Найбільша виставка Музею воєнного дитинства "Вийти з тіні" триває у Києві — інтерв'ю з менеджеркою проєкту 

У Києві у Музеї воєнного дитинства проходить виставка "Вийти з тіні". На ній представлено 29 предметів, які розповідають історії дітей війни. Аби розповісти історію виникнення Музею воєнного дитинства в Україні та виставку дитячих речей, до ефіру "Ранку Вдома" приєдналася проєктна менеджерка Олександра Дмитренко. 

Ведуча — Ольга Фанагей-Баранова.

— Розкажіть про Музей воєнного дитинства. Де виник цей проєкт? Як дійшов до України, в якому стані зараз? 

— Музей воєнного часу, як проєкт, виник у Боснії й Герцеговині. Адже його засновник Ясмінко Галілович був дитиною під час війни в Боснії та Герцеговині. Коли він вже подорослішав, то зрозумів, що дітей забули запитати про їхній досвід.

Війна — це завжди якісь цифри, кількість загиблих, але не досвід та рефлексія. Тобто історія Музею воєнного дитинства почалося з ідеї розпитати своїх однолітків про те, що вони пам'ятають зі свого дитинства. Так з'явилися матеріали для книжки, де було зібрано дуже багато коротких історій дитинства.

Вже у 2018 році виник Музей воєнного дитинства в Сараєво. Це були короткі історії, фокус був на Боснійському конфлікті. Дорослі передавали особисті речі в музей. Люди передавали не просто речі. Вони віддавали артефакти, як підтвердження своєї дитячої історії. 

Потім ці дослідження почали розвиватися. До проєкту почали долучатися інші країни. Зокрема, у 2017 році почались дослідження і в Україні, і в Луганській та Донецькій областях. Почали збирати історії з тимчасово окупованого Криму.

Таким чином у 2020 році в Україні, в Києві, офіційно відкрився український офіс. Після повномасштабного вторгнення діти з усієї України входять в поле нашого зацікавлення. На жаль, кожен з них є дитиною війни.

— Який вигляд має сам музей його експозиція?  

— В нас зберігається концепція така сама, як в музеї в Боснії. Поки що це єдина виставка, яку зараз можна побачити в центрі столиці, у музеї Шевченка. Втім, ми віримо, що колись зможемо відкрити постійний музей. 

У нашій експозиції зібрані різні дитячі речі, через як ми розповідаємо історії. В нас є навіть грудка землі, яку передала дитина з Луганської області. Є навіть їжа. Зокрема, банки зі згущеним молоком та ананасами. Все це має якусь особливу цінність для дитини, яка це передала. Їхні розповіді переважно пов'язані з історіями про дружбу, кохання, втрати через війну. 

Ці предмети пов'язані з різними досвідами, які кожна дитина проживає протягом свого життя в умовах війни. У нас понад 400 артефактів у колекції. Відвідувач виставки може побачити річ та почути історію. 

Історії — це інтерв'ю, які проводять професійні дослідники. Вони мають спеціальні опитувальники. Такі опитування можуть допомогти дитині розказати про різні аспекти свого воєнного досвіду. Після цього, ми читаємо транскрипцію інтерв'ю, обираємо ту частину, яка пов'язана з предметом, та публікуємо її, як опис до предмета. Ми нічого не змінюємо, не дописуємо. Історія залишається такою, як її розповіла дитина. 

Тож відвідувачі нашої виставки можуть прочитати те, що сказала дитина або вже доросла людина. Бо ми спілкувалися і з тими, хто пережив агресію ще у 2014 році. Тобто ми спілкувалися і з багатьма дорослими, які мають досвід воєнного дитинства. 

— Наскільки важливо зберігати цю пам'ять, рефлексувати саме зараз? Чи це не може призвести до ретравматизації? 

— В нас теж виникало це питання. Тож ми вирішили продовжити дослідження без повторної травми для дитини. Бо проживати у війні та продовжувати проживати це й відповідати на питання про війну може бути складно. 

Тому після 24 лютого 2022 року ми зробили ревізію своїх опитувальників. Консультувалися з психологами та дослідниками, зокрема, в боснійському офісі. У наших опитувальниках немає прямих питань пов'язаних з війною. Дитина розповідає лише те, що сама хоче розповісти. Це більше стосується побуту та змін у повсякденному житті. 

Ми вважаємо, що дуже важливо по гарячих слідах записувати це, тому що з часом можуть відбуватися якісь когнітивні викривлення. Людина може забувати. Дуже важливо запам'ятати те, що відбувається зараз. 

Є якісь моменти, які ми вважаємо нормальними, але цього не може зрозуміти пересічний іноземець. Наприклад, блекаути чи життя за умов відсутності зв'язку. Це дуже важливо для історії. 

— Розкажіть про цікаві проєкти, які ви реалізовували останнім часом. 

— Перший проєкт, який мені спадає на думку — це документальний театр "Озимі". Прем’єрний показ відбувся 31 травня на малій сцені Театру Юного Глядача в Києві. Цю документальну виставу створили підлітки разом з менторами, з професійними режисерами, акторами, драматургами. 

Це 10 підлітків, які зараз проживають в Києві, але частина з них —  це внутрішньо переміщені особи. Дуже важливо було об'єднати киян та вимушено переселених підлітків в одному місці. Це проєкт про дружбу, про цінності, про переживання підлітків.

Вони протягом двох місяців працювали над виставою. Намагалися розповісти про своє життя та поділитися досвідом проживання війни. Сподіваємось, що зможемо кілька разів показати виставу не лише підліткам, а й дорослим. Цю історію варто побачити. 

— Розкажіть про виставку "Вийти з тіні". Що це за експозиція і, власне, де можна її побачити? 

— Виставка відкрилася в музеї Тараса Шевченка. Вона присвячена дітям, яким доводиться рости в умовах війни. Ми намагалися підібрати історії таким чином, щоб показати різні аспекти воєнного досвіду дітей з різних регіонів України. У нас представлені, наприклад, історії з Криму. Також у нас є історії дитини з порушенням слуху. 

Ми намагаємося показати різноплановість досвідів. Ми прагнемо розповісти про те, про що мовчать, або те, над чим люди не задумуються. Можливо, ми не зможемо змінити якісь речі, але ми зможемо відрефлексувати власний досвід через дитячі історії. Можливо, знайти сили та натхнення. Тому що часто в тих історіях дуже багато сили самих дітей та їхнього вміння боротися з труднощами. Це надихає. 

На виставці "Вийти з тіні" представлено 29 експонатів. В нас є модератори, які зможуть розказати абсолютно все про наш музей, про виставку, аби відвідувачі могли повноцінно заглибитися в тему. Виставка триватиме до кінця липня. 

— На вашому сайті є заклик "На ваше дитинство вплинула війна? Поділіться своїми спогадами". Розкажіть про цю частину проєкту. Взагалі, зараз є діти, на яких не вплинула війна? 

— Ні, на жаль, таких дітей немає. Абсолютно всі діти, які знаходились, або живуть в Україні з початку великої війни, мають негативний досвід. Навіть ті, які зараз живуть за кордоном, теж відчули це на собі. Це діти війни. 

В нас на сайті так написано, бо ми збираємо всі історії, навіть з Другої світової війни. Нам важливо, щоб люди, які прийшли до нас на сайт, ділилися власним досвідом. Тому саме так сформульоване наше питання. 

До речі, багато опитаних нами дітей переживає знецінення свого досвіду. Кажуть: "Я нічого такого не переживав, бо я живу у Львові". Потім ця сама дитина розповідає про те, як ракета прилетіла в сусідній будинок. Тому дуже важливо розуміти, що життя змінилося в усіх дітей. Ми не маємо упередженого ставлення до когось. 

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

• Місяць обізнаності про ПТСР: про нову платформу та просвітницькі акції розповів професор медицини Віктор Досенко
• Що дивитися на кінофестивалі Docudays UA: інтерв'ю з комунікаційницею ГО "Докудейз" Павлюковською
• Чим здивує наймасштабніший фестиваль для дітей та підлітків "Чілдрен Кінофест": інтерв'ю з актором Логаєм та PR-директором Грековим
• Молодь запрошують до відновлення України: говоримо про проєкт "ВідНОВА: UA" 
• Конкурс воєнної літератури для військових та ветеранів "4.5.0": інтерв'ю з представником фонду "Відродження" Кульчицьким
• Еверест та Лхоцзе підкорила за добу: альпіністка Антоніна Самойлова розповіла про присвячений захиснику Маріуполя рекорд