Від "Великого диктатора" до "Крашанки": іноземні та українські комедії, які варто подивитися

Чи доречні комедії під час війни. Про що можна жартувати на великому екрані, а які теми — табу. Як світовий кінематограф смішить людей у складні часи. Про це в прем'єрному випуску проєкту "КіноХаб" телеканалу "Дім" розповідає сценарист, теле- та кінопродюсер, театральний режисер Олекса Гладушевський. Також автор проєкту представив свій топ українських комедій, які варто подивитись.

Спеціальна гостя випуску — Олеся Жураківська, заслужена артистка України, директорка та художня керівниця "Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра".

Іноземні комедії про війну

Олекса Гладушевський порадив подивитися три іноземні стрічки, в яких порушується тема війни.

"Великий диктатор"

"Великий диктатор" Чарлі Чапліна. Комедія була знята під час Другої світової війни у 1940 році.

"Абсолютний шедевр. По-перше, зірка німого кіно Чарлі Чаплін нарешті заговорив у кадрі. По-друге, Чаплін вкладає у фільм 1,5 млн доларів та ризикує стати банкрутом в разі провалу стрічки. А по-третє, актор наважується висміювати головного злодія людства — Адольфа Гітлера. І це під час війни", — схарактеризував Олекса Гладушевський.

Головні герої стрічки — Аденоїд Гінкель (прообраз Гітлера) та єврейський цирульник — настільки звичайна людина, що в нього навіть немає імені. І того, й іншого грає Чаплін.

За сюжетом, диктатор виношує плани завоювати сусідню країну, а потім і весь світ. Але грошей на війну не вистачає, а кредит божевільному правителю ніхто не дає. Відмовляє і єврейський банкір, після чого диктатор починає єврейські погроми. Від цього страждає і цирульник, якому доводиться переодягатися у форму солдата та тікати.

Наприкінці фільму з диктатором трапляється курйоз: під час полювання на качок він падає в річку, а цирульник у військовій формі виступає перед натовпом солдат — його приймають за диктатора, і він проголошує гуманістичну промову:

"Мені шкода, я не хочу бути імператором. Це не моя справа. Я не хочу керувати чи завойовувати будь-кого. Мені хотілося б допомогти кожному, якщо це можливо".

Фільм "Великий диктатор" мав шалений успіх у глядачів у США. У 1941 році він став другим по касових зборах у Лондоні. У кінотеатрах його дивилися навіть під час бомбардувань. Це кіно надихало і давало надію.

Стрічка отримала п'ять номінацій на "Оскар", а Гітлер після перегляду вніс Чапліна в список особистих ворогів.

Цитати із фільму "Великий диктатор" все частіше сьогодні згадують політики. Не виключення і президент України Володимир Зеленський, який на Канському фестивалі звертався до кіномитців з проханням не мовчати про злочини російського диктатора в Україні, цитуючи монолог цирульника:

"Людська ненависть мине, і диктатори помруть, і влада, яку вони забрали в людей, повернеться до людей. І поки люди вмирають, свобода ніколи не загине".

"Кролик Джоджо"

"Кролик Джоджо" — американський трагікомедійний фільм 2019 року режисера Тайка Вайтіті.

У стрічці теж присутній образ Гітлера. Режисера багато критикували за те, чи варто знімати черговий фільм про Другу світову, яка вже давно минула.

"Ми в небезпечній близькості від того, що все ось-ось повториться", — відповідав Вайтіті.

Сьогодні можна сказати, що його слова виявилися пророчими.

Головний герой — німецький хлопчик Йоганнес "Джоджо" Бетцлер, одержимий нацизмом. Він дізнається, що його мама переховує на горищі єврейську дівчинку. Світогляд хлопчика перевертається, тут і виходить на сцену його уявний друг — той самий Гітлер у блискучому виконанні Тайка Вайтіті.

Чи зрадить хлопчик нацистським ідеалам? Що сталося з його мамою та єврейською дівчинкою? Яка трагедія чекає на хлопчика, одержимого пропагандою? Про це ви дізнаєтесь, подивившись стрічку "Кролик Джоджо".

