Секрети шахів — чим особливий цей спорт: "Утро Дома" з гросмейстером Антоном Коробовим

Сьогодні, 20 липня, відзначають Міжнародний день шахів. Це свято було засновано в 2019 році, але на неофіційному рівні його святкували давно.

Як в Україні йдуть справи з цим видом спорту і коли варто віддавати дитину на шахи — розповів гросмейстер, заслужений майстер спорту України Антон Коробов в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Анастасія Касілова та Костянтин Октябрський.

— Як давно з’явилося свято Міжнародний день шахів?

— Я на це вперше звернув увагу сім років тому. Тоді Федерація шахів України запросила мене взяти участь у сеансі одночасної гри в саду Шевченка. Тоді я зрозумів, що це не просто день. Це день спілкування та тренування печінки.

— Коли ви почали грати в шахи?

— Я народився в Сибіру. А на початку 1990-х років потрапив до дідуся в Харків. Йому зі мною сидіти було нудно, не було часу. Завдяки шахам час несподівано з’явився. Тричі на тиждень на дві години він заводив мене на шахи, щоб у нього був час зайнятися своїми справами. І пішло-поїхало. 

Вже за рік у сеансі одночасної гри я обіграв свого тренера. Я отримав невимовне задоволення від цього. І головне — я зрозумів, що завдяки шахам можна отримати якийсь авторитет. У 6 років я обіграв тренера.

— А в 17 років ви стали чемпіоном України?

— У 2002 році був успішний чемпіонат України. Тоді у мене ціла серія турнірів була в Криму. Турніри почалися десь, напевно, з середини березня, а чемпіонат проходив уже наприкінці травня.

Я настільки видихався в Криму. І навіть дійшло до того, що, проходячи повз ринок в Алушті, зі мною почали вітатися бездомні. Вони вже почали мене приймати за свого.

Після цих страждань бог мене винагородив. Дійсно, це був великий успіх. Я не відчув нічого особливого, але статус мій змінився. Люди почали дивитися на мене з переляком.

— Яка у вас була найтриваліша гра?

— Перший мій виїзд був до Чехії на турнір. Там я грав зі здоровими дядьками, й там було два тури на день. Двічі я грав по 7 годин. Це 14 годин чистого ігрового часу було. Після цього відкривається не друге, а відразу третє, п’яте, десятий дихання.

Це серйозна була школа життя. 12 липня 1997 року — цей день загартував мене дуже серйозно.

— Як ви відпочиваєте після таких ігор?

— Обжерливість. Обжерливість і читання розумних книжок. Намагаюся відповідати іміджу розумної людини.

— Як багато країн ви відвідуєте за рік?

— В епоху до коронавірусу, наприклад, у 2017 році у мене було 70 перельотів за рік. Це все турніри. Я на відпочинок не їжджу, тільки на турніри.

Я завжди скаржився, як мені важко літати. Що зі мною вітаються всі стюардеси, всі прикордонники мене знають у всіх аеропортах. А зараз я думаю, хоч би ці часи коли-небудь повернулися.

— Коли дитину варто віддавати на шахи?

— Два роки тому я організував школу для молодих талантів України. У перший же набір я познайомився з шалено талановитим хлопцем з Полтави. На той момент йому було 8 років. У нього дуже великий потенціал, і головне, що його відрізняє, — його талант. Він може мені ставити питання незвичайні, незручні, на які я не можу дати відповідь. Тобто ти перебуваєш в якомусь потоці. Якісь речі ти знаєш на автоматі. А тут він ставить питання і ти, подумавши 30 секунд, можеш переосмислити роки важких тренувань.

Він вчиться у мене, але іноді він може щось зробити таке, що я вже вчуся у нього. У шахах багато прикладів, коли діти, начебто нікому не потрібні, безперспективні, грали на дорослому рівні, на рівні чемпіонів світу. А є приклади, ось навіть із моїх знайомих, які ставали чемпіонами світу в дитячому віці, а зараз — максимум слюсар або вантажник.

— Як проходять ваші тренування?

— Переважно це спілкування з комп’ютером.

— Тобто партії з комп’ютером?

— Так, постійно аналізуєш, ставиш йому запитання. І таким чином відбувається процес пізнання. Процес пізнання може відбуватися нескінченно. Тому ніколи не пізно щось нове знайти. Колись чемпіон світу Крамник сказав: "Що більше я займаюся, то більше я розумію, що нічого не розумію". Це перегукується з Сократом: "Знаю, що нічого не знаю, але інші не знають і цього".

Найцікавіше в шахах — навіть не сам факт перемоги, а психологічне руйнування особистості. Коли людину зруйнував психічно, це значно більша насолода.

— Як ви зрозуміли, що будете займатися шахами на професійному рівні?

— У підлітковому віці я грав серйозний турнір, Меморіал Чигоріна, грав зі старим гросмейстером Войцеховським. Але тоді він не старий був. Йому десь 35 років було.

Після 6 годин гри я його обіграв і я фізично відчув його біль. Він за ось 6 годин партії постарів років на 30. Він такий роздутий сидить після партії, я дивлюся 10-15 хвилин, а він не може встати з-за столу. Це таке солодке відчуття.

— Чи можна Україну назвати шаховою країною?

— Ми багаті своїм минулим насамперед. Покоління 80-х було чемпіонами. Але зараз це покоління дограє останні роки, а заміни як такої немає.