якийсь інший шлях для того, щоб європейські виробники, які отримують великі субсидії, не завдавали шкоди українським виробникам.

— Тобто Україна повинна включити політику здорового протекціонізму, захищати своїх виробників.

— Звичайно. І в першу чергу Україна повинна і може цьому вчитися у країн Євросоюзу. Бо в питанні захисту своїх виробників Євросоюз є одним з головних світових чемпіонів, можна так сказати.

Візьмемо європейський "зелений курс" — це вимога ЄС про те, щоб виробники до 2050 року знижували викиди вуглекислого газу (CO2) від своєї виробничої діяльності. Це прекрасна ініціатива. Але під неї Євросоюз запланував 2 трлн євро державної підтримки для своїх виробників. Зрозуміло, що інші країни, та ж сама Україна, навряд чи зможуть своїм виробникам надати 2 трлн євро підтримки. Це ще один приклад висококласного протекціонізму з боку Євросоюзу. Й Україна повинна з Євросоюзом про це говорити.

Ще один приклад. Так звані дозволи на перевезення автомобільним транспортом. Ми знаємо, що Євросоюз видає їх дуже обмежену кількість, особливо Польща. А через Польщу йде великий потік автомобілів, експорту автомобільним транспортом. Тому обмеження за цими дозволами — це, по-перше, обмеження прав українських автоперевізників. А по-друге, це штучне обмеження саме українського експорту, який автомобільним транспортом міг доїхати б до Євросоюзу. Про цю проблему також потрібно говорити.

Ну і доступ до державних закупівель. Україна, на жаль, не отримала доступ до державних закупівель країн Євросоюзу.

— А свої закупівлі ми відкрили для європейських партнерів?

— Так, ми відкрили свої закупівлі. Але, як мені здається, невдало. Бо ми повинні були або отримати аналогічний відкритий доступ на інші ринки, або аналогічно закриватися.

Виходить, що там цей доступ для нас недоступний, а ми свої держзакупівлі відкрили.

У підсумку — в Україні проникнення імпортних товарів у держзакупівлях становить майже 40%. Для порівняння, наприклад, в Штатах або в тому ж Євросоюзі проникнення імпорту в держзакупівлі становить 5-8%.

Це означає, що ми частину грошей, які заробили українські громадяни та у вигляді податків віддали в бюджет, витрачаємо на те, щоб створювати робочі місця за кордоном.

Ми з великою повагою ставимося до країн Європейського Союзу та інших країн, з якими Україна має торговельні, дружні міжнародні відносини. Але при цьому наші громадяни — це наші громадяни. І навряд чи ми повинні витрачати гроші, які вони у вигляді податків заплатили, на те, щоб давати роботу громадянам інших країн. У них є свій уряд, нехай він за них турбується. Ми про своїх громадян повинні турбуватися.

— Що ми зможемо поміняти, ініціювавши перегляд економічної частини Угоди між Україною та ЄС?

— Визначмо три напрямки, за якими ми повинні діяти.

Перше — в межах перегляду економічної частини Угоди ми повинні говорити про поліпшення доступу українських товарів на ринок Євросоюзу.

Ми знаємо, як Євросоюз працював з Польщею, коли вона тільки ніби претендувала на членство в ЄС, який обсяг допомоги Польща отримувала. І ми розуміємо, що це ніяк не кореспондує з тим, як зараз [з Україною].

— А чому ми не отримуємо таку саму допомогу? Бо в нашій Угоді не прописано, що ми можемо стати потенційно членом Європейського Союзу, чи просто ми не змогли домовитися правильно?

— Це не питання Угоди. Це питання політики, яку Євросоюз міг би змінити стосовно України, та чого ми повинні домагатися.

Дуже важливо зрозуміти, що за нас наші економічні інтереси ніхто відстоювати не буде. Тому якщо ми будемо про це заявляти, ми тоді отримаємо шанси. Якщо ми будемо мовчати, — то тоді, звичайно...

Країни Євросоюзу свої економічні інтереси захищають. І вони в цьому сенсі правильно роблять щодо своїх громадян. Але і ми повинні робити правильно стосовно своїх громадян.

Отже, перший напрям — перегляд економічної частини Угоди з тим, щоб українські товари отримали кращий доступ на ринки країн Євросоюзу.

Другий напрямок. ЄС на сотні мільярдів євро імпортує товари з інших країн — з Китаю, з Індії, з усього світу. І нам потрібно говорити з Євросоюзом про те, щоб товари з третіх країн були заміщені українськими.

— Тобто купуйте у нас, а не у третіх країн.

— Так, цілком вірно. Причому не тільки купуйте, а, будь ласка, розвертайте тут виробництво, створюйте тут робочі місця. Тут — близько. Євросоюз за декілька годин їзди від України, особливо західна частина України. Та й зі східної України їхати не так вже й далеко, і набагато ближче, ніж з Китаю або з Індії, Індонезії, Філіппін.

І ось цей, другий, напрямок був би абсолютний win-win і для України, й для Євросоюзу. Це взаємна вигода.

Третій напрям — це те, що залежить від нас самих. Це вимога відкриття держзакупівель [в ЄС] для місцевої локалізації. Це торгова дипломатія, коли дипломат і чиновник при іноземному візиті їде не просто туди поговорити або попросити кредит, а він їде туди продавати товари своєї країни.

— До речі, міністр закордонних справ Дмитро Кулеба анонсував, що при посольствах будуть спеціальні представники, які будуть займатися питаннями економіки.

— Це давно пора було зробити. Більш того, я вважаю, що у кожного посольства повинен бути показник ефективності — наскільки виріс експорт українських товарів.

Повинен бути KPI (Key Performance Indicators, ключові показники ефективності, — ред.) — наскільки виріс експорт українських товарів в цю країну за час роботи посла або економічного аташе в цій країні. Якщо експорт українських товарів виріс, — значить, ти спрацював ефективно. Якщо український експорт не виріс або зменшився, — значить, щось не так. І ось коли у нас буде проводитися оцінка нашої торгово-економічної дипломатії за такими критеріями, думаю, що поступово ми торговий перекіс вирівняємо.