"Переконаний, що ви отримаєте задоволення хоча б тому, що кастинг розкішний. Тут й Скарлетт Йоганссон в ролі мами головного героя. І Сем Роквелл з Алфі Алленом та Ребел Вілсон в ролях нацистських офіцерів. І розкішний, ексцентричний Тайка Вайтіті в ролі уявного Гітлера. Можливо, фільм шокує вас чорним гумором і кількістю в ньому вітань "Хайль Гітлер!" Але в цьому кіно світ так майстерно показаний дитячими очима, що в мене було відчуття, ніби в кінці я зможу зрозуміти та пробачити цьому хлопчику", — прокоментував Олекса Гладушевський.

Глядачі фільм полюбили, про що свідчать шість номінацій на премію "Оскар".

"Хвіст виляє собакою"

"Хвіст виляє собакою" — американська комедійна драма режисера Баррі Левінсона, що вийшла 1997 року. Стрічка — чудовий приклад того, як можуть працювати політтехнології.

За сюжетом, американський президент втрачає рейтинг перед виборами через сексуальний скандал, йому потрібно терміново відвернути увагу громадян і підняти свої електоральні позиції. Політтехнолог, якого грає Роберт де Ніро, радить розпочати уявну війну з Албанією і одразу ж у ній перемогти. На його думку, це допоможе виграти вибори.

Технологія настільки брехлива, що піарники навіть наймають голлівудського продюсера, якого грає Дастін Гоффман, та акторів, аби знімати сюжети про цю уявну війну. Через ЗМІ вони успішно брешуть усій країні. План розвалюється, коли команда президента вирішила показати народу ветерана вигаданої війни, взявши на роль справжнього "зека", якого грає Вуді Гаррельсон.

Чим обернеться ця авантюра для країни, та хто постраждає — дізнаєтесь при перегляді фільму.

"Крашанка" та розмова з Олесею Жураківською

Ми живемо під час великої війни, а українські митці ще й створюють фільми на основі сьогодення. Сімейна кінокомедія "Крашанка" 2024 року режисера Тараса Дудара — в цьому списку. Гасло фільму: "Перемога — справа сімейна". Другий уїк-енд прокату порадував великими зборами — понад 3 млн гривень.

Головні ролі у фільми виконали: Олеся Жураківська, Дар'я Легейда, Володимир Гладкий, Станіслав Боклан та Михайло Пулянський.

Наші дні, село Вербівка, де дід, якого грає Станіслав Боклан, вирішив сконструювати ракету і вдарити по Кремлю, але під час випробувань влучив по місцевому блокпосту. На заваді планам діда стоїть місцеве ТрО та родичі, які через довгі роки приїздять до нього на Великдень.

Як зніматися в українській комедії під час війни, у програмі "КіноХаб" розповіла заслужена артистка України, директорка та художня керівниця "Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра" Олеся Жураківська.

— Чи сумуєш ти за часами, які були до повномасштабної війни? Наскільки все змінилося для тебе?

— Змінилось, як і для всіх нас, кардинально. Сумувати, мабуть, не дозволяю собі, бо це деструктивно, а зараз максимально треба зосередитися на шляху до перемоги, сконцентрувати сили. Коли ми переможемо, тоді ми всі сядемо і гарненько за всім відсумуємо.

У мене з'явилися такі скіли, як у психолога, як із цим справлятися. І вони мені зараз дуже годяться для повсякденного життя і постійного спілкування з людьми, яким складно.

— Після 24 лютого 2022 року як ти сама себе збирала?

— Я перший раз вийшла в прямий ефір на телемарафон вранці 25 лютого, і дізналася, що була першою, хто погодився. Я розуміла, що в мені є якась сила, якась готовність просто транслювати впевненість, надію. Я говорила щось таке важливе та надихаюче. Власне, це і є функція актора.

— Зараз багато дискусій серед акторів, режисерів, продюсерів: яке знімати кіно під час війни? Під час повномасштабної війни в тебе вже виходили роботи в кіно. Нещодавно відбулась прем'єра фільму "Крашанка", де в тебе головна жіноча роль. Як тобі її запропонували, як це все відбувалось?

— "Крашанка" почалась з того, що мені написав режисер Тараса Дудара: "Пишу під тебе роль". Звісно, роль була прописана з урахуванням моєї індивідуальності, були зони свободи. Я дуже люблю, коли тобі довіряє і тебе любить режисер, а Тарас Дудар нас всіх дуже любив. Він зібрав команду класних акторів.

У нас були дуже стислі строки зйомок — всього 10 днів. І треба віддати належне, всі показали клас, професіоналізм — не тільки в тому, що талановиті актори, а ще в тому, що стосується просто ремесла. Всі знали текст, ніхто не запізнювався на знімальний майданчик, ніхто не марнував час.

