Як стати найтитулованішим спортсменом Паралімпіади: "Утро Дома" з Максимом Крипаком

Український плавець Максим Крипак — спортсмен, який отримав найбільше медалей на Паралімпіаді-2020 у Токіо. У його активі сім медалей, п’ять з яких — золоті та по одній срібній і бронзовій.

Але паралімпійських нагород у Максима Крипака ще більше — на минулих змаганнях у Ріо 2016 року він завоював п’ять золотих медалей та ще три срібла. Отже, загалом в українця 15 паралімпійських медалей на дистанціях від 50 до 400 м вільним стилем, а також в естафетах.

Скільки спортсмен тренується та які собі ставить цілі на майбутнє — розповів Максим Крипак в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Анастасія Касілова та Анна Кузіна. 

— Як ви потрапили у спорт? Хто ваші кумири?

— У плавання я прийшов за порадою лікарів. Батьки привели мене в басейн у шість років, з того віку я й займаюся. До п’ятого класу я завжди мріяв бути як батько. Це не пов’язано зі спортом. Просто це був мій герой, як і для будь-якої дитини. А вже далі, коли плавання переросло в більш спортивне русло, я почав дізнаватися про зірок того часу. Це Майкл Фелпс і він мене мотивував.

— Як вам вдається досягати таких результатів? Скільки ви тренуєтеся?

— 11 тренувань на тиждень. Це понеділок, вівторок — по два тренування, 2,5 години в середньому. Середа — у нас одне тренування в ранковій частині. У суботу — одне тренування вранці. Неділя — повністю вихідний день. Четвер, п’ятниця — по два тренування.

— Чи було у вас бажання кинути спорт? Адже графік дуже насичений.

— Про те, щоб кинути, я востаннє думав, коли був у юнацькому віці, — 15-16 років. Тоді такі думки могли проскакувати, бо це перехідний вік, коли ти не знаєш, куди діти себе і не знаєш, чим зайнятися, але тобі хочеться щось. Тоді були такі думки, так. Під час паузи зростання результату. А років із 20 — ні, у мене таких думок не було.

— Які цілі ви ставили собі напередодні Паралімпіади?

— Поліпшити свій результат хотілося. Я дуже довго не покращував результат і моя головна мета була — це покращити свої досягнення, насамперед.

— Перенесення Олімпіади на рік якось позначилося на ваших тренуваннях, ваших результатах, цілях?

— Спочатку я думав, що це зіграє більше в мінус. Тому що та форма, яка в мене була в період, коли сказали, що карантин все ж таки буде і все переноситься, мені здавалася найкращою, ніж будь-коли в мене в житті. Місяця півтора ми тренувалися у тренера у дворі, бо на вулиці було тепло, можна було займатись. Ми робили різні вправи на суші.

Потім після того, як ми два місяці потренувалися на суші, вийшов наказ про те, що члени збірної можуть тренуватися в спортивних манежах — басейнах, стадіонах тощо. Ми швидко увійшли в цей ритм завдяки тому, що ми все ж таки займалися. Ми не мали повноцінної відпустки.

— У вас є улюблена дистанція чи стиль плавання?

— Все періодично змінюється. Раніше мені подобалася дистанція 400 м у техніці кроль або 100 м у техніці дельфін. Наразі подобається дистанція 100 м у техніці кроль.

— На Паралімпіаді у Ріо ви вибороли 8 медалей. У Токіо ви стали найтитулованішим спортсменом. Це привертає увагу з боку ЗМІ, фанатів. Як ви ставитеся до публічності? Вона якось вплинула на ваше життя?

— Тоді, після Ріо, я був молодий і мені це було некомфортно, ніяково від цього всього. Зараз трохи простіше ставлюся. Але, з іншого боку, тоді не було стільки приємних слів, сказаних на нашу адресу, скільки зараз. Є люди, яких я справді мотивую, і це приємно.

— Які цілі ви зараз перед собою ставите?

— Зараз я жодних цілей не ставлю. Я хочу розпочати свою відпустку.

— За плечима вже величезний досвід. Замислювалися про тренерську діяльність?

— Скажу чесно, тренерство мене цікавить, але не так сильно. Я все ж таки молодий і я вважаю, що тренером має бути людина, яка викликає як мінімум повагу в силу віку, а не просто своїх умінь. Я шанобливо ставлюся до молодих тренерів і людей, які в сучасному плаванні більше розуміють, ніж деякі тренери з великим бекграундом. Але більше люблю стару школу. Новий підхід мені не завжди зрозумілий.

Я сам люблю стару школу, а всі намагаються перейти на нову. І поки триває перехід зі старої школи до нової, дуже легко вибрати не той шлях.

Стара школа — це більше роботи, обсяги, навантаження, а нова школа зациклена на тому, щоб робити якісь спеціальні вправи, але з максимальною швидкістю. Мені більше подобається, коли ти просто береш і довго працюєш, працюєш, працюєш. Мені здається, що на такому тлі яскравіше проявляється результат, ніж коли ти приходиш, зробив якусь спеціальну роботу. Так, ти теж викладаєшся там дуже швидко. Але коли тренування коротке... Я, принаймні, завжди роблю аналізи після своїх тренувань. І якщо я почуваюся втомленим, значить я розумію, що відпрацював добре. Якщо я не почуваюся втомленим, значить щось не так.