Головна
Публікації
Україна
Культура
Феномен "Перевізниці", пітчинг у Німеччині, французькі актори на зйомках в Україні: інтерв'ю з режисером Євгеном Туніком

Феномен "Перевізниці", пітчинг у Німеччині, французькі актори на зйомках в Україні: інтерв'ю з режисером Євгеном Туніком

04 Серпня / 2024

Джерело: Телеканал “Дім”

За останнє десятиліття серіали вийшли на один рівень з великим кіно, а деякі навіть його перевершили. Українське серіальне виробництво попри війну також не стоїть на місці. Євген Тунік — режисер та сценарист, якому вдалося створити успішний проєкт під час повномасштабної війни. У лютому 2024 року відбулася прем'єра серіалу "Перевізниця", шоуранером якого він виступив. Про співпрацю української студії Starlight Мedia з французькою Gaumont, яка зняла серіал "Нарко", феномен "Перевізниці", пітчинг у Німеччині та зйомки французьких акторів в Україні Євген Тунік розповів у програмі "КіноХаб" телеканалу "Дім".

Ведучий — Олекса Гладушевський.

— Ми з тобою працювали над серіалом "Перші ластівки", але сьогодні я хочу поговорити про проєкт, який ти вже робив окремо — сам виступав і шоуранером, і сценаристом, і продюсером. Це серіал "Перевізниця" про жінку-психологію, яка допомагає незнайомим людям дістатися до їхнього місця призначення під час війни. Кожна серія — це нова поїздка, де героїня стає свідком історії, а не просто перевізником. Це дуже цікавий випадок в українському серіальному виробництві, тому що це великий копродакшн. Звідки взялась ідея, чим ти надихнувся?

— Ідея народилася на початку 2022 року в Чернівецькій області. Я їхав до мами. Певний багаж думок та ідей вже крутився в голові. Ось вони і об'єдналися в одну думку: "А що, коли психологиня возитиме людей? Це ж, напевно, може бути така психологічна сесія на колесах". Я виписав якийсь трітмент, подав на один пітчинг, на другий. Раніше я взагалі не брав участі ані в міжнародних фестивалях, ані в пітчингах. Врешті-решт мені відповіли з Берліна і покликали на пітчинг.

— Якщо згадувати "Перші ластівки", то попри те, що ти був шоуранером і автором ідеї, ти працював з командою сценаристів. Як ти працював над сценарієм "Перевізниці"? Як довго і хто долучався до роботи?

— Будучи продюсером "Перших ластівок", ти пам'ятаєш, що я не мав жодного досвіду в тому, як писати сценарій, а тим паче як бути шоуранером. До нас це тільки зараз приходить і дідько його знає, як визначити перелік якостей та список відповідальностей. Тому просто стрибали в цей потяг, вірили, а далі — буде, що буде. І вийшло, на щастя, ще й непогано.

Звісно, до роботи з "Перевізницею" я підходив більш скрупульозно і розумів, яким чином пишеться сценарій. Мені хотілося це зробити більш довершено. Тут у мене не було так багато авторів, хоча на початку я працював зі знаним режисером Аркадієм Непиталюком. Запросив його до команди за твоєю рекомендацією, до речі. Я запропонував Аркадію бути співавтором і співрежисером — непроста функція, тому що і я вперше був режисером. Аркадій — досвідчений в цьому плані, а мені потрібна була людина зі знаннями і зі смаком; плече, на яке я міг би опертися в знімальному процесі. Ми на березі домовилися, що це мій проєкт, а Аркадій допомагав чим міг.

Врешті ми з Аркадієм Непиталюком разом вирішили розійтися на середині проєкту. Я вже зрозумів, що можу це і сам зробити, а Аркадій — людина, в якої купа паралельних проєктів. Тож із шостого епізоду я продовжив писати і знімати самостійно. На прем'єру в лютому 2024 року я Аркадія запросив.

— Ти згадав про пітчинг у Німеччині. Яким чином ти таки тут потрапив без досвіду? Якщо ти не брав участь навіть в Україні, а в Німеччині це ще й англійською мовою все.