У фільмі багато смішних речей, вийшла дуже зворушлива історія, дуже впізнана для багатьох людей.

Про що для тебе цей фільм?

— Про сім'ю, про єдність, про прийняття, про пробачення, коли якісь дрібниці роз'єднують родину. А родина — це найцінніше. І гасло фільму: "Перемога — справа сімейна". Це кіно викликало дуже потужний виклик у людей.

Я розумію, що ми живемо в умовах війни, але вам треба якось перемикатися, налаштовуватися. Яка взагалі була атмосфера на майданчику?

— Цей весь процес зараз сприймається, як диво і радість. Ти заходиш на майданчик і думаєш: треба ж як, ми живемо, ми знімаємо кіно, а ще й сміємось на майданчику.

Коли ми знімаємо комедію, то те, що ми вигадуємо, що народжується вживу, викликає сміх. Коли сидиш такий вже знесилений, дивишся, як Вова Гладкий мучить той баян, і у тексті цього немає, а ти така дивишся на це, дивишся, й: "Господи, він ніколи не одружиться". І звісно, що всі сміються.

— Одна справа бути акторкою, інша — самостійно формувати репертуар. А ти ж з 2023 року директорка театру. От стосовно комедій в репертуарі, як ви відбираєте? Мовляв, ось це може бути, а ось про це зараз жартувати не треба?

— Я розумію, про що ти говориш. Думаю, що все, що стосується наших захисників, армії, треба робити над уважно, бо це найкращі люди на землі. Треба дуже делікатно, з великою повагою ставитися. Я би сто разів подумала, як жартувати чи не жартувати. Хоча, як показує мій досвід, ці люди з дуже хорошим почуттям гумору. І ті, хто приходить до нас (а до нас приходить багато військових), з величезним задоволенням дивляться комедію. Потім ми спілкуємося.

Але одна справа — вони, а інша справа — ми. Тому що вони з висоти свого досвіду, може, й можуть сміятися над всім на світі. А нам ще треба подумати.

Олеся Жураківська

— Під час війни ви в театрі ставите нові комедії, і вони набирають шалену популярність. Що з нового потрібно подивитись?

— Ти теж бачив цю виставу, називається вона "З цією виставою щось не так". Це був дуже складний шлях. І у когось була спотворена інформація про те, що нам цю виставу подарували.

— Я поясню, це популярна лондонська комедія, франшизу якої купили вже в 30 країнах. Але подейкують, що вам її просто подарували разом з дорогою декорацію.

— Я коли це почула, у мене дибки коси стали, тому що я поклала десять місяців свого життя на те, щоб цю виставу втілити на нашій сцені.

Цю виставу наші актори грали в чужій декорації, на них пошили костюми у Ризі, в театрі "Дайлес". Просто директор цього театру Юрис Жагарс хотів допомогти нашим акторам. І він запитав: що б я міг зробити для вас? І запропонували: а якби от нам ваші декорації, та спробувати щось показати. Він говорить: о'кей, от у мене є франшиза. Запросили дозвіл, і наші актори за 16 репетицій там зіграли виставу двічі, потім ще їздили один раз — тобто вже тричі. Все.

З цієї вистави нам віддали костюми. Декорації коштують 37 тисяч євро. Щоб зробити ці декорації, я шукала гроші в фандрейзинг, що називається (через пожертвування, — ред.). Нашукала 20 тисяч євро. Щоб решту тільки на декорації заробити, я 16 разів їздила на гастролі — зіграла на виїзді 6 разів свою моновиставу і 10 разів "Корсиканку".

І коли я чую, що нам щось подарували, чи "ой, це так важко було перенести [на нову сцену]". Перенести? Репетиції без режисера. Люди, які грали в Ризі, за руку водили акторів, які були дома [у Києві]. Помічниця режисера звіряла тексти з ремарками. І так люди зробили виставу.

Режисерка з'явилася за два тижні до прем'єри. Це було 10 репетицій — онлайн. І от вона 10 днів порепетирувала, й каже: "Хочу вас привітати. Обидва склади готові". Коли вийшла прем'єра, автори для нас записали велике привітання, і сказали, що ви працюєте краще, ніж ми.

Ще у вас йде вистава "Самотній захід" за текстом культового драматурга Мартіна Макдони. Як ви її отримали?

— Мартін Макдона безкоштовно дозволив нам грати його текст [під час дії воєнного стану] плюс 90 днів після перемоги.

Розумієш, як тонко. Автор впевнений в нашій перемозі, бо тільки при перемозі може бути 90 днів після перемоги.

І він нам дав можливість втілити цей текст. Це чудовий шлях з акторами, з різними сучасними технологіями. "Самотній захід"— це остання наша прем'єра. Попереду у нас — "Легенди Києва".

— Не можу не згадати легендарну виставу "Корсиканка", яка йде дуже багато років в театрі. На твою думку, як довго ще вистава буде актуальною?

— В червні виповнився 21 рік "Корсиканці". Спочатку я думала: ось колись люди перестануть ходити, і як не буде аншлагу, то можна буде вже потихеньку... Але не перестають приходити. Потім думаю: ну, поки зможу бігати... Тому не знаю, чесно.

Перша повітряна тривога була на "Корсиканці". Вона була довга, тривала годину. А у нас правило: якщо тривога понад годину, то вистава переноситься. Якщо менше ніж година, то після відбою виходимо з бомбосховища й продовжуємо виставу.

Цілу годину була пауза. Я сиділа та думала: господи, хтось ж може повернутися до залу, хто там буде сидіти? Виходжу. Це десь 95% людей, але всі у верхньому одязі. Я ледь не розплакалася. Мені це було так щемно, так важливо, що люди так хочуть театр, що їм так потрібен театр.

У нас розмаїття вистав — від класичних комедій до дуже складного матеріалу, як "Погані дороги". У нас з'являється дитячій репертуар. Ось "Легенди Києва" — це для сімейного перегляду, наш суперхіт — "Котигорошко".

— В театрі дуже багато акторів наразі перебуває в лавах ЗСУ, і ще хтось збирається. Як взагалі у вас з цим питанням?

— Театр у нас невеликий. В нас від початку війни служить 14 людей. І нам без них дуже складно. Тому що це люди, на яких тримався репертуар.

Коли вони приходять на ротацію, після поранень, вони йдуть на сцену, щоб зіграти свої вистави.

Зосереджуємося на допомозі своїм. Намагаємося зробити максимально все, що від нас залежить. Треба автівка — автівку купуємо, треба РЕБи — РЕБи, багато зборів.

Наш театр допомагає з 2014 року. І це була моя ініціатива. Я прийшла до Едуарда Марковича Митницького (засновник та художній керівник Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, — ред.): "Як ви дивитеся на те, щоб до нас ходили військові, які проходять лікування у шпиталі?" Він сказав: "Скільки треба, стільки ми приймемо, посадимо, все зробимо". З 2014 року почали ходити до нас військові, волонтери.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, у нас почалися збори. Наприклад, ми писали заяви, що відмовляємось від оплати хто за один робочий день, хто за два, хтось вказував якусь фіксовану суму. Це проводилось офіційно через нашу бухгалтерію, і таким чином ми перераховували кошти. У нас благодійного фонду нема, тому ми не можемо просто відіграти виставу і перерахувати кошти. Є різні шляхи, завжди можна знайти можливість допомогти, аби тільки хотіти.

— Наприкінці розмови — маленький бліц. Три твої улюблені українські фільми за всі часи?

— "Тіни забутих предків", "В бій ідуть одні старики", "20 днів у Маріуполі".

Хто з молодих акторів для тебе відкриття?

— До нас прийшли Максим Самчик, Артур Логай — вони блискучі. Поліна Василина.

— Яку виставу порадиш подивитися в Театрі на лівому березі?

— "Самотній захід".

Яка вистава вразила тебе останнім часом не з вашого театру?

— У Лондоні дивилася [моновиставу] "Портрет Доріана Грея" зі Сарою Снук.

— Який останній український фільм ти подивилася?

— "Крашанка".

— Кого вважаєш найсексуальнішим актором сучасності?

— Денієл Дей-Льюїс, мабуть.

Топ-3 українських комедій

Олекса Гладушевський представив свій топ-3 українських комедій, які вже стали культовими, і які має подивитися кожен українець.

"Часи зараз непрості, і, можливо, хтось з вас не готовий дивитися комедію на тему війни. Тож ці українські фільми точно відволічуть вас від нашої реальності, й змусять щиро посміхатися", — зазначив ведучій "КіноХабу".

"Пропала грамота"

"Пропала грамота" режисера Бориса Івченка та сценариста Івана Драча з легендарним Іваном Миколайчуком в головній ролі. Знятий у 1972 році, заборонений радянськими чиновниками, фільм 11 років пролежав на полиці кіностудії ім. О. Довженка.

За однією з версій, картину заборонили за те, що козак Василь дав ляпас імператриці Катерині. У фінальній версії стрічки залишили лише ляпас Потьомкіну.

"Пропала грамота" — це інтерпретація однойменного оповідання Миколи Гоголя. Козак Василь щойно повернувся додому в Диканьку після битви з бусурманами. Він сумує від побуту та повсякденної роботи, аж поки не отримує завдання — доставити секретну грамоту до цариці у Петербург за будь-яку ціну. У цій складній місії його супроводжує запорожець Андрій, з яким вони разом протистоять витівками нечистої сили, оскільки сам Диявол полює на грамоту.

Чим закінчиться пригода друзів, та що трапиться на прийомі у цариці — подивитесь. Гарний настрій гарантований.

Діалоги блискучі. Недарма українці розтягли фільм на цитати:

  • "Танцювала риба з раком, а петрушка з пастернаком. А цибуля часником, а дівчина — з козаком";
  • "Як рубає, то до пупа, а як бреше, то ще нижче";
  • "Ти — козак, то й не ганьби оселедця".

Сьогодні "Пропала грамота" займає 12-те місце в рейтингу 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

Три роки тому фільм оцифрували, тож його можна подивитись безкоштовно на YouTube в гарній якості.

"Від себе додам, що цей фільм був одним із кількох, які допомогли мені під час повномасштабного вторгнення якось опанувати себе. Тому раджу вам його подивитися ", — підсумував Олекса Гладушевський.

"За двома зайцями"

Цю стрічку кожен впізнає усього з однієї цитати: "Я думала, це шкварчить у вас у грудях, а то шкварчала ваша папіроска". Це комедія "За двома зайцями" 1961 року режисера Віктора Іванова.

Немає сенсу переказувати сюжет, бо майже усі дивилися цей фільм. І точно пам'ятають, як банкрут-цирульник Голохвастов сватався до Проні Прокопівни.

Ця яскрава комедія була промаркована радянською владою, як найгірший фільм 1961 року. Звісно ж, фільм за твором українського автора, знятий в Києві, українською мовою міг лише таку оцінку заслужити у радянської влади. Але стрічку все ж таки видали в прокат, дублювавши його російською. В такому варіанті кіно збирало неймовірні аншлаги. Але у 2013 році в одному з театрів Маріуполя була знайдена оригінальна українськомовна версія фільму. І сьогодні вона є у вільному доступі на YouTube.

"Мої думки тихі"

Комедія ої думки тихі" вийшла в прокат у 2020 році. Це дебют молодого режисера Антонія Лукича.

До речі, касові збори цього фільму становлять 10 млн гривень. Глядачам так сподобалася стрічка, що вона виходила у прокат двічі.

За сюжетом, звукорежисер і музикант Вадим, якого зіграв актор Андрій Лідаговський, зазнавши безліч невдач у роботі та особистому житті, отримав розкішний шанс. Канадська компанія пропонує йому записати звуки українських тварин Закарпаття. Для нього це можливість покинути Україну і переїхати до Канади. Але раптово компаньйоном Вадима в роботі та подорожі стає його мама, яку зіграла неперевершена Ірма Вітковська.

У фільмі дуже багато тонких жартів, зворушливих моментів, навіть інколи абсурдних. Чому ж він так чіпляє багатьох? Бо головна його тема — стосунки батьків і дітей. Коли мати не може відпустити тебе у доросле життя — це близьке кожному.

Антоніо Лукіч розповідав, що написав спочатку багато скетчів, життєвих ситуацій, які відбувалися зі знайомими чи з ним самим, а вже потім склав сценарій. Такий підхід зробив фільм дуже реалістичним і смішним. Цей фільм вже точно увійшов у нашу історію, як одна з кращих українських кінокомедій

"Зараз нам всім непросто, але погодьтеся, що ресурс для боротьби та продовження життя треба десь брати. Особисто для мене перегляд хорошого фільму є запорукою гарного настрою. Ну, бодай на кілька годин. Гумор — це потужна зброя українців. І дуже часто, щоб не плакати, ми сміємося", — резюмував Олекса Гладушевський.

Медіа-партнери
Прямий ефір