Особливості українського хокею: "Утро Дома" з Ярославом Панченком та Артуром Оганджаняном

В Україні стартує новий хокейний сезон. Один із найстаріших хокейних клубів у країні — "Сокіл". Гравці цієї команди вже готуються до старту Української хокейної ліги.

Як проходить підготовка до змагань і чому хокей вважають небезпечним видом спорту — розповіли хокеїсти "Сокола" Артур Оганджанян та Ярослав Панченко в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Анна Кузіна та Костянтин Войтенко.

— Вітаємо вас із початком нового хокейного сезону. Він цього року ювілейний — 30-й. Хвилюєтеся? Як оцінюєте свої шанси на перемогу?

Ярослав Панченко: Я не можу сказати, що ми сильно хвилюємося, оскільки це не перший сезон у дорослому хокеї. А про шанси... Я думаю, будемо боротися тільки за перші місця.

— Що найскладніше в цьому сезоні на вас чекає?

Артур Оганджанян: Я думаю, найскладніше — це будуть ігри за Континентальний кубок, тому що там команди будуть трохи сильніші за рівнем.

— Що таке Континентальний кубок?

Ярослав Панченко: Це міжнародний європейський турнір, в якому буде представлено три команди: ми, команда з Угорщини та команда з Латвії. І та команда, яка виграє, набере більше балів, проходить до наступного раунду, де чекають вже інші команди з інших країн.

— Скільки таких груп і скільки етапів треба пройти, щоб грати в фіналі?

Ярослав Панченко: Всього чотири етапи. Ми потрапляємо відразу до другого раунду, з другого раунду переходимо до третього раунду. Якщо ми виграємо третій раунд, ми виходимо до фінального раунду, де вже буде визначатися чемпіон.

— Чи можна це порівняти з Лігою чемпіонів у футболі?

Артур Оганджанян: Напевно, більше з Лігою Європи, тому що Ліга чемпіонів в хокеї також існує, там "Донбас" грає.

— "Донбас" — це найсерйозніший суперник, я так розумію?

Артур Оганджанян: Це чемпіон нинішній України.

— Як часто ви вигравали у "Донбасу"?

Ярослав Панченко: У минулому сезоні ми виграли у них тричі та грали з ними у фіналі. Але, на жаль, у фіналі не вдалося виграти у них. Сподіваюся, цього року візьмемо реванш.

— Артур, ви грали в Америці. Чому повернулися до України? І чим відрізняється робота, гра в Америці та в Україні?

Артур Оганджанян: В Америці я грав у молодіжних лігах, а у нас, в Україні, не було можливості грати за віком на такому рівні.

Там маленькі поляни і хокей більш прямолінійний, динамічний, набагато більше кидків, більше силової боротьби й більше все на ходу, на швидкості. Тут більш дорослий хокей, професійний, і в Європі поляни побільше, тому більше тактики, розіграшів, комбінаційного хокею, трохи менше швидкості, але більш, скажімо так, розумний хокей.

— Чи відрізняються гонорари?

Артур Оганджанян: В Америці в молодіжних лігах не платять, тому що там інша система, там всі намагаються потрапити до коледжу. Тобто можна, припустимо, грати в хокей і вступити до університету, де навчання коштує 40 тис. дол. на рік, і вчитися там безкоштовно. Там дві основні університетські ліги. Одна сильна, одна не дуже сильна. І в ту лігу, до якої я хотів потрапити, не вийшло, а залишатися там просто заради навчання не хотілося, тому вирішив повернутися.

— Ви навчалися там чи просто грали за якийсь клуб?

Артур Оганджанян: Просто грав за клуби.

— А як на вас вийшли?

Артур Оганджанян: Просто друг, скажімо так, допоміг перебратися в Америку. У нього був знайомий власник команди, і перший рік я там просто грав за U18 на поточний рік, а потім уже звідти якось виходили на тренування.

— Ярославе, ви нападник. Ви берете дуже багато ударів на себе. Напевно, це дуже травматично?

Ярослав Панченко: Будь-який польовий гравець може отримати травму — і воротар, і захисник, і нападник. Але ймовірніше, нападники більше отримують, оскільки вони безпосередньо йдуть в атаку, на п'ятачку зіштовхування жорсткі бувають із захисниками, через це, звичайно, травми.

— Як часто відбуваються бійки та чому саме в хокеї їх найбільше?

Ярослав Панченко: У хокеї дають більше цьому спуск, ніж у футболі. У футболі ти побився — відразу червона картка, пішов. А в хокеї дають 5+20, і то не завжди.

5+20 — це коли команда на п’ять хвилин залишається в меншості. Гравець іде наприкінці матчу, але на наступний матч ти вже можеш грати. Та й те, не завжди так. Іноді дають і дві хвилини, тобто ти дві хвилини відсидів і все.

— Тобто битися офіційно дозволено?

Ярослав Панченко: Скрізь різні правила і скрізь різне суддівство. Припустимо, на Чемпіонатах світу такого немає. На Чемпіонатах світу якщо ти побився, то все, скоріш за все, вже не зіграєш. А, припустимо, в клубах, на чемпіонатах країни буває. Тому що на Чемпіонатах світу — це більше хокейний результат, країни грають, а в клубах — це більше як робота розважального плану, скажімо так, тому треба, щоб глядачам було цікаво.

— Як часто ви брали участь у бійках?

Артур Оганджанян: Ну, я воротар, а воротарів зазвичай захищають польові гравці... Тому тільки на тренуваннях зі своїми.

Ярослав Панченко: Бувають провокації якісь, де вже тільки так можна вирішити суперечку. Звичайно, бувають такі моменти, коли можна за когось заступитися, якщо некоректно зіграв противник, за свого партнера треба заступитися.

Артур Оганджанян: Мені здається, це більше емоції, тому що в хокеї багато силової боротьби. Припустимо, твого партнера зустріли жорстко, а ти ось вирішив, що суддя не за правилами вчинив, не дав видалення, і хочеш сам трохи відновити справедливість.

— Чому в бійках всі кидають ключки?

Артур Оганджанян: А як з ключкою битися?

— Вдарити ключкою.

Артур Оганджанян: Це дуже брудно буде. За це можуть дисциплінарно покарати не на одну гру, а на кілька ігор.

— Вам, як воротарю, не страшно? Шайба може влучити в незахищену область тіла. Наскільки це травматично?

Артур Оганджанян: Більше, напевно, на тренуваннях таке буває, тому що на тренуваннях багато кидків. На грі одна шайба і, скажімо так, форма у нас досить хороша, ми з дитинства займаємося, тобто звикаєш до цього всього.

У воротаря є завдання: відбити кидок, зловити шайбу. Це єдине, про що людина думає під час гри, під час ігрового моменту.

— Як ви ставитеся до жінок в хокеї?

Ярослав Панченко: У нас в Україні це ще не дуже розвинено, але розвивається поступово. Є жіночі команди, у нас і збірна є жіноча.