— На початку повномасштабного вторгнення я став ставити собі питання: "А що робити в плані професії? Які серіали, які фільми знімати? Чи потрібна твоя робота взагалі? Де на неї знайти гроші? Чи потрібно взагалі шукати на таке гроші?". Я відповів, що потрібно, тож почав думати над шляхами. У нас — точно ні. За кордоном Україна була на слуху, і я став шукати релевантну тему — ту, на яку я маю моральне право говорити і де я хоча б розумів, хто ці персонажі і в яких обставинах вони перебувають. Я намагався не чіпати і не говорити про те, що я не знав і не бачив.

Я просто гуглив пітчинги і міжнародні фестивалі. Відправляв заявки туди і сюди. Ніхто не відповідав, тож я подумав, що на цьому все і скінчиться. Раптом, коли я сидів у кав'ярні, надійшла відповідь від Міжнародного фестивалю телесеріалів у Берліні — я про потрапив у п'ятірку фіналістів. Вони запросили мене в Берлін. Starlight Мedia допомогли мені з дозволом на виїзд, і я відправився туди.

Я не здобув перемогу в Берліні, але в журі пітчингу сиділи представники різних компаній, зокрема Gaumont і Beta Film. Ці студії зацікавилися "Перевізницею", почалось обговорення та зустрічі. Через кілька тижнів я показав їм повноцінний пілот проєкту — їм сподобалось. Ми почали шукати фінансування і відправилися на пітчинг Європейської мовної спілки. Багато європейських мовників захотіли зробити свій вклад у цей проєкт і натомість отримати права на трансляцію у своїй країні. Таким чином станом на листопад ми вже мали вісім партнерів з Франції, Німеччини, Швеції, Фінляндії, Данії, Ісландії, Швейцарії.

— Основним партнером була Gaumont. Багато хто думає, що це французька компанія, але серіалом займався саме філіал Німеччини. Як з ними відбувалося спілкування, затвердження серій та акторів?

— Це безцінний досвід і чиста копродукція. Те, що проєкт створюватиметься в Україні, було моєю умовою, яка навіть не обговорювалась. Це накладає багато зобов'язань і створює чимало ризиків. Вкластися грошима в проєкт, який знімається в країні, в котрій іде війна… Без жодної страховки… Нашим партнерам казали, що вони божевільні. Тим паче що ми — невідомі люди. Хто ми? Звідки взялися? Але вони просто в нас повірили, бо в нас палали очі. Нам дуже кортіло розказати цю історію світові.

Всі сценарії обговорювалися. Я не можу сказати, що вони прям затверджували. Вони не називають свої правки правками. Це завжди нотатки і питання. Ти можеш прислухатися, але можеш і відстояти свою позицію. Звісно, бували моменти, коли я був із чимось не згодний. Я постійно з усім не згоден, адже я автор і одночасно шоуранер. Доводилося балансувати між тим і іншим. Завжди існує "правило трьох перших правок" — три перші коментарі приймаєш, а далі можна щось і нашаманити.

— В одному з епізодів грають троє французьких акторів. Як вдалося залучити їх до зйомок? Як відбувалися зйомки в Україні і з яким настроєм вони поїхали?

— Почну з кінця — поїхали вони з чудовим настроєм. Ми досі спілкуємося і, можливо, ще якось попрацюємо в інших проєктах. Вони дуже круті.

У ніч перед нашим Zoom-дзвінком з акторами відбулася масована ракетна атака на Київ. Я мав пояснити їм, скільки днів вони тут перебуватимуть і який гонорар отримають. Я побачив ці обличчя акторів…. Вони ніби й розуміють, що вже погодилися, а потім питають: "А ви часом не даєте бронеавтомобіль?". У кого мені той бронеавтомобіль було просити? У Зеленського? Я відповів їм, що бронеавтомобіль ми не дамо, але постараємося по максимуму забезпечити безпечні і комфортні умови. Це була головна теза, з якою ми виступали. Всі знімальні локації мали поряд бомбосховища і завжди чергувала швидка допомога. Ми переривалися під час повітряних тривог і повертатися до роботи після відбою.