"Ми є. Ми поруч" — як створювали фільм: "Утро Дома" з Романом Балаяном та Ахтемом Сеітаблаєвим

Сьогодні, 8 липня, виходить у прокат фільм "Ми є. Ми поруч" режисера Романа Балаяна. Він є першою роботою режисера за останні 12 років. Головну роль у кінострічці зіграв актор Ахтем Сеітаблаєв.

Про особливості створення фільму та чому його вирішили зробити чорно-білим — розповіли режисер Роман Балаян та актор Ахтем Сеітаблаєв в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Костянтин Октябрський та Анастасія Касілова.

— Фільм "Ми є. Ми поруч" виходить у прокат. Романе Гургеновичу, ви 12 років не знімали фільми. А тут зняли, ще й українською мовою. Чому ви так довго не знімали кіно?

Роман Балаян: Я б ще не знімав, якби не Євген Нищук (ексміністр культури, — ред.). Він зустрів мене на вулиці, каже: "Пане Романе, кажуть, у вас є сценарій?" Я кажу: "У мене завжди є сценарій". "Ну зараз, — каже, — Міністерство культури субсидує. Я б хотів, щоб Міністерство культури вам дало гроші, щоб ви зняли". Я кажу: "У тебе ж там написано — патріотична тематика". Він каже: "У вашому випадку — нічого".

Я подав документи. Я думаю, що він замовив слівце комусь, тому що я здивувався, що фільм затвердили.

— Кінорежисер-легенда може бути не впевнений у собі й думати, що його не затвердять?

Роман Балаян: Я ці іменники, прикметники не люблю. Одна вірменка мене краще назвала. Каже: "Ну, ви ж більш-менш відомий режисер?"

— Ахтеме, а як у вас склалася історія з фільмом?

Ахтем Сеітаблаєв: Для мене було складно, тому що, по-перше, я вчу текст. Так звик. Роман Гургенович цього абсолютно не любить. Запитує: "Ви що, вчили текст?" Я кажу: "Ну, Романе Гургеновичу, я просто знаю автора сценарію особисто, тому вирішив підготуватися, вивчити текст". Він відповів: "А, добре. Тоді все змінюємо".

— Чому ви не любите, щоб актори вчили текст?

Роман Балаян: В Америці актор приходить підготовлений, якщо він знімається в комерційних фільмах. А я цього не люблю.

Він повинен свіжим прийти до мене. Недоторканим. Розумієте? Він повинен бути таким, як я хочу, а не як він собі придумав уже.

— У вас мало тексту в кіно?

Роман Балаян: Короткі репліки, мало, так. Я правильно кажу?

Ахтем Сеітаблаєв: Ви завжди говорите правду, Романе Гургеновичу.

— Розкажіть про сюжет.

Ахтем Сеітаблаєв: З одного боку, можна багато сказати про героя. Це і криза середнього віку, це і непростий шлях до себе після дуже трагічного випадку, коли він не зміг допомогти одному з найближчих людей — своєму хрещеному. Хоча операція мала відбутися нескладна, зважаючи на всі показники й попередній медичний досвід.

— Герой — хірург.

Ахтем Сеітаблаєв: Так, він хірург. Думаю, що багатьом буде зрозуміло, що з ним відбувається. Тим паче після такого трагічного випадку, коли він зустрічає абсолютно не місцевого персонажа.

Роман Балаян: Нереального.

Ахтем Сеітаблаєв: Так, не місцевого в тому плані, що інопланетного. Це героїня Каті Молчанової.

— Розкажіть про цю героїню. Яка жінка зустрічається такому чоловікові?

Роман Балаян: Я думаю, що це ангел, посланий йому в цій біді, а він посланий як ангел в її біді. Вони обидва перебувають у таких станах, коли зустрічаються. Це історія про двох ангелів, які зустрілися й допомогли один одному. Вони пішли разом.

— Фільм чорно-білий. Чому?

Роман Балаян: Це я наполіг. Я ще з першого курсу вважав, що чорно-біле кіно — це як завіса в театрі. Зараз звикли без завіси, але я це не сприймаю.

Кольорове кіно — це як у житті. Але чорно-білими люди не бувають. Я вирішив повернутися до своєї першої роботи, яка теж була чорно-біла. Продюсер був не проти. Оператор був не проти. Всі пішли назустріч.

В Америці майже заборонено знімати чорно-біле кіно. Нібито глядач не любить. Заради глядачів і був придуманий колір у кіно. В Америці придумали життєподібність.

— У зйомках використовували якусь незвичайну камеру, музейну.

Ахтем Сеітаблаєв: Їх всього чотири в світі.

Роман Балаян: Їх всього три в Європі. Мені про неї розповідали казки. Камера класна, тому що деякі досвідчені оператори не вірять, що зйомка була чорно-біла. Зазвичай же в кольорі знімають і перекроюють на чорно-білий фільм, а тут таке чорно-біле зображення — далі нікуди. В найкращому сенсі цього слова. У чорно-білому є таємниця.

— Ахтеме, як ви потрапили до цього фільму?

Роман Балаян: Ні, це я розповім. Було затверджено артиста на прізвище Кобзар. Хороший артист. Я його побачив з одного фільму, де він у бежевому пальто. Я не пам’ятаю, як він називається. Дуже важко в українському кіно знайти сьогодні в такому віці інтелектуальне обличчя, як я кажу. Грубувато висловлюючись.

А тут ще дзвонить Ахтем. Чоловік продюсера. Він каже: "Я б хотів зустрітися, спробувати себе на роль". Думаю: "Слухай, ну це взагалі переходить всі межі, що це таке?" У нас уже затверджено артиста тощо. Я призначаю зустріч у "Будинку кіно". Приходить чудовий хлопець. Він, мабуть, не помічає, що я весь час дивлюся на нього, розмовляю. Він хотів роль грати. Я йому кажу: "Тебе затверджено".

Я ніколи не робив пробу. Є люди, яким здається, що Ахтем не грає. Ми все робили, щоб він не грав. Навіщо мені гра?

Ахтем не грає. Я кажу: "Слава тобі, господи, вдалося". Я відверто говорю — я задоволений Ахтемом, Катею, оператором, художником, композитором. Тобто якби не ці хлопці, можливо, картина була б ще гіршою (сміється, — ред